Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43530
Рецензій: 84816

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Ціна посмішки

© ВЛАДИСЛАВА, 30-12-2016
Закутавшись у сутінковий туман, місто вигравало веселими різнокольоровими вогниками.  Надворі кінець грудня і початок новорічної казки. Найчарівніший період року. Час, коли відбуваються дива і здійснюються найсміливіші мрії.
Швидко крокую засніженою вулицею. Та насправді мені здається, що я заледве переставляю ноги.  Щойно зійшла з літака, але й досі почуваюся відірваною від землі. В минулому залишились безкінечні місяці розлуки, розпачу і суму; попереду – свята в колі найрідніших. Але напруга лише зростає. Як усе пройде? Чи не коштувала мені ця робота надто багато?
Щоб продертися крізь снігопад суперечливих думок, за звичкою, роздивляюся перехожих. Обличчя деяких людей – відкрита книга. По них так легко прочитати думки, вгадати настрій. Незмінний атрибут щасливої людини – усмішка. А скільки існує її видів – і не злічити.
Мама завжди повторює, що посмішка – найкращий подарунок. Вона нічого не коштує, але дає надзвичайно багато. Збагачує тих, хто її отримує, не збіднюючи тих, хто нею обдаровує. От тільки коли я востаннє посміхалася по-справжньому? Чи не того засніженого дня напередодні Різдва, готуючи на кухні смажені реберця – улюблену страву Віталія. Він підійшов ззаду, зупинився. Не похвалив смачні аромати, не поцілував мене у щоку. Ніяковіючи і безжально ковтаючи звуки, прошепотів:
– Вибач, Тетянко. Але нам потрібно розлучитися. У мене є інша… Пробач, якщо зможеш. Я цього не хотів. Доля…
Не знаю, що то було. Транс, заціпеніння. Просто яскрава картинка нашого щасливого життя раптом перетворилася на мильну бульбашку. І луснула…
«А як же ми? Як же Надійка?» – хотілося запитати мені, але я лише ствердно кивнула:
– Роби, як вирішив. Я зрозумію.
Пам’ятаю, як зішкрібала зі сковорідки рештки їжі, намагаючись зішкребти зі свого серця образи, біль. Як сиділа, відвернувшись до стіни, поки він збирав речі. Майже не чула його кволі виправдання, запевнення, що він і надалі дбатиме про Надійку. Розуміла, що це кінець. Всьому. Що віднині ми з донькою крокуватимемо по життю самі.

Продовжую подорож містом, яке повільно готується до сну. Дорогу мені  перебігає галаслива зграйка дітлахів. Бавляться у сніжки, жваво перегукуються. На їхніх личках виграють веселі, сонячні  посмішки.
Ось дівчинка, нахилившись, годує із долоньки маленьке цуценя. На її обличчі сяє ніжна посмішка. А хлопчик, відчиняючи перед своєю матір’ю двері крамниці, отримує в нагороду інший вид посмішки. Схвальну.
Старенька бабуся обдаровує юнака, який допоміг їй зійти з автобуса, вдячною посмішкою самотньої людини, зігрітої добрим вчинком перехожого. Попереду них, тримаючись за руки, крокують хлопець з дівчиною. В загадкових  посмішках, які ледь торкаються їхніх вуст, заховане найчарівніше із почуттів – любов.
Я вже здолала більшу частину шляху. Нетерпляче і, в той же час, з острахом, поглядаю на годинник, стискаю в руках пакунки з подарунками для своєї донечки, подумки рахую хвилини до зустрічі.

Коли перше заціпеніння минуло, я кинулась шукати роботу. Маленьке містечко було не надто щедрим на вакансії. Друзі лише розводили руками, обіцяючи допомогти, а співбесіди завершувались черговими: «ми подумаємо» або «ми вам зателефонуємо». Я випадково зустріла колишню однокласницю Олесю, котра запропонувала мені їхати разом з нею, працювати доглядальницею в Італії. Вдома мене тримали мати і маленька донька. Але я просто не мала вибору…
Обставини змусили мене шукати заробіток далеко від дому. Я не бачила свою Надійку чотири місяці і тепер дуже хвилююся. Чи не забула мене донечка? Чи впізнає? Чи зрозуміє, що все це я роблю лише заради неї?
«Все буде добре», – шепочу, завертаючи на рідну вулицю. Біля будинку нас уже зустрічають. Мама з Надійкою. Дівчинка у білому пухнастому кожушку так нагадує сніговичка. Вона махає мені руками і радісно підстрибує.
Несміливо роблю кілька кроків вперед. Зустрічаємось з матір’ю  поглядами. Її очі випромінюють нестримну радість. Ось так  легко посмішка робить ще одне диво – долає відстані та перешкоди, поєднує людей.  
Щойно приймаю в свої обійми донечку, у вечірній зорі тануть останні сумніви і страхи. Вона мене впізнала. Обличчя моєї Надійки випромінює  найкращу із посмішок – безмежно щасливу.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 30-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32776880264282 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …