Розділ 2
Я прокинулась десь по обіді,Ейпріл ще спала.На кухні безлад,біля раковини стоїть п’ять пустих пляшок з-під вина.Як ми це все випили?Я заварила каву і сіла за столик.Стів не передзвонював і не відписав.Я дзвонила кілька разів,але зі мною розмовляв лише автовідповідач.Що сталося?Я швидко одягнулася,привела себе в порядок і вибігла з будинку.Сівши у перше краще таксі я знову попробувала додзвонитися до Стіва,але все марно.Можливо,розрядився телефон,або він вже знову на роботі.В нашому домі його не було.Ліжко заправлене,як і було,наче він не ночував дома.Якщо так,то тоді де ж мій чоловік провів вчорашню ніч?Я пішла в душ,змінила одяг і вийшла на вулицю.Треба піти до нього в лікарню,він скоріше за все працює.Подорозі в булочній я купила круасани з джемом і два капучіно.У лікарні за столом сиділа вже інша жінка і вона мене відразу впізнала.
-Хлоя!Доброго дня,рада вас бачити,-промовила секретарка.
-Взаємно,мій чоловік у себе?
-Так,у нього перерва.
-Дякую,-я усміхнулась жіночці і пішла до кабінету.Я хотіла відчинити відразу,та всетаки постукала.Не хочу заважати.Відчинивши двері я побачила,як мій Стів спить на дивані накрившись білим халатом.Він такий милий.Я поставила пакет з їжею на стіл і сіла біля нього.
-Любий,проснись,-я поцілувала його в губи.
-Який приємний будильник,тепер я знаю чому ти так сильно це любиш.
-Я не могла додзвонитись до тебе і почала хвилюватись.
-Мій телефон десь тут,можливо він розрядженний.
-Ти не ночував дома?
-Мені було лінь їхати і я залишився тут.
-Не лякай мене так більше,-я міцно його обійняла.
-Не буду,-він поправив моє волосся і поцілував мене,-Ти принесла перекусити?-кивнув він у бік столу.
-Так,я й сама не встигла поїсти.
-Як вчора провели час?
-Напилися до чортиків і пішли спати,-я почала сміятися.
-Відразу видно,що сімейна людина,-він поставив на стіл тарілки і виклав круасани.
-Доречі,хотіла поговорити про вчорашню ситуацію,хто та жінка?-я сіла йому на коліна і дивилась прямо в очі.
-Я ж тобі вже казав,що це моя колега.Їй запропунували тут роботу.
-Ти порекомендував її?
-Ні,з нею познайомились на конференції.Вона хороший дитячий педіатр,а лікарня планує відкривати дитячий відділ і вона його очолить.
-Цікаве співпадіння,чому ж ти мене не представив?
-Хлоя,я сам не знаю.Обіцяю,що наступного разу вас познайомлю.
-Добре,а то я вже почала ревнувати,-я поцілувала його.
-Мені потрібна тільки ти,-він притулив мене до себе і поцілував у голову.
-Я хочу звернутися до лікаря,хочу знову нормально спати,-я сіла навпроти і почала їсти.
-Можу домовитися про перший сеанс,коли тобі зручно?
-Ти скажи мені,коли можна і я підлаштуюся.
-Без проблем.
Ми випили каву,скоштували свіжий круасан,я вимазалась,що і варто було очікувати,гарно посиділи.Останній раз коли ми виходили кудись двоє було на його день народження,кілька місяців тому.Невже ми губимось у рутині?Принаймі ми не надоїдаємо один одному,але часом мені сильно його бракує.Я передзвонила Ейпріл і вибачилась за раптове зникнення.Вона ще відсипається від вчорашньої ночі,а в мене після кави такий приплив сил,що аж нема куди її дівати.
На роботі,як завжди-запара.Усі бігають,кричать,дзвонять телефони.Ми,як брокери на біржі-не кладемо слухавку поки не доб’ємося свого.
-Хлоя,якщо ми не справимося,можеш на роботу більше не приходити,-ось ще раз мені нагадали усю відповідальність моєї роботи.Хоч я і добровільно прийшла сюди,але благодійність не така вже і проста,як здається на перший погляд.Тут строгі правила і кожен знає своє місце,принаймі у нашій організації.Я зробила ще декілька важливих дзвінків і пішла у найближче кафе,щоб перекусити.Ми з колегами інколи ходимо сюди на ланч,але кухня тут не найсмачніша,можна взяти щось просте,але навіть салат часом за складно приготувати нормально.Правда кажучи тут завжди аншлаг,людей тьма!Я стала у чергу за високим чоловіком в костюмі і прийнялась перевіряти пошту.Прийшли підтвердження від важливих гостей і спонсорів,музикантів і різна реклама.Чоловік попереду розрахувався і настала моя черга.
-Один клаб-сендвіч з моцареллою,будь ласка.
-Вибачте,але щойно чоловік перед вами забрав останній,можливо вам підійде наша новинка з пармською шинкою та базиліком?-запропонувала касирка.
-Ні,дякую,-навіть не вдалося купити єдину нормальну їжу,яка у них є.Я сіла за столик.
Чоловік,який стояв перед мною зупинився і оглянув на мене так,наче він відчуває провину,трішки повагавшись він підійшов до мене.
-Міс,я бачу що ви засмучені,можу поділитися з вами сендвічем,якщо ви дозволите мені присісти разом з вами,-сказав чоловік,що купив мій сендвіч,я глянула на нього дружньо,ніхто з незнайомців не був ніколи таким добрим до мене.
-Якщо бажаєте можете приєднатися,-він сів за стіл і дав мені половину сендвіча.
-Не знаю як вам,але це єдина нормальна їжа яка тут є,не розумію чому тут стільки людей.
-Я теж так вважаю.Їм просто пощастило з локацією,більшість людей-це туристи.
-Не помічав цього раніше.
-Саме так,ніхто з них не знає,що їжу яку вони куплять можна відразу викинути,але ведуться на бездоганний маркетинг і запах свіжого хліба,який доречі не справжній,-прошепотіла я.
-Ого,звідки ви це знаєте?-він з цікавістю дивився на мене.
-Я просто спостережлива і трохи розбираюся у цьому,-незнайомець не очікував від мене такої інформації.
-Де ж мої манери!Я перепрошую,мене звати Клаус,-сказав блондин з яскраво-синіми очима.
-Хлоя,дуже приємно познайомитись.Давайте говорити на ‘ти’?
-Згідний,що ти мала на увазі,коли сказала,що трохи розбираєшся в цьому?
-Закінчила факультет по маркетингу,потім вчилась у бізнес-школі.
-Вражає,працюєш по спеціальності?
-Наразі ні.Пішла добровільно працювати на благодійну організацію.Займаюсь влаштуванням більшості заходів,керую робочим процесом.
-Подобається?-він пильно дивився на мене.
-Здебільшого так,але бувають і погані дні.Що ми все про мене говоримо?Розкажи,чим ти займаєшся?
-Я власник фірми,можливо чула про “Ірвінгстон компані”?
-Стидно признаватись,але ні.
-Значить наш маркетинг працює погано.
-Так,варто над цим задуматись,-він виглядав трохи розгублено,але мило.
-Якщо надоїсть працювати в тій організації,подзвони мені.Ось моя візитка,-він поклав її прямо перед носом,виглядає досить пристойно.
-У вас є офіси по цілому світу?-я прийнялась читати написане.
-Ну взагалі це досить відома мережа,ми займаємось переробкою мусора,нафтопереробкою,різною допомогою навколишньому серидовищу.
-Можна сказати,що ти теж в якійсь мірі займаєшся благодійністю,-ми вийшли з кафе і йшли в сторону парку.
-Ніколи не думав про це,але звучить непогано,-він усміхався,був дружелюбним і неймовірно цікавим,хоч нічого такого і не говорив.
-Ніколи ще так довго говорила з незнайомцем.
-Я сам дивуюся собі,зазвичай так не роблю.Ти виглядала засмучено і мені захотілось підняти тобі настрій.
-Слухай,обов’язково приходь на наш благодійний вечір.Там буде багато цікавих і впливових людей-нові зв’язки не зашкодять,-я зупинилась перед ним і як скажена розказувала йому про те,що там буде,навіщо цей вечір,коли і де він буде.Легка усмішка не сходила з його лиця і він дивися на мене,як на першокласницю,яка розповідає про свій перший день у школі.
-Я прийду,обов’язково.
-Буду рада компанії.
-До зустрічі,Хлоя,-він потиснув руку на прощання.
-Гарного дня,Клаус.
Ми попрощались і я стояла в ступорі,не могла зрозуміти,як я так швидко могла знайти спільну мову з зовсім незнайомою людиною.Клаус дуже харизматичний,добрий і мене вразило,що він власник світової фірми!Що він робить у цьому малому містечку?Відкриває новий відділ,відпочиває,шукає інвесторів?У мене залишилося стільки питань на які мені б хотілось почути відповідь.Я подзвонила до Ейпріл і почала розповідати про доброго Клауса.
-Так-так,подруго,тепер без мене гуляти не будеш.І де ти знаходиш таких чоловіків?- жартує вона.
-Я в шоці від себе!Ніколи не довіряла чужим людям і взагалі мені важко з кимось познайомитися чи здружитися,ти ж знаєш.
-Ану давай подивимося в інтернеті,я вже згораю від цікавості!Повтори його прізвище.
-Ірвінгстон,-десь я вже чула це прізвище.
-Так-так,подруго,та ти знайшла справжнісінького принца на білому Rang Rover.Він мільярдер і до того ж неодружений!-вона так раділа,наче весь світ став її власністю.
-І що з того?-я шукала в сумці ключі від квартири,тому не дуже розуміла до чого вона веде.
-Ти повинна нас познайомити!Хлоя,а що якщо він мій судженний?-захоплення не пропадало.
-Не думаю,що ми ще раз зустрінемося.
-Але ж він дав тобі свою візитку,там має бути його номер.
-Дати тобі її?Підеш влаштовуватися на роботу?
-Ну якось ж треба з ним познайомитись.
-Я запросила його на благодійний вечір,хочеш теж приходь.Якщо він там буде я вас познайомлю,підходить?
-Так!Так!Так!-Ейпріл почала пищати в трубку і я змушена була відставити її від вуха.
-Добре,тоді шукай красиве плаття,а я мушу приготувати вечерю.
Поклавши телефон на стіл я відчинила холодильник і дивилася на нього декілька хвилин.Коли усі продукти закінчились?У мене не було вибору,потрібно йти у супермаркет.На вулиці шалена спека,вітру нема і від цього одяг липне до тіла.Добре що я ще на початку літа зістригла волосся до середньої довжини,тож воно так сильно не заважає.В супермаркеті очі розбігались від розмаїття.Це аж ніяк не полегшує справу людині,яка не знає чого хоче.Маркетинг знову грає важливу роль.
’’Вечеря повинна бути проста,але по-своєму вишукана’’-так завжди казала моя мама.Не знаю як вона дотримувалась цього правила,якщо її страви завжди були наче для представників зірки Мішлен.У нас на столі усі прибори,посуд,шклянки стояли згідно з правилами,я вже й мовчу про саму декорацію столу,наче на прийомі у королеви.Коли я познайомила батьків зі Стівом,то він не відразу сподобався їм,точніше моїй мамі.Справа в тому,що від народження мене виховували,як "принцесу".В моєї мами був план виростити з мене справжнісіньку леді і одружити на якомусь "джентельмені" з Rolls Royce в гаражі його ж "замку".Та змалечку я була неслухняною дитиною і мрії моєї матері так і не здійснились.Після народження близнят,вона більше була зайнятою ними і в мене з'явилось більше свободи.Батькові сподобався Стів,у них було багато спільного і він не акцентував увагу на його статусі,точніше на той час статусі його батьків в суспільстві.Мені подобалося,що Стів не лякається багатства моїх батьків і їхнього дивного характеру.Спершу він,навіть,не знав,що я з родини,яка вважає себе ледь не пупом Землі.Я закохалася в нього,а він в мене і наші батьки не могли якось помішати нашому щастю,хоча вони не дуже старались.
Якщо прислухатись до поради матері,то думаю,що печені качині лапки з пюре чудово підійдуть для вечері.Я купила усі необхідні продукти і знову повернулась додому.Стіва ще немає,але десь за годину він мав би повернутись.Я готувала "на свій смак",коли важко найти рецепт або ж хочеться чогось нового-варто спробувати приготувати саме так,часто це виходить краще ніж за шаблоном.Надіюся йому сподобається.Поставивши усе готуватись я прилягла собі на дивані і задрімала.Розбудив мене теплий поцілунок чоловіка і запах свіжоспеченої дичини.Я довела до готовності страви і поставила на стіл.
-Виглядає все дуже апетитно,-сказав Стів сідаючи за стіл.
-Я старалася,надіюся тобі сподобається.
-Ти ж знаєш,як я обожнюю їжу приготовану тобою.
-Рада,що ми нарешті вечеряєм разом,можемо прогулятися перед сном,-запропонувала я.
-Я маю повернутись на роботу,-сказав він навіть не глянувши на мене.
-Ти надто багато часу проводиш на роботі,Стів.Я теж хочу так часто бачити тебе поруч із собою,-я стиснула долоню в кулак і відчувала,як в горлі з'являється дивне відчуття,наче клубок застряг.
-Хлоя,я повиннен,я рятую чужі життя.Зрозумій,це важливіше,-я перервала його відповідь.
-Важливіше за дружину?За сім’ю,яку ми не можемо побудувати,бо ти завжди зайнятий своєю роботою?Ми планували дитину,пам’ятаєш?Стів останній раз ми бачились довше години на твоїй обідній перерві.Ти рідко ночуєш дома,мені тебе бракує,-після останнього сказаного слова я розплакалась,мені стало дуже образливо і я не могла більше стримувати в собі несказане.Стів не знав що робити,або ж йому байдуже.Він мовчки сидів і дивився на мене,а потім ледь чутно сказав.
-Я все пам'ятаю.Який ж я бовдур.Вибач,Хлоя,-він підійшов до мене,почав мене обіймати,цілувати,тулити до себе.Я почала плакати ще сильніше,мені бракувало його уваги.
-Подзвоню до лікарні і скажу,що не прийду сьогодні,-він нахилився до мене і глянув в очі.
-І завтра,-я додала.Він стиснув губи,зробив глибокий видих.
-Гаразд,завтра теж не піду,все для тебе,-це прозвучало так вимушено,зовсім не щиро.Він ніби хоче все виправити,але нічого не робить для цього.Мене взагалі здивувала моя поведінка,я ніколи не плакала при ньому за весь час,коли ми були разом.Я стала з-за столу і вийшла на балкон.Заплющивши очі я вдихнула морського повітря,а потім повільно видихнула,наче на уроках йоги.Я не можу чекати поки він наважиться відкласти роботу на задній план і займеться нами.В жодному разі не хочу,щоб Стів переставав працювати,бо він нас годує,але не можна весь час проводити на роботі.Перед тим як одружитись мене багато хто попереджав,що він лікар і має рятувати людей,практикуватись,щоб стати найкращим.Коли Стів повідомив про нову роботу тут у Кортленді я не знала що сказати.Вдома у мене була прекрасна робота,батьки,друзі,а тут тільки він,але коханий пообіцяв,що там ми зможемо почати все спочатку,нарешті заговорив про дітей і я йому повірила.Мені було важко,я весь час була одна,а він на роботі,як завжди.Одним словом,робота завжди заваджала нам.З сусідньої кімнати було чутно,як він говорить по телефоні і пояснює чому не прийде на роботу.Добре,що хоч це зробив.Злість досі переповнює мене,потрібно заспокоїтись.
Ближче до вечора ми з Стівеном помирилися.Він пообіцяв усе виправити і більше часу проводити зі мною.Я знову йому повірила,він ж мій чоловік.Поприбиравши посуд ми вийшли на набережну і гуляли по ній.У цей момент мені було затишно поруч із ним,я знову відчула,що ми пара.В маленькому кафе поруч із пляжем ми сіли щоб випити молочний коктейль.Я люблю полуничний,а Стів банановий.Якось одного разу ми натрапили на онлайн-тест в якому описували твій характер по вибраному смаку морозива.Я обрала полуницю і це означало,що я сором'язлива,самокритична,скептична,песемістична і з низькою самооцінкою.Не знаю хто складав цей тест,але результат не відповідав дійсності.Стів обрав банановий і це означало,що він щедрий,чесний,легкий на підйом,харизматичний,ідеальний чоловік і це все було правдою.Як таке може бути,що у нього співпало все,а в мене нічого?Хоча,можливо,я просто погано себе знаю.
-Що у тебе нового?-почав розмову Стів.
-Через три дні має відбутись дуже важливий для моєї кар'єри благодійний вечір.Якщо я не справлюсь мені кінець.
-Не хвилюйся,я впевнений,що ти впораєшся,-він взяв мене за руку.
-Я більше хвилююся через людей які мені допомагають,я не зможу контролювати людський фактор.Аж відчуваю,що хтось з них усе завалить.
-В цьому не буде твоєї вини,Хлоя.
-Та ні,як раз я і буду відповідати за їхні помилки.
-Давай краще поговоримо про щось приємне.Як Ейпріл?
-У неї все чудово,вчора напилася і розказувала веселі історії,-я почала сміятись від спогадів про вечір.
-Це добре.
-А що нового у тебе?
-Операції,пацієнти.З керівництва попросили допомогти у відкритті дитячого відділу.
-Ти будеш працювати з тою жінкою?
-Деякий час.
-У неї є ім'я чи ми далі будемо говорити "та жінка"?
-Меган Річфорт.Дитячий педіатр.
-Якось не внушає ця Меган довіри.
-Не хвилюйся,усе буде добре.
-Давай ще прогуляємося і підемо додому,я надіюся на хороший сон сьогодні.
-Залюбки.
Під кінець літа тут збирається багато туристів,тому ввечері важко пройти крізь ці натовпи людей.Ми вирішили йти біля самого берега,щоб нам не заважали.Як тільки ми підійшли ближче,то відчули на собі сильний вітер,море шуміло.
-Мабуть,завтра буде штормити,-сказав Стівен кивнувши у бік моря.
-Нічого страшного,морю теж треба інколи позлитись,-я усміхнулася.
-Ти так говориш,як твоя мама.
-Гени,від них не втечеш.
-А від тебе можна спробувати.Доганяй!-Стівен відпустив мою руку і почав бігти,я побігла за ним.Колись в школі у мене були найкращі показники.Я наздогнала його майже біля дому.Стів взяв мене на спину і поніс додому,наче мавпочку.
-Змучилась?-запитав він сівши на диван.
-Ти жартуєш?Я вже не в тій формі,що раніше.Треба почати знову займатися спортом.
-Я теж про це подумав.
-Можна завтра піти і записатись до спортивного клубу.Час від часу будемо ходити.
-Якщо хочеш,тоді так і зробимо.
-Зробити чаю?
-Ні,я в душ і спати.
-Можна до тебе приєднатись?
-Буду чекати з нетерпінням,-він пішов у ванну,а я набрала склянку води і випила на одному диханні.На дивані щось завібрувало,це телефон Стіва.
-Стів!-крикнула я так щоб він почув,-Тобі прийшло повідомлення!
Він не відповів-не чує.Я відкрила телефон,смс від Меган:"Надіюсь ти не будеш більше відкладати наші зустрічі".Зустрічі?Скільки вже їх було?Я знову себе накручую,потрібно перестати ревнувати.Я поклала телефон на кухонний стіл і пішла до Стіва,щоб відігнати від себе дурні думки.Цієї ночі я дійсно добре спала,не враховуючи дурнуваті сни.Стів вміє мене приспати.Хочу щоб так було завжди.
