КОНФЕРЕНЦІЯ ПАРТІЙНИХ СЕКРЕТАРІВ.
Партійні організації на виробництві були органами, претворяющими в життя рішення з'їздів і пленумів комуністичної партії Радянського Союзу. Така ж партійна організація була і в нашому селі. Скільки членів було у комуністичні партійні організації, я не знаю. Компартія мене ніколи не цікавила. У 1965 році я зустрівся з колишнім секретарем комуністичної партії нашої сільської організації. Він мені розповів історію, яка мала відношення до українського голодомору 1932/1933 років.
У період, коли пан Хрущов Н.С. розвінчував культлічність Сталіна, секретарів нижчих партійних організацій Уманського району, в тому числі і його, як секретаря колгоспної партійної організації, викликали в Київ на конференцію. Лектор пояснював слухачам конференції про причини голодомору в Україні. Сталіну доповіли, що колективізація на селі проходить не на високому рівні, сільське населення не хоче вступати в колгоспи. Він (Сталін) підійшов до карти України. Довго стояв біля неї, червоним олівцем на карті України зробив коло. Сказав: «Знекровити».
Можна припустити, що в окресленому колі опинилися землі більшої частини областей України. Виконавці волі Сталіна прийняли відповідні міри. Владою Радянського Союзу були проведені заходи, які привели населення України до голоду. У селян було забрано хліб. Почався голод.
Сільське населення групами і поодинці їхали в Москву за хлібом і на заробітки в колишні міста Радянського Союзу. Щоб не допустити виїзду громадян за межі їх постійного місця проживання, були організовані воєнізовані загони, які не випускали мешканців села за межі населених пунктів. Загони блокували залізничні станції та вокзали. Затриманих селян відправляли назад додому, до місця їх постійного проживання.
Багато громадян, щоб вижити в голодні дні, вночі, в темний час доби, залишали напризволяще свої домівки, добиралися до найближчих залізничних станцій і їхали, куди очі дивилися.
В той період моя мама кілька разів їздила в Москву. Вона в нічний час, коли було темно, добиралася пішки до станції Умань (20км.) і, далі через Київ їхала в Москву. У час, коли в Україні вмирали від голоду щодня тисячі громадян, у Москві була можливість в магазинах і на базарах столиці придбати продукти для дому. До Москви вона возила домашні речі, які там і продавала. У Московських магазинах на той час був і хліб, і інші продовольчі продукти. На виручені гроші вона купувала хліб, борошно, крупу та інші їстівні продукти і привозила їх додому. Вдома на неї чекали двоє маленьких дітей. Завдяки її поїздкам і привозимым продуктам сім'я: батько, мама, двоє дітей, - вижила в голодний час масового вимирання населення.
Вперші дні війни батько був призваний в армію. Воював. Загинув під Калінінградом 2-го лютого 1945 року. Мама все своє життя працювала за галочки в колгоспі. Отримала мізерну пенсію. Прожила 97 років. Померла 19 липня 2007 року.
