Після обіду Сашко почав збиратися: вдягнув нову футболку та улюблені джинси. Тоді вийняв з води в’язанку кольорових тюльпанів, куплених заздалегіть, і поглянув на себе в дзеркало. З блискучої поверхні на нього дивився геть дорослий чоловік. Букет якимось дивним чином додавав йому солідності, тож цілком задоволений собою, хлопець вийшов надвір.
Погода була прекрасна. Сонечко світило ясно і залазило під вії. Співали пташки. І на душі у підлітка було так радісно, що йому теж хотілось співати. Це вперше він ішов на чиєсь день народження сам. Сам! А не за руку з мамою, як це було раніше.
І хлопець саме звертав за ріг будинку, коли раптом почув:
-Сашко! Сашко!
Обернувся: навздогін поспішав однокласник – Коля Стороженко. Його, вочевидь, теж запросили на святкування. І чим ближче підходив Стороженко, тим гірший настрій робився у Сашка. Колька виглядав, наче телезірка: чорний костюм, біла сорочка, на шиї – червоний «метелик». А чуб хлопчини виблискував так, наче він рекламував засоби догляду за волоссям.
-Привіт, - вигукнув, засапавшись, Микола. – Ти що Олесі даруватимеш?
Сашко гордо підняв оберемок тюльпанів і сказав:
-Ось!
Квіти? – пхикнув Коля. – Тільки й усього?
Угу, тільки й усього! – понуро повторив Сашко.
Йому вже й самому почало здаватись, що дарувати лише квіти – це надто мало. Яка з них користь? Кілька днів постоять у вазі і викидай - і як він про це раніше не подумав?
-А в мене для Олесі є справжній сюрприз! – і на обличчі Миколи заграла самовдоволена посмішка.
Хвалько дістав з кишені піджака маленьку скарбничку – таку, як у фільмах виймають головні герої, коли пропонують руку і серце. Клацнула застібка і на зеленому оксамиті засяяла синя рибка. І хоч Сашко зовсім не розумівся на жіночих прикрасах, брошка сподобалась навіть йому.
-Найкращі друзі дівчат – це діаманти, як казала моя баба! – задер догори ніс Стороженко.
-Це що діаманти? – Сашко не знав: вірити чи ні.
-Не-а, - тут Коля спохмурнів і закрив коробочку. Але за хвилькую, він знову став поважний, наче директор заводу, і додав: – Але це – цирконій, теж дуже дорогий камінь.
І однокласник продовжував розповідати про дорогоціності, але Саша його вже не слухав. Наче обпечений, він кинувся назад, додому. Переступаючи поріг квартири, хлопець почав шукати річ, яку можна було принести Олесі, як подарунок.
У вітрині старого комоду він помітив золотий пакунок з бантом посередині. То була коробка цукерок, яку ще восени тітка привезла з Риму. Мама все шкодувала з’їсти «таку красу» і поставила - на видному місці, аби нею око милувати.
«Я врятований, - зрадів Сашко. - Олеся - солодкоїжка, такий презент їй точно сподобається».
Щасливчик вийняв знахідку з-під скла, протер з блискучої поверхні пил і попрямував до виходу. Аж тут дорогу йому перегородив Толік, молодший брат.
-Стій! Куди цукерки несеш? – спитав.
-Олесі Кравець подарую, в неї сьогодні - день народження.
-Ти що?! – і молодший покрутив пальцем біля скроні. – Це ж подарунок тітки Галі, а чужі подарунки передаровувати не можна – так мама вчила.
-Та багато ти тямиш! – огризнувся Сашко і штовхнув меншого до стіни. – Ще яйце курку буде вчити, - на язик прийшло улюблене батькове прислів’я.
Толя почав рюмсати.
Але старший кривдник навіть не думав його заспокоювати. Він тільки дверима грюкнув і швидкою ходою поквапився до сусіднього кварталу – туди, де мешкала іменинниця.
Захеканий та розчервонілий, хлопець натиснув на кнопку дзвінка. Зустрічати його вийшла Олеся. У білій сукні з розпущеним волоссям – такою гарною він її ще ніколи не бачив.
-Вітаю з Днем Народжен-ня! – затинаючись від хвилювання ледь вимовив Сашко і простягнув золотисту коробку, а за нею - оберемок тюльпанів.
Але на італійські ласощі дівчинка навіть не глянула, вона обіруч схопила букет.
-Мені ще ніколи не дарували квіти. Дякую! – розчулено мовила красуня і на радощах поцілувала «прибульця» в щоку.
До вітальні Сашко ввійшов, наче почесний гість. Йому наввипередки крокувала іменниця, і махаючи тюльпанами, приговорювала: «Бачите? Це Саша приніс». І усі присутні поглянули на нього, як на супергероя, який щойно врятував світ. А якась незнайома дівчинка в фіолетовому платтячку навіть пообіцяла:
-Коли у мене буде день народження, я тебе теж запрошу.
А тим часом гості розсілись по місцях. Сашко поставив коробку цукерок на тумбу з вазоном і теж сів за стіл, поруч з однокласницею Юлею Цибінко.
-Молодець, квіти дарують справжні джентльмени! – похвалила його дівчина.
І Сашко нетямився від щастя. Юлька мала славу пліткарки і уміла поширювати новини краще ніж ТСН. Тож вона обов’язково розкаже усьому класу: про його сьогоднішню популярність.
Час летів швидко, після застілля почалися конкурси, танці. Усі було весело. І тільки Коля Стороженко набундючився, як індик, і зиркав з-під лоба.
Наприкінці свята іменниця оголосила:
-Тато затримується у заторі, тому на торт доведеться зачекати.
-То поки що відкрий цукерки! – підказав мама, яка якраз розносила гостям какао і чай.
Олеся послухалась: вона взяла з тумби Сашкову коробку, стягнула з неї бант і тільки-но підняла блискучий картон і як сталось те, на що ніхто не очікував. Сталось те, від чого аж дух перехопило. Сталось те, від чого Саша набрався найбільшого в житті сорому. З-під золотистої обгортки одна за одною вилітали молі і з викрутасами розносились по кімнаті.
Хвилина мовчання – усі стежили за танцями комах.
-Ого! – першою озвалася мила дівчинка у фіолетовому платтячку.
-Нічого собі! – по-вовчому оскалив мармизу Коля Стороженко.
-Дивина! – сказала Юля Цибінко, і Сашко зрозумів, що вона понесе його ганьбу далеко за межі цієї квартири.
Так Сашко на усе життя запам’ятав, що передаровувати чужі подарунки не можна.
