Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44519
Рецензій: 87065

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Мої ТАТО

© Василь Шляхтич, 24-11-2016

Знов і знов заходжу пам’яттю в минулі роки, в роки  дитячі, коли треба було вростати в дійсність, яка породжувала нові і нові запитання. В роки, коли жили батьки, коли в хаті була вся наша родина – бабуся, мама, тато, брат і сестри... А особливо зупиняюся в тих гірких для мене хвилинах, коли у вічність в молодому віці відійшла від нас мама. Тоді найбільше часу присвячували нам, трійці малих дітей - наші тато. Пригадую собі їхні довгі розповіді про наше минуле, про минуле і сьогодення нашої БАТЬКІВЩИНИ, якої тоді ще ніколи не бачив, нашої України. Тато говорили, а я все ловив і записував будь то на шматочках старих зошитів, які були біля мене, а коли їх не було старався вписувати у пам’ять. Так, найбільше записав назавжди у пам’яті. Нині буду читати записані тоді історії, чи події з мого життя, з життя мого тата, а також життя рідного села – Улюча, рідного Надсяння.  Як кільканадцять літня дитина,  я тоді був цікавий усього, що торкалося НАШОГО минулого. Пригадую собі, що тоді в школі, до якої ходив, на уроках історії говорив вчитель про Україну. Від нього можна було почути лишень самі негативи. Хіба, коли ішлося про Радянську Україну, або взагалі Радянський Союз, то вчитель говорив те, «що треба було» говорити у ті круті часи. Те саме можна було почитати в польських газетах, чи часописах, яких я старався купувати в міру можливостей і читати. Татом вписана в мою молоду душу любов до України, була мені наче святість. Ця любов у мене весь час жива. Вона триває по нинішній день.

Колись спитав я свого тата:

- Тату, ви так багато і так гарно говорите про Україну і про наше рідне. Так  ГАРНО, так ЛЮБО, так ЧУДОВО. А коли глянемо в польську пресу, чи літературу, там все по іншому звучить. Пишуть  про нас, як про злочинців.

- Тату, а може мені не читати того, що пишуть? Може жити тільки тим, що говорите ви і наші люди з якими тут зустрічаємося, наші УЛЮЧАНИ?

Тато задумали, покивали головою, рукою погладили мене по голові і  своїм тихим, а як зрозумілим, з глибини серця вийнятим словом сказали таке:

- Сину, читай і слухай все, що пишуть про нас і про Україну, але думай на відворот того, як вони пишуть, чи говорять...

Я зір свій кинув на їхнє лице. Там побачив я, як струдженим лицем прокотилася малесенька перлиста сльоза. Тато стерли її рукою робітника, який мусів запрацювати на хоч яке життя для себе і нас троє малих, осиротілих дітей. Мама померла, коли мені було чотирнадцять років, брату одинадцять, а сестрі щойно сім... Дві сестри тоді були замужні і жили окремо від нас...

Я тоді замовк на хвилину, притулився до тата, а так почав дальше  допитувати їх, бо в моїй душі родилось велике не зрозуміння. Як на так молоду людину, все те, що говорили тато було цікавим і неймовірним.  Треба було багато років, щоб слова тата стали  не тільки для мене, але й для родини і наших в сумніви зодягнених людей. Коли закінчилася «демократична» Польща, в пресі можна було читати те, що говорили мені тато. Тоді я більше і більше  з синівською любов’ю ставився до слів мого тата. Цю любов передав я, в міру своїх можливостей синам, старався прищепити нашим людям, з якими прийшлося мені зустрічати.



Повертаючи до нагаданої вище розмови з Покійним татом. Я тоді запитав тата:

-         Тату, а чи буде колись Вільна Україна? Тато глянули на мене і мені здавалось тоді, що з радістю прийняли моє запитання, всміхнулись і сказали:

-         Буде сину, напевно буде. Я мабуть не доживу того дня, але ти доживеш. Україна БУДЕ, бо вона БУЛА і Є. Я зітхнув і сказав до тата. То добре тату. Дякую. Будемо ждати.  

І діждався я, діждалися всі ми. Треба було чекати на той день десь біля тридцяти  років від дня, коли про це говорили мені мої тато, але ті, що вірили, діждалися так в Україні, як і на поселеннях. Тому і я сьогодні іду з закликом до молодого покоління, до НАШОГО молодого покоління, щоб повірили в краще ЗАВТРА НАШОЇ Батьківщини – України. Воно прийде, може ще не завтра, але прийде, якщо віра наша в краще майбуття України і нашого народу жити буде в наших серцях.



Вечір над Сяном



Над Карпатами вже вечір.
Місяць ходить над Сяном.

Хоч не чути ворожнечі,

Все таки сум йде селом.



В вікнах вогні не танцюють.
Нема вікон, нема хат...

Де- не –де звірі ночують

І вони нині ждуть свят.


Перша зірка над горою.

Різдвяний дороговказ.

Діти ідуть з колядою

В думках, мріях, біля нас...



Нема вікон. Нема хати.

Нема сіна на столі...

Нема мами. Нема тата.

Нема нас. Ми в чужині.



Де-яки вернуть в минуле

У вечірню Святу Ніч.

В своїх серцях будуть чули

Предків тихий зойк і клич.



Колись на підлозі сіно

Було світлом наших свят.

А як нині є, родино

Десь далеко від Карпат?



Чи вертаєте думками

До вітчизни над Сяном?

Чи вмиваєтесь сльозами?

Чи вам вже усе одно?...



В гору глянеш. Небо, зорі...

У думках спогад батьків.

Душі наші повні горя.

У серцях лиш сум розсівсь.

23.11.2016р.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій., 24-11-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.33569312095642 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …