Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43655
Рецензій: 85098

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна казка з морально-патріотичним підтекстом

КАЗКА ПРО ОЛІГАРХА

© Тетяна Старосвітська, 30-11-2016
(Продовження)

Ну як, сподобалась моя казка? Здогадуюсь: вийшла нестандартна, бо не така вона вже й казка, а чистісінька правда - живемо в такий час, що все перевернулось догори дригом. Казкова країна - то Україна, наша рідна земля, а герої – родина Терещенків: Артемій, Нікола, Іван та Михайло.

Виявляється, були в нашій історії «хороші» олігархи, котрі народ та державу не обкрадали, гроші через офшори в заморські краї не виводили… Розширювали підприємства, дбали про людей, займалися меценатством, доброчинністю. Історія про те не мовчить - говорить на повний голос, та хто її слухає, сірому? Випадково натрапивши на «досьє» меценатів Терещенків, познайомилась з ним задля годиться, проводячи паралель з українськими реаліями. Виявилось не тільки цікаво, а й корисно-повчально, тож і взялась за перо. Адже «не хлібом єдиним жива людина!» Тож далі – стисла викладка відомостей з інформджерел.

Арсеній Якович Терещенко – син чернігівського козака, народився 1794 року. У 1815-му був призваний на військову службу, брав участь в анти-наполеонівському поході. Полк, в якому служив український козак, був розквартирований біля Парижа, в околиці містечка Бове. Він спостеріг, як французи налагоджували виробництво цукру з буряку; тогочасна Франція, відмовившись від постачання тростинового цукру з Антильських островів, взялась за вигідніший спосіб – переробку цукрового буряку. Розуміючи, що це економічно вигідно й дасть поштовх розвитку вітчизняної промисловості, Арсеній Терещенко часу не гаяв - вивчив доступні матеріали, опанував тонкощі екстракції цукру з буряку. Тоді ж таки дав собі тверду обіцянку: як тільки повернеться на Вкраїну - використає отримані знання на практиці!

1816 року армія Наполеона була розбита й полк Артемія Терещенка повернувся додому. Як справжній козак, з майна мав одного коня, тож швидко реалізувати плани не міг, але з мрією не прощався. Одружився, перебрався в містечко Глухів і зайнявся чумакуванням - давнім українським промислом. Жив скромно, на всьому заощаджував, мріяв про цукровий завод… Кілька років вів дрібну торгівлю, потім став споряджати на південь численні обози. Туди везли зерно, назад чорноморські товари – рибу, сіль. Розум, завзяття та репутація чесного чоловіка зробили своє: справа налагоджувалась, прибутки зростали. Вантажі Арсенія Терещенка приходили на місце призначення вчасно, попри негоду й небезпеки, що чигали в дорозі. Підростав син Нікола й невдовзі став правою рукою батька, а що був чесним та працьовитим, то й родинна справа мала успіх. Нікола Терещенко вигадав дієвий спосіб (на той час новий): торгівля в кредит. Щоб укладати подібні угоди й мати в них успіх, потрібна була одна невеличка, але дуже важлива деталь: непорушність слова. Батько й син даного слова ніколи не порушували, тож скоро прізвище Терещенко стало синонімом слова «гарант». В рідному ж Глухові родину підприємців не просто поважали – їм довіряли, про що свідчить факт: співгромадяни обрали тридцятирічного Ніколу міським головою.

А потім розпочалась Кримська війна (1853-1856р.р.) і чумак Терещенко, за дорученням царя, постачав кримському контингенту російських військ хліб та дрова. Ні гориста місцевість, ні овечі стежки в Криму, ні складні погодні умови не стали перепоною - за роки війни російська армія, де б не знаходилась, ні разу не лишалась без продовольства й тепла…

Чесно скажу: цей етап купецької кар’єри батька й сина Терещенків викликав сумнів - на власні очі спостерігаєм, як «діють» псевдо-волонтери. Та сумніви відпали - Артемій Терещенко належав до розряду людей шляхетних, вважав наживу на народному горі верхом безчестя. Лише час здатний показати справжнє обличчя пана та його коріння – панське або хамське. Справи життя Терещенків були підпорядковані «прагненню до суспільної користі», а звідси й доброчинність та меценатство, турбота про знедолених і сиріт. Останнє, погодьтесь, - красномовний факт: перейматися чужими проблемами не є прерогативою людей, в котрих замість душі – псевдо.

1865 року Терещенки придбали мануфактуру з вироблення тканин в містечку Глушково (нині - Курська область, Росія). Фабрика, створена іще Петром І для виготовлення обмундирування, тривалий час належала Потьомкіним, на момент куплі – продажу ледве дихала. Коли Терещенки перебрали на себе управління мануфактурою, покращились не тільки економічні умови, й оновилось виробництво. Ткацькі верстати замінили, виробниче обладнання модернізували, застосували нові джерела енергії, перенавчили робітників. Невдовзі на мануфактурі працювало більше двадцяти тисяч робітників, обсяг річної продукції перевищував сімсот тисяч аршинів (чверть всієї текстильної продукції Російської імперії!)
Вінцем кар’єри та плідної діяльності Артемія Терещенка на пожиток батьківщині й співвітчизникам було створення Фонду Терещенків. А незадовго до своєї смерті він отримав з рук царя титул дворянина, котрий передавався в спадок по чоловічій лінії. Тоді й було створено родинний герб: сніп пшениці, який тримає в пащі лев. Девіз на гербі гласив: «Прагненням до суспільної користі». За твердженням геральдики, це був перший герб, виконаний в жовто-блакитних тонах, що символізують Україну. Було те в 1870 році, коли прапор України не був жовто-блакитним, тож сміливе поєднання цих кольорів свідчив не лише про особисту мужність, а й патріотизм.

1872 року Арсеній Якович ініціював створення «Товариства цукровобурякових і рафінадних заводів братів Терещенків», за тридцять три роки свого існування воно перетворилось на велику аграрно-промислову імперію. Варто зазначити: підприємці не лише збагачувались, вони дбали про соціальні умови й побут життя своїх робітників. Кожна родина мала окреме житло з господарськими будівлями, обов’язковою була лазня. Забезпечення людей дровами, водою та продуктами харчування було нормою, а не виключенням із правил. Службовці мали гідну зарплату, їм надавалися коні й екіпажі; працювати на підприємствах Терещенків було почесно. Лікарні, медпункти, аптеки обслуговували не лише заводчан, а всіх, хто звертався за допомогою. Школи утримувались коштом заводів, в них навчалися діти не тільки робітників, а й жителів навколишніх сіл.

В першій статті установчого статуту родинного товариства значилось: 80% (!!!) прибутку підприємств щорічно надходитимуть до Фонду Терещенків і спрямовуватимуться на доброчинність та меценатство. Таким було побажання засновника товариства – Арсенія Терещенка; правило лишалось незмінним аж до більшовицької революції 1917 року. Фонд підтримував гідних і талановитих людей, незалежно від національності та віросповідання, давав змогу отримати освіту, аби вони в майбутньому плідно працювати на благо країни. Як проголошував фамільний девіз: «прагненням до суспільної користі»!

На початок 20-го століття коштом Фонду братів Терещенків було збудовано багато лікарень, притулків для бідних та знедолених, школи, ліцеї, університети. З-поміж них виділяються Жіноча гімназія та безкоштовна лікарня св. Ефросинії в Глухові, Київська безкоштовна лікарня для чорноробів, притулок і школа для глухонімих дітей, Жіночий торговий університет, один з корпусів Київського політехнічного інституту… А ще церкви, храми, музеї, бібліотеки... Чудом вцілілі в роки більшовизму, сьогодні вони є окрасою не лише провінційного Глухова, а й столиці України – Києва. Але багато будинків, витворів мистецтва, колекцій старожитностей було знищено в різні роки століття двадцятого. Правду сказати, чи доречно жалкувати за втратою старовинних речей та картин, коли людські життя не вартували ламаного шеляга – винищувались сім’ї, виморювався голодом народ. Про знищені (на генному рівні!) духовні надбання всього народу моторошно навіть думати…

                                          (закінчення буде)


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 01-12-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37792301177979 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …
Назустріч власній тіні: Огляд І книги серії “Земномор’я” Ле Ґуїн
Вигаданий світ, і чарівники, і їхня школа, і дракони — але все не таке, як можна очікувати. Більш дивне, …