МАРИНА
1933 рік. Весна. Голодомор. Щодня по селу їздила підвода, на яку вантажили померлих сільських жителів, і відвозила їх на кладовище. На кладовищі була вирита яма, в яку звалювали мертві тіла померлих людей. Коли яма заповнювалася трупами, її засипали землею. Поруч приготовляли новий могильник, який заповнювався трупами в наступні дні. Конвеєр поховань працював щодня.
Мариною її звали. Вона проживала зі своєю родиною в будинку, недалеко від сільського цвинтаря. До весни 1933 року померла вся сім'я Марини. З усієї родини залишилася тільки вона. Марину, як і багатьох жителів мого села, не обійшла доля голодної смерті. Марина померла. Збирачі трупів завантажили тіло Марини на віз і відвезли її до могильній ями. На кладовищі вона прийшла до тями. Так як вона була жива, її в яму не опустили. Трунарі поклали тіло Марини біля ями, а самі поїхали. «За ніч вона помре а завтра прийдемо і опустимо її в могилу», - так вирішили збирачі трупів. Вранці вони приїхали на кладовище, підійшли до могильної ями. Біля ями не було тіла Марини. Прийшли до неї в хату і побачили, мертве тіло Марини лежало на підлозі посеред кімнати. Бажання жити дало їй сили, і так як її будинок знаходився поруч із кладовищем, вона зуміла дійти додому, де і померла. Так закінчилася доля однієї з жертв голодомору мого села.
Марина, Марина… Скільки було таких Марин, Галин, Катерин? Скільки їх щодня помирало голодною смертю? Скільки життів забрав голодомор молодих дівчат, які в своєму житті не пізнали ні любові, ні поцілунків? Жорстока доля постигала смертельною косою голодомору приречених на смерть малих, молодих, старих: Марин, Галин, Катерин. …
