Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43639
Рецензій: 85045

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Нетерплячий Петрик

© Максим Т, 17-12-2016
Жив собі колись один хлопчик на ім'я Петрик. Звичайний хлопчик: дві руки, дві ноги, хитруваті очі й повна запитань голова.

Та було в Петрика одне горе. Весь рік він чекав на подарунки від Святого Миколая, але ніколи тих подарунків не отримував. Петрик не був більшим неслухом, аніж усі інші хлопчаки його віку, робив не більше шкоди, ніж робили вони. Траплялося, звісно, що й він батьків не слухав або «забував» виконати домашнє завдання; проте всі інші хлопці в Петриковому дворі, в його будинку та його школі подарунки  від Святого Миколая отримували, а Петрик – ніколи.

Це Петрика дуже засмучувало. Щороку, коли приходив зимний місяць грудень, діти писали листи Святому Миколаю: розповідали йому про свої успіхи та досягнення, а також натякали, що саме хотіли б отримати у подарунок, якщо буде його ласка. Петрик теж такі листи писав – ані відповіді, ані подарунків він ніколи не отримував.

Коли наближався день Святого Миколая, Петрик починав хвилюватися та журитися. Невже й цього року спіймає облизня, невже - не буде подарунків? Він питав батьків, а вони його заспокоювали:

- Ти ж був гарним хлопчиком, справді, чому б не отримати щось від Миколая? Ти ж і листа написав, про свої успіхи шкільні повідомив. Чекай на подарунок! – та коли Петрик повертався до своєї кімнати, батьки й собі знизували плечима.

Для них теж було загадкою, чому Петрик не отримує подарунків від Святого Миколая. Петрикові тато й мама були звичайними батьками, а такі батьки дуже добре знають усе про Святого Миколая: хто він, де мешкає, коли приходить, як про заповітні мрії дітей дізнається та де подарунки ховає. Саме тому дивувало їх, чому щороку вранці 19-го грудня Петрик нічого не знаходив під власною подушкою. Дивина, та й годі!

…Того року Петрик ледь-ледь дочекався свята, одночасно відчуваючи надію та зневіру. Так чи ні, але вже завтра Святий Миколай прийде, слухняних-розумних вшанує, неслухняним різки принесе! Настала ніч, Петрик вже давно був у ліжку, проте сон від нього тікав – хлопець хвилювався та, наче вуж, крутився під ковдрою. Коли весь будинок заснув, Петрик підвівся з ліжка. Як і минулого, і позаминулого року, як усі попередні роки, які він міг пригадати, хлопець почав з того, що зазирнув під подушку – нічого. Тоді почав заглядати скрізь, де Святий Миколай міг заховати подарунок: позаглядав у шафи та під шафи, під усі ліжка, крісла – скрізь, навіть у шухлядки для ложок і виделок. Але, як це траплялося щороку, нічого навіть схожого на подарунок Петрик не знайшов.

Засмучене хлоп’я повернулося в ліжко та тихенько, але дуже гірко заплакало. Чи варто бути весь рік більш-менш слухняним, більш-менш старанно вчитися, якщо наприкінці року незмінно очікує отаке горе, таке розчарування! Так він лежав собі під ковдрою та журився, аж допоки сон не почав потроху прикривати заплакані очі. Аж раптом Петрик помітив, як у щілині під дверима його кімнати з’явилося слабеньке світло, а потім дві тіні – так, ніби від ніг того, хто стояв тепер за дверима. Петрик миттю забув про сон, підхопився з ліжка, прожогом кинувся до дверей і розчахнув їх навстіж.

За дверима стояв якийсь дідисько – старезний, бо мав довжелезну сиву бороду, але кремезний та прямий, з великим мішком за плечима.

-Ви хто?! – видушив Петрик з пересохлого горла.

- Я – Миколай, той, що святим кличуть, - відповів дід.

Петрик мало не впав від здивування та хвилювання, що миттю охопило його, наче полум’я суху солому. Та він опанував себе й спитав Святого Миколая:

- Скажіть, шановний пане Святий Миколаю, чому я ніколи від вас подарунків не отримую? Чим я завинив?

Святий Миколай посміхнувся в сиві вуса, погладив бороду рукою та відповів Петрику:

- Хлопче, всьому є свій час. Чи ти коли-небудь ранку 19-го грудня дочекався? Ні! – ти завжди вночі перед моїм святом нишпориш по хаті, подарунків від мене шукаєш. Я щороку тобі приносив, що ти у своїх листах просив, - і Святий Миколай витяг з-за пазухи купу Петрикових листів і показав хлопчику, - але ти такий нетерплячий, що всі мої подарунки зникають, бо ти їх шукати починаєш зарано. Та й загалом: я ж за тобою не перший рік спостерігаю; ти, дитинко,  –

і тут Святий Миколай загудів, як паротяг або пароплав, а Петрик аж присів, а ще подумав, що зараз увесь будинок прокинеться та збереться тут, у його кімнаті, але нічого такого не сталося:

– д-У-У-У-У-У-У- же нетерплячий! Тут я нічого не вдію: так воно вже заведено у цілому світі, що для всього є свій час: і для зими, і для мене, і для подарунків від мене також.

Петрик похнюпився:

- То що ж тепер, пане Миколаю? Що, мені цілий рік вчитися терпінню, аби хоча б наступного року подарунок отримати?

Святий Миколай засміявся тихенько, поклав хлопцеві руку на плече та відповів:

- Терпіння – то є така річ, що можна за все життя не нажити! Добре буде, якщо ти наступного року хоча б не станеш моїх подарунків шукати, доки час не прийде, – оце одне вже буде велике досягнення. Побачимо наступного року, дитинко, побачимо… Та я не стану тебе цього року карати, ти, нетерплячко мала, вже сам себе добряче покарав. Це ж треба, щоб дитина жодного разу від мене подарунку не отримала! Буде тобі подарунок! Тільки обіцяй мені дещо!

І Святий Миколай заглянув у Петрикові очі, Петрик відчув, наче кудись дуже глибоко проник той добрий, але дуже уважний погляд, і навіть не кивнув головою й не промовив нічого, бо Святий Миколай і так вже все про нього довідався.

- Обіцяй мені  запам’ятати, Петрику, - і тут Святий Миколай стиснув рукою плече хлопця, - для всього є свій час! Для всього! Свій! Час! Час!! Час!!!

Голос Святого Миколая, що промовляв «час», лунав дедалі гучніше, а рукою він тепер вже не просто тримав хлопця за плече, а тряс його та смикав. Наляканий гнівом святого, Петрик підвів очі – а над ним мама схилилася, за плече смикає і каже:

- Час! Вже час, синку! Прокидайся, Петрику!

Петрик на ліжку сів, озирається – нема Святого Миколая! Тут він помітив, що з-під подушки щось яскраве стирчить, схопив, потягнув – і витяг пакет у святковій обгортці. Петрик аж на ліжку застрибав:

- Мамо, тато, нарешті мені подарунок від Святого Миколая! – тоді розірвав обгортку – так, так, саме це він просив у Святого Миколая!

Відтоді Петрик щороку отримував подарунки від Святого Миколая, бо вчасно нагадував собі, що для всього є свій час. До того ж виявилося, що мудрість Святого стосувалася не лише свята й подарунків: чим дорослішим був Петрик, тим більше переконувався, що в цьому світі дійсно є свій час для всього, хоча – ніде правди діти! – дочекатися того часу буває важкувато.

Далі Петрик став зовсім дорослим, у нього з'явилися власні діти – вони терпляче очікували та завжди отримували подарунки від Святого Миколая. Чи не тому, що батько розповідав їм свою улюблену казку – цю, про Святого Миколая та нетерплячого Петрика?

2014, редакція 2016

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 20-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Marta Storoz, 18-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 17-12-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 17-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46037292480469 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Самая подробная информация мрт головного мозга у нас на сайте.

Що почитати

Жити, щоб літати: Огляд книги “Йди за мрією. Все можливо”
«Йди за мрією. Все можливо» — роман, побудований на реальній людській історії дівчини, яка перемогла …
Марія Сидорчук «Полон»: Драматична історія воєнних реалій
Українська література стрімко розвивається. Це — доволі приємний факт, тому що читачі все частіше можуть …
“Дороги вольні і невольні” Іваничука: Політичний літопис першого часу незалежності України
Мемуарна проза — справжня скарбниця пам’яті про минулу епоху, хоча зазвичай їй притаманний дещо суб’єктивний …
Нова книжка Юрія Щербака: Україна посеред штормів
Нова книжка Юрія Щербака «Україна в епіцентрі світового шторму» — «книга прозрінь» (як зазначено на обкладинці), …