Батьки вирішили, що їхня дитина занадто талановита, щоб навчатися у звичайній школі. І хоча сам нащадок протестував, бо не хотів полишати своїх шкільних друзів, на сімейній нараді постановили спробувати прилаштувати хлопця в престижну гімназію. Для цього треба пройти серію співбесід. Батько з матір’ю заробляють гроші, їм ніколи, то ж цю відповідальну місію поклали на дідуся. Але тут втрутилася бабуся:
- На співбесіди з предметів хай водить дід. А от до психолога піду я. Бо дід обов’язково ляпне щось не те і все спаскудить.
До кабінету зайшли втрьох – бабуся, дідусь і онук. Та психолог, молода жінка досить приємної зовнішності, ввічливо попросила старших почекати в коридорі. Бабуся перехопила погляд дідуся на молодицю, її очі налилися гнівом і вона по зміїному засопіла носом. Дід знав, що зараз треба мовчати, бо якщо промовить хоча б слово, то у відповідь почує все, що думає дружина про нього, батьків, та про всю свою родину. Одвернувся в бік і поринув у свої думки. І хоча момент відповідальний, у голову чомусь прийшли веселі спомини про онука.
Ось хлопцю близько чотирьох років. Прибігає з роботи, а дитина з порогу пропонує погратися.
- Зараз, тільки перевдягну штани.
- Що, дідусю, впісявся?!
Донька записала цей випадок до спеціального зошита, і розповіла рідні та подругам. Коли ця історія повернулася додому, то в ній дід прийшов з роботи в закаляних штанях.
В шість років приводить онука з садка, хлопець вбігає в хату і кричить:
- Бабусю, бабусю, а я знаю що таке секс!
- Це тобі твій дурний дід розказав?!
- Та ні в садочку!
- Ну і що ж це таке?
- Ван ту фрі фо фай секс!
Перші літні канікули онук разом з дідом та бабусею жив у селі ?на дачі?. На вихідні приїхали батьки і мати вранці застукала сина, який дзюрив прямо з порогу.
- Ну ти геть зледачів тут з дідом та бабою – нагримала на хлопця. – Тобі що – важко добігти до туалету.
- Не важко. Але я перевіряю чи підріс.
- Це ж яким чином?
- Я сказав діду, що вже дорослий, нічого мною командувати. А дід кажуть, що якщо додзюриш від порога до погрібника, то будеш вважатися дорослим. А доки цього не зможеш, то повинен слухатись діда та бабу.
Тоді донька вперше провела з батьком виховну бесіду:
- Я розумію, тату, що ви виросли на буровій серед неосвічених робітників. А потім працювали на заводі в не надто інтелігентному колективі. Звідсіля ваші грубі жарти. Але ж ваш онук росте в інтелігентній сім’ї, то ж і ви будь ласка намагайтеся поводитися з ним шляхетно.
Дід намагався, але в четвертому класі онук намацав дідову слабинку - жагу розповідати про своє дитинство та молодість. Якось прийшов із школи і запитав, чи втинали в дідові роки в школі, м’яко кажучи, не досить шляхетні жарти. Дід зрадів і, як то кажуть без задньої думки, розповів про скорпіона. Це коли з ґудзика гумки та розігнутої скріпки робиться нехитрий пристрій. Ґудзик накручується на гумці і загортається в паперовий пакетик. Тому, над ким жартують, дають цей пакетик і кажуть, що там засушений скорпіон. Коли папір розгортають, ґудзик звільняється і починає швидко крутитися. При цьому зачіпає за папір і видає звук, неначе тваринка біжить по листочку. Іноді навіть плигає. Переляк не дитячий. Онук наполіг і дід зробив йому такого «скорпіона». Хлопець не придумав нічого кращого, як дати цю іграшку вчительці. Не відомо, як онукові, а діду дісталося од батьків та бабусі.
Особливо серйозна розмова відбулася з донькою. Почалася виховна бесіда словами :
- Знову ви, тату, взялися за старе – з явним натяком на давню сільську історію.
Цього разу донька ще раз нагадала про той випадок, і додала, що якщо для села такі жарти ще якось можливо зрозуміти, то витівка в київській школі – це вже занадто. Дід намагався зобразити на обличчі покаяння, але з цього нічого не виходило, бо згадав вибрик дочок в старших класах. Приходить додому з роботи, а дружина бліда, з мокрим рушником на голові лежить на дивані.
- Що трапилось? – запитує.
Дружина мовчки, кволою рукою показує в бік переляканих дівчат. Якщо жінка мовчить і не лається, то це вже щось занадто серйозне.
- Ви що натворили ?! – накидається на дочок.
- Ми помітили, що мати потайки перевіряє вміст наших портфелів. Пішли в аптеку накупили шприців, презервативів і навмисне поклали в портфелі. Ми ж не думали, що буде така реакція.
Донька продовжувала читати нотацію, та дід вже не зміг далі поводитися статечно і з усмішкою перебив монолог:
- Та ваша штука з портфелями не вирізнялася тактовністю та інтелігентністю.
- А в чому вона полягала? – відразу нашорошив вуха онук.
- Малий ще!
- Діду, ви в якому віці вперше побачили телевізор?
- В вісім років.
- А комп’ютер?
- В тридцять.
- Є ще запитання. Зараз діти набагато раніше про все дізнаються.
Та все ж таки ці розмови не минули даремно. Став обережним і розповідав лише про ті жарти, які неможливо відтворити в сучасних умовах. Наприклад про знущання над відмінниками. Цих дітей ніхто не любив у класі, бо вчителька завжди ставила в приклад їхні чисті, без жодної помарочки, зошити. Тож хлопці дрібно-дрібно наривали промокальний папір та пхали його відміннику в чорнильницю. Коли кавалочок зачепиться за перо і відмінник цього не помітить, то замість каліграфічних літер в зошиті будуть товстелезні лінії або плями. Зараз таку штуку не утнеш. Так і не зміг пояснити онукові що таке чорнильниця, металеве перо, каліграфічне письмо з нажимом.
Ті ж самі відмінники любили відповідати на уроках з місця. Щоб не запитала вчителька завжди тягнуть руку. За правилами того часу під час відповіді з місця треба вставати з-за парти. З якою насолодою підкладали таким знайкам канцелярську кнопку на сидіння парти. І хоча зараз не всі вчителі вимагають, щоб учні вставали при відповіді, все ж таки щось подібне можна утнути. Тому завбачливо про такі витівки промовчав. Зате розповів про фокус з лампочками. В старших класах займалися в другу зміну. Восени та взимку, коли рано темніло, хлопці викручували лампочки розжарювання, якими освітлювалися класи, і клали між цоколем та патроном змочену в воді промокашку. Поки папір був вологий лампочки горіли, а коли висихав, то згасали. Починався урок і лампочки почергово гаснули. Коли затухала остання, вчителька відпускала учнів додому. Електрик потім діставав з патронів папірці, і вкручував лампочки на місце. І хоча секрет цього фокусу передавався з покоління в покоління, ніколи не чув, щоб електрик когось здав.
… Раптом двері в кабінет розчинилися і психолог запросила зайти дідуся:
- Що ж це ви силуєте дитину! Він же не хоче тут навчатися!
- З чого ви взяли?
- Запитую його: «Що ти любиш їсти?». «Солоні огірочки» - відповідає. «А пити?» «Самогоночку!». «Ти п’єш самогонку?!». «Ну да. Приходжу зі школи, і ми з дідом сідаємо обідати. Дід для апетиту собі і мені наливає по чарочці».
- Що ж це ти, внучку, ганьбиш мене перед людьми – обурився дід . - Я ж тобі лише коньячок наливаю, марочний, п’ятизірковий. Не п’ю я самогону!
- Може ви і сало не їсте?!
На психолога важко дивитися. Жінка при виконанні, займається відповідальною справою, треба поводитися статечно. Та її розпирає сміх. Вона всіма силами намагається його стримати, і від цього її обличчя нестерпно кумедне. Дід не може без сміху на це дивитися, але щоб продовжити бешкет, треба зберігати поважний вигляд. Виручає бабуся, що вривається в кабінет:
- Самогон, коньячок, яка різниця? Не можна десятилітньому хлопцю давати алкоголь. Ще раз почую, що ти йому наливаєш чарку, – обом голову одірву!
