САДИСТИ.
«Жорстокість! Хто породив тебе? Чи жінка тебе народила?»
Про вчинки молодих активістів і комсомольців тридцятих років, ми розповідали вам в наших попередніх рядках. Нам не хочеться повторно описувати їх жорстоке поводження щодо сільських жителів у часи колективізації селянських господарств і в роки голодомору. Але ситуація диктує свої закони. Жителі села знали імена садистів, які брали активну участь в організації колгоспів. Цих виродків жителі села називали «шкуродерами», а також «голодранцями».
В період колективізації була взаємна ненависть між активістами-«голодранцями», - з одного боку, і «куркулями», - з іншого. Хочу внести ясність у визначення слова «голодранці». «Голодранці», - це прошарок сільських жителів, так звані ледарі. Вони не займалися фізичною працею, проживали своє життя з ранку і до ночі, не турбуючись про завтрашній день. Внаслідок цього, у них не було свого господарства, яке необхідно сільському жителю, щоб нормально жити і годувати свою сім'ю. Таких селян в нашій місцевості називали «голодранцями». Ці ледачі селяни і складали кістяк активу села в роки колективізації і голодомору.
«Голодранці» мали велику перевагу перед «куркулями». На їх боці була влада тодішнього режиму. На селі безпосереднім контролером репресивної машини була сільрада, яка у своїй більшості, буа складена з тих же «голодранців». Сільрада підпорядковувалася районним органам і виконувала всі вказівки районних керівників, а також очолювала всі заходи на селі: організацію колгоспу, репресії, стеження за неугодними режиму селянами і їх виселення із помешкань. Виселення «куркулів» з власних будинків, їх арешт, доставку їх на збірні пункти, - це теж входило в їх обов'язок. «Голодранці» були виконавцями вказівок сільської ради. Дії, які здійснювала молода поросль «голодранців», можна прирівняти до катувань людей в період інквізиторів.
Під час так званої колективізації, не все сільське населення виявляло бажання, що до вступу в колгосп. У багатьох випадках вступ у колгосп набувало насильницьку форму. Ми вам розповімо про те, як проходила «агітація» громадян села працівниками сільської ради та активної молоді під час формування колгоспів.
Корінного Леонтія (Ливоня) Євгеновича не можна було віднести до «куркулів». Він не мав великого господарства. Але вступати в колгосп він не хотів. Його викликали в сільраду. Агітація і погрози не дали результатів. Працівники сільради і молоді активісти застосували до нього фізичну силу. Його почали бити. Ця дія у сільських активістів та працівників сільради тоді називалася «допитом». Погрози і побиття садистів не вплинуло на стійкість характеру Ливоня. Коли знущання здорових мужиків над слабкою людиною не дало результату, тіло Лывоня кинули на підлогу. Кати залазили на стіл і зі столу стрибали на лежаче тіло Ливоня.
Якщо ви можете уявити ситуацію цього допиту, то ви ніколи не залишитеся байдужими до знущання здорових мужиків-садистів над живою людиною.
Ливоня відпустили додому. На другий день від завданих травм він помер. Винні у смерті Лывоня сільські активісти не понесли покарання. Ніхто не відповів за його смерть. Родичі Лывоня боялися за своє життя і за життя своєї сім'ї. У роки колективізації та голодомору населення села жило в страху. Тому, про вбивство Лывоня вони в правоохоронні органи заяву не подавали. В цьому і не було сенсу. Сформована обстановка на селі в той період була на стороні місцевої влади та її активу.
Цю сумну історію насильства молодих здорових мучителів над мирною людиною і смерті Лывоня нам розповіли його близькі родичі.
Томашівка. 04. 03. 2015.
