Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2433
Творів: 43500
Рецензій: 84750

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Потік свідомості

Покинуті

© Надія, 10-12-2016
Я вистрибую з-під колес автомобіля, і дзвінкий свист вихрем проноситься слідом, збиваючи мене з розуму. Не помітила. Вітер у лице, я сміюсь, не зупиняючись та пролітаючи поміж суворих перехожих, помічаючи страх у їхніх очах. Я тікаю від нудьги, неприємних людей та смерті. Що тепер думати про це? Вітер огортає мене спокоєм, прохолодним повітрям та теплим шарфом. Я - вільна.
Сьогодні ти вперше заговорила до мене. Неважлива фраза, проста ситуація - режисер обізвався криком, а потім твоє розважливе "не зважай". Та воно змусило мене зупинитися, здивовано потупивши погляд. Здається, ти боїшся мене. Чи я не гарна для тебе? Ти сяяла зіркою в своїй синій сукні, красу якої я зрозуміла набагато пізніше, а зрозумівши, рвучко й наполегливо вихопила: ти мене надихаєш. І ти мовчиш. Я дивлюсь тобі у вічі і йду далі, почуваючи щось приємне і незвичайне всередині. Ні, я біжу.
Бридкий. Нудний та вічливий, я витрачаю на нього свої години, а він ладен зробити для мене все. Дивний, як покалічене цуценя, незграбно одягнений, негарний. Я сміюся та тягну його далі, намагаючись зробити нашу розмову безглуздою, проте слова хапають мене за ноги, змушують тонути, борсатися у розумних висловлюваннях та мовчанні.
"Кажуть, багато людей закінчують тут життя самогубством. Думаєш, можна справді вбитися, якщо стрибнеш?"
Я перехиляюся через перила, вдивляючись у зелену глибінь.
"Я гадаю, що так. Певно, недарма."
"Тобто?"
"Ну, якщо люди стрибають..певно, у них є причина"- невпевнений, ледь розбірливий голос.
Жму йому руку, хапаю сумку та стрибаю в автобус. Геть! Геть від нудьги! Геть від м'якості і моїх впервнених доказів, від слизу слів. У мене немає грошей, немає можливості подзвонити, а автобус минає незнайомі вулиці, насолоджуючи мене повітрям. Я ладна сміятися. Гей ти, нудний дурник, через тебе я ледве не потрапила під машину!
Темна кімната пронизує моє тіло, розпускаючи мене на довгі чорні нитки, що павутинням висять у повітрі. Моя незграбна Сю! Ти ніколи не думаєш про те, коли я плачу. Ти зовсім дурненька, невміло одягнена, але я прагну до тебе, як до незмінного ідеалу, що раз по раз б'є мене по руках. Я називаю тебе так з усією щирістю, хоч ти зовсім не м'яке маленьке дівча, що здатне зашарітися та опустити очки додолу. Твої довгі пальці чіпляють моє серце, глибоко проникаючи всередину, змушуючи мене безсило опуститися додолу. Моя жорстока Сю, ти калічеш мене? Я ніколи не зможу стати чимсь кращим для тебе. Я ніколи не зможу тебе побачити.
Лікарі пропонують мені використовувати лінзи. Ти кажеш, що та дівчина приємніша, ніж моя недолуга турбота. Сніг сипле згори, і я зупиняюсь, підіймаючи свої очі зі світлофору на небо.
"Певно, у них є причина".
"Але тоді ти ніколи не потрапиш у Рай".
І рушаю.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 11-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28133010864258 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …
Матриця як вона є: Відгук на нон-фікшн книгу Манфреда Лютца
Скажіть чесно, хто за нинішніх обставин для країни важливіший — солдат чи митець? Певно, дехто одразу …
Білл Гейтс про “Коли подих стає повітрям”: Ця книга зворушила мене до сліз
Всі життя мають рівну цінність. Але деякі випадки смерті здаються особливо жорстокими. Полу Каланіті …