ПАМ'ЯТЬ ПРО ГОЛОДОМОР.
Нещодавно я розмовляв з жінкою, яка проживає в моєму селі. Ми говорили про голодомор 1932-1933 років. Вона розповідала мені про померлих жителів нашого села, про вбивство канібалами маленького хлопчика. Її мама була свідком голодних смертей весни тридцять третього року. Вона росповідала своїм дітям про голод 1932-1933 років. Спілкуючись з мешканцями села, я пересвідчився в тому, що їх пам'ять ще зберігає жорстокий час голодного вимирання. Їх пам'ять зберігає репресії, канібалізм, масові смерті, причиною яких був голод.
Громадяни, які пережили голодні дні тридцять третього року, були свідками тих страхітливих днів. Багато з них передали своїм дітям знання і події днів весняного голодомору тридцять третього року. Нам надається можливість від них дізнатися про жорстокий голодомор тридцятих років, який забрав багато мільйонів життів моєї Батьківщини.
Розпитуючи мешканців села про події тих трагічних днів, ми прагнемо поповнити, зберегти і увічнити історію голодомору, правдиво описати історію насильства радянським режимом над населенням нашої Батьківщини. Ще є час. Ще живі свідки свідків тих лих. Молоде покоління України має знати, про голодомор, про насильство комуністичного режиму під час планової колективізації та процесу «роскуркулювання».
Найважчий час в дні голодомору було навесні 1933 року. Підтримувати своє здоров'я без їжі у голодуючого населення не було сил. Голодні люди ходили, як тіні. Після, коли з'явилися сходи трави, - жити стало легше. Варили і їли кропиву, лободу, молоде листя буряка та інші пагони. Їли різну зелень, різну траву, яка з'явилася з початком тепла на поверхні землі. Голодні люди перекопували городи, де в попередній рік була посаджена картопля. Шукали в землі перегнилі картоплини, робили з цієго слизу, просоченої відштовхуючим запахом гнилі, млинці і їли.
Мені про голодомор розповідала моя мама. Вона пережила масові голодні вмирання. Я пам'ятаю її розповіді про трагічну весну, яка у дні масового вимирання людей забрала багато життів людей нашого села і мільйони життів українського народу. І про це ми не можемо забувати. Ми повинні зберегти пам'ять про голодомор для наших нащадків. Що ми і намагаємось робити.
Томашівка. 23. 02. 2015.
