Марко сидів за столом і вкотре переписував текст інструкції для походу в гори туристів.
Чіп поки що не заважав йому, і він ретельно перевіряв карту маршруту.
Згідно розробленого плану горяни розділяли туристів на три групи – діти, вихідці з України і іноземці. Відповідно від групи і змінювались декорації їхньої подорожі.
… Ось перед ними відкрилась лісова галявина - перечитував ще раз інструкцію Марко.
- Добре, хоч Карпати ще є ! – подумки радів він.
Відколи люди підкорили всю можливу енергію, гір катастрофічно бракувало. І тільки в таких, як їхня, економічно відсталих країнах залишились ще пам’ятки природи в вигляді гір чи озер.
… Прямуємо вліво, ледь помітною стежечкою – продовжував він.
- Високі ялини простягають до нас свої важкі лапи, гілки колють обличчя. А ми все йдемо і йдемо невідомо куди по гірській стежині.( Примітка – подорож для дітей вранці, для дорослих українців – ввечері, іноземцям – в обід.)
…Всюди був ліс – і внизу, і по сторонах і вгорі темний, непривітний. Тільки вгорі ледь виднівся крайчик синього неба
.
Раптом з лісової гущавини показалась чиясь хатина, що скидалась більше на лісовий барліг і звідти висунулась чиясь бородата голова. Це була голова старезного діда, який хижо усміхався своїм беззубим ротом і манив, запрошував до себе.
( Примітка – для дітей хижувато посміхався, але не біг за ними; українцям – дід біжить за ними і кричить: Геть прокляті москалі !;
для іноземців – дідо біжить за ними, але повільно, щоб не догнати.)
… Тоді всі вже стомились, але дорога розстилалась нагору, на чудесне поле з світлячками, що освітлювали дорогу навкруг. Чути шелест трав, спів пташок, запах квітів. Широке, безкрає поле, а над ним літають орли. Раптом що таке?
Десь внизу біля ніг маленькі істоти на трьох ногах стурбовано шумлять.
Всі ховаються в кущах.( Примітка – для дітей у виставі беруть участь підготовлені малі аборигени з ціпками в квітчастих сарафанах, для дорослих українців – лісові мавки танцюють у вигляді напівоголених дівчат, іноземцям до дівчат ще підвішують ілюмінацію).
…Здійнявся вітер, крик і ми знов втікаємо, але вже вниз, де стоїть такий густий і непролазний ліс, як фортеця. Темно – синє небо слугує йому покрівлею. Підходимо ближче – то не ліс, а величезна будівля.
Раптом нас хапають неземні істоти, схожі на кажанів, і несуть вгору. Що таке?
І ось ми вже всередині. Навкруг одні кажани – трагунни, бридкі в міру і не дуже, залежно від вибраної групи. Виступає найбридкіший кажан:
- Ми, лісові трагунни, єдина чиста раса, що збереглась на Землі. І ми будемо тут панувати! Добре, що ви до нас прийшли! Ми вже давно не бачили людей і не куштували їхнього м’яса!
- Зараз ми розділимо вас на частини! Частину з’їмо зараз, решту перетворимо на трагуннів і потім захопимо світ! ( Дають пити рідину всім, крім за той час зімлілих і мокрих дітей. Українцям дають подвійну порцію самогонки, іноземці п’яніють від звичайного квасу).
Всі засинають. Крізь сон чути слова:
- А вибратись можна звідси, випивши води з спеціальної пробірки, потім стати на маленький килимок і перекрутити годинник на годину вперед!
Всі біжать до води і килимка.
( Примітка – сп’янілих туристів і мокрих дітей ложимо самі на килимок, спостерігаючи за чергою).
…Грім, сильне світло – і от ми вже на початковій стежині. Даємо кожному напитись води.
Хто не вірить, що йому все це не приснилось – показуємо хатину старезного діда.
Підтримуємо і легенькими штурханцями в ділянку п’ятої точки заохочуємо йти до виходу тих, хто нездатен це робити самостійно. На виході плакат : ЛАСКАВО ПРОСИМО АБО ЗАХОДЬТЕ ЩЕ !
Все. Ніби нічого не пропустив. Марко полегшено витирає піт з чола.
- Клятий чіп! Може, ще й сьогодні його витягти? А так хочеться насолодитись свободою. Та ні, це небезпечно. Клята Серафима пильнує за відробкою часу. І як ті іноземці носять чіп постійно?
Чіпи людям вшили відносно недавно. Після ери загальної комп’ютеризації вчені поступово через соціальні мережі почали контролювати людей . Але деякі повному контролю не піддавались, чим завдавали вченим немало клопоту. Погіршувалась працездатність, тюрми були переповнені, як завжди.
Тоді й придумали людям вставляти електронні чіпи, які контролювали розум. В голову вони вкручувались погано, тому вкручували в кінець спинного мозку.
Люди з чіпами ставали законопослушні, все виконували за правилами. Але часом їх заставала незрозуміла туга. Для українців чіпи видавали не дуже дорогі, тому їх потрібно було викручувати в кінці робочого для. Іноземці користувались круглодобовими.
Марко напружився і почав щось рішуче здирати ззаду біля п’ятої точки. Але йому завадила Серафима, що зайшла, як завжди, нечутно.
- Що, знов? – суворо запитала вона. – Хочеш вилетіти з роботи?
Марко злякано зіщулився.
- Згадай, що ти вчора натворив з екскурсіями! – продовжувала вона. – А все тому, що зняв чіп. Про що ти думав?
-
Марко згадав чудову дівчину – німкеню з чіпом, що він до неї залицявся вчора. Правда, з нульовим результатом. Кожне слово німкені у відповідь було чудово продуманим і не залишало місця на якісь почуття. Але все ж це була свобода ! Марко зітхнув.
- Хто не відрегулював усмішку діда? – допікала Серафима. Він так хижо посміхався дітям, що мокрих і зомлілих було вдвічі більше, а це погано для статистики.
- А русалкам хто дозволив брати самогон? - Замість того, щоб лякати туристів, вони пропонували свої послуги за гроші!
- А хто переплутав і пляшки з самогоном дав іноземцям, а українцям квасу. Перших виносили штабелями, а наші розлютились і почали бити трагуннів?
- Хто для експерименту кинувся знімати з німців чипи?
Що вони тільки не робили! Одні хрюкали, як свині, інші на дерева лізли.( Тільки коханій дівчині не встиг зняти – подумав Марко)
- Ледве назад повкручували. Добре, що шефа вчора не було . Останній раз тебе виручаю - закінчила Серафима і пішла геть.
-
Марко сидів і думав, спершись на лікоть. Клятий чіп муляв, як чиряк. Покопирсавшись ззаду, Марко витяг кляту залізяку і засвистів.
Небо зразу вкрилось хмарами, загримів грім.
- Ще не забув мольфарити – зрадів Марко, трохи напружився, змахнув руками і полетів в рідні Карпати.
