РОСКУРКУЛІТЕЛІ.
Коли почалася колективізація, одна частина населення села, яка не мала ні кола, ні двора (голодранці), вступили в колгосп. Їм не було нічого втрачати. Їх називали «голодранцями», неробами, ледарями. Інша частина, більш заможна частина сільських жителів, - не виявляла бажання вступати в колективне господарство. Їх називали «куркулями». Вони і їх діти працювали на своїй землі все своє життя. Унаслідок важкої праці ці сім'ї мали і землю, і худобу, і споруди, і господарський інвентар. Своє майно вони напрацювали своїми мозолями.
Радянська влада в період колективізації сільських одноосібних господарств, зробила ставку на «голодранців». Вони і були основними реорганізаторами на селі під час проведення колективізації, що призвела до репресій проти заможної частини сільського населення. Між цими двома групами селян йшла внутрішня війна. З «голодранців» були організовані групи так званих «роскуркулітелів». Вони ненавиділи «куркулів», як і «куркули» їх.
На кожній вулиці нашого села з числа так званих «ледарів»: хлопців і дівчат, а також з молодих одружених чоловіків і заміжніх жінок, - були організовані штаби «роскуркулітелів». Вони були комсомольцями того часу. Штаби базувалися в будинках сільських жителів. Члени штабів самі вирішували, в якому будинку сільських жителів буде знаходитися їхній штаб. На розміщення штабу вони не питали дозволу господаря будинку. Самі вибирали для штабу будинок, який їм подобався. Такі штаби були організовані на кожній вулиці нашого села. Такий штаб на нашій вулиці знаходився поруч, навпроти нашого будинку. Чотири дні їх штаб був і в нашому домі.
Чим займалася ця неоперена поросль нероб? Ця напіввійськова банда, в будинках і в присадибних спорудах жителів села шукала приховане зерно. Так, жителі села ховали від цих пошуковиків їстівні продукти на чорний день. Бували випадки, коли вони знаходили у кого-небудь з селян трохи харчів. Знайдені продукти вони відбирали і використовували їх для себе.
У штабі роскуркулітелі проводили дізнання. Цей захід в них називався «допитом». Підозрюваного жителя села викликали в штаб. У нього вимагали зізнатися, де в нього приховано зерно. А про що можна було зізнаватися? Запаси давно були зачищені. До допитуваного громадянина застосовувалася фізична сила. Так одну з наших сусідок ці нелюди били в житловому приміщенні, а після і в сінях будинку.
Закінчилася колективізація. Голодомор 1933 року пішов у минуле. Деякі особи, які активно брали участь у колективізації, репресії та розкуркулювані жителів села, втекли з села. Деякі з них поїхали в Москву. Інші, - влаштувалися в інших містах. Подальша їх доля нам невідома. Вважаємо, вони боялися покарання місцевого населення і в зв'язку з цим до кінця своїх днів ховалися в затишних місцях нашої великої держави. Жили в страху, очікуючи відплату за свою долю в репресіях мирного населення і жорстокість, яку вони робили по відношенню до своїх земляків.
