Стара розлізла ропуха вилізла на берег і грілась на сонечку. Вона опиралась на суху тростину і мріяла про принца. От якби знайшовся багатий красень, закохався в неї, поцілував, заміж взяв. Тобі б вона мешкала не в смердючому болоті, а королівських платах.
-Ку-ку-ку-ку! – несподівано почула жаба над головою.
Звела очі вгору - на гілці сиділа сіра пташка, яка і далі витягувала тої самої: ку-ку-ку-ку.
-А що це ти за таку дивну пісню співаєш, добродійко? – спитала болотяна господиня.
-То не пісню я співаю! – озвалась з дерева сіромаха. – То я ворожу. Вгадую: хто скільки житиме. Ось крук буде мати довгий вік – 12 літ, а дрізд – всього лиш 7.
-Ква! – вражено вигукнула ропуха. – То зазирни й в моє майбутнє: скільки того життя мені лишилось.
-Гаразд! – необачно погодилась птаха і кукнула всього лиш один раз. Із ввічливості їй хотілось кукати більше разів, але не виходило – наче в горлі щось застрягло. – Пробачте, шановна, але ви житимете всього лиш 1 рік.
-Рік? Як? Квак! Та де ж я за рік візьму принца? А навіть якщо візьму і він закохається в мене, то що я лише рік царюватиму у замку? Не бути цьому! - розгнівалась стара ропуха. - Я теж на чарах дещо знаюся і я тебе покараю за твої дурні віщування. Зроблю тебе також кольору як отруйний гриб.
Жаба вдарила тростиною, блимнула вирячкуватими очами, промовила чарівне слово «квакс» і пір’я зозулі зробилось червоним в білу цяточку.
І птаха від подиву аж рот роззявила, розглядаючи себе. А чарівна жаба, яка з роду віку червоний колір не любила, все ж мусила визнати, що помилилася і зробила сіромаху гарнішою.
-Ну зараз я це виправлю! – погрожувала болотна чаклунка. – Я перетворю тебе на маленького жучка і з’їм тебе.
Вона ще раз стукнула тростиною і додолу впав маленька червона в білу крапочку комаха.
Тільки знову прогадала ропуха. Як не скакала, як не витоптувала своїми лапами трави, а червоно-білого жучка так і не знайшла.
Довелось ні з чим булькнути у темну воду.
А тим часом до червоно-білої комашки приповзли мурахи, хробачки, метелики!
-Яке у тебе ім’я незнайомко? – спитав хтось з них.
-Зозуля! – відповіла за звичкою комашка, яка ще недавно була пташкою.
-Та яка ти зозуля! – розсміялись усі. – Ти – дуже маленька, тому ти – зозулька.
З того часу так і стали називати гостю.
А жаба, як тільки вискакувала на берег, і бачила зозуль, перетворювала їх на червоно-білих комах. Так тривало рік.
