ВБИВСТВО КЛИМА.
В нашому селі проживає багато корінних жителів. Їх прапрадіди в селі народжувалися, жили. В селі вони і вмирали. Утворилися великі сімейні родоводи, які складаються з багатьох десятків, а то і сотень людей. Протягом багатьох років ми займалися збором родоводу. За даними зібраного матеріалу та його аналізу виявилося, що мій прапрадід народився в 1830 році. У дев'ятнадцятому столітті родини були численні. У кожній родині народжувалося, як правило, від п'яти до дванадцяти дітей. Онуки, правнуки і праправнуки численних родоводів, в даний час проживають в багатьох державах колишнього Радянського Союзу. Вони проживають в Росії, в Білорусії, країнах Балтії, в Грузії, Молдові, а також і в інших колишніх республіках Радянського Союзу. Найбільші родоводні прізвища: Корінний, Стригун, Музика, Мельник...
Клим (Климентій) був одним з дітей роду Стригуна Танаса (Афанасія). Крім Клыма у Танаса було ще четверо дітей: Єфросинія, Павло, Олексій, Мільйон. Єфросинія, - це моя рідна бабуся по лінії батька.
Під час голодомору навесні 1933 року, деякі мої земляки були репресовані. Клим не був багатим сельчанином і, отже, він не був «куркулем». В період, так званої колективізації, Клим чимось не догодив сільським активістам. Як це часто бувало під час проведення колективізації, його, з невідомих нам причин, заарештували. Він був обвинувачений, засуджений і відправлений до місця відбування покарання. Близькі родичі Клыма кажуть, що він відбував покарання в Києві. Відбувши свій строк покарання, Клим повертався додому. У рідне село його шлях пролягав через місто Умань. В Умані він прибув надвечір. До села залишалося пройти 20 кілометрів. Для того, щоб продовжити свій шлях, у Клыма не було сил. Закінчувався світловий день. Наступала ніч. Він зайшов до свого родича, брата Івана, який мешкав у приватному одноповерховому будинку. Івана вдома не виявилося. Клим вирішив почекати брата у дворі його будинку. Довга і виснажлива дорога позбавили його фізичних сил. Він сів біля стіни будинку і заснув. Подальші події цього дня ми розповімо вам зі слів сусідів Івана, які проживали поруч.
Ввечері, коли сонце зайшло і почало темніти, сусіди побачили, як четверо незнайомих чоловіків зайшли у двір Івана. Брат Івана спав, притулившись до стінки будинку. Чоловіки почали жорстоко бити сплячого Клима. Клим кричав від нанесених йому ударів, від нестерпного болю. Він просив про допомогу. Сусіди злякалися. Вони сховалися в своєму будинку і спостерігали за подіями через вікно. Страх за своє життя, і за життя близьких родичів, не дозволив їм втрутитися в конфлікт. Чоловіки вбили Клима, розрізали його тіло на частини, склали рештки тіла в мішки та й пішли. Перелякані сусіди не виходили зі свого будинку до ранку.
Пізно вночі Іван, брат Клыма, прийшов додому. Ліг спати. Вранці вийшов у двір. Весь його двір та стіни будинку були залиті кров'ю. На землі валялася закривавлена шапка Клима. До Івана підійшли сусіди. Вони розповіли йому про те, що сталося в його дворі вчора ввечері.
Раніше, років двадцять тому, ми чули про це вбивство. Вам же розповідаємо про це вбивство зі слів родичів Клима. Нам важко повірити в це жорстоке вбивство. Чи Могло таке бути? Так, могло! Це не єдиний випадок вбивства людини в період весни тридцять третього року. Тільки в нашому селі навесні 33-го року було кілька випадків людоїдства. Про ці події, якщо нам дозволить час і умови, ми вам розповімо в наступних своїх роботах.
Іван, з-за страху перед людожерами, про вбивство брата, органам правопорядку не повідомляв. Вбивство Клыма не розслідувалося. Родичі Клима, які проживали у селі, боялися банд кримінальників. Вони з тієї ж причини, про вбивство свого родича в органи міліції не повідомляли. На цьому і закінчилася ця трагічна історія, що сталася з одним із синів роду Стригуна Танаса, рідним братом моєї рідної бабусі.
А Іван? Через деякий час Іван узяв шапку Клима. Пішов у село до Ликери, дружині вбитого Клима. Розповів їй все, що знав про смерть брата. Витягнув з під поли шапку, сказав: «Ликера, більше немає твого Клима. ...залишилася тільки його шапка».
Сумна історія смерті Клима, правда?
Після прочитання вищевикладеного матеріалу я щоразу відчуваю неусвідомлений мною стан внутрішньої тиші, почуття, коли більше немає бажання ні писати, ні читати, ні мислити. У ці хвилини приходить стан невіри, невіри в істину прочитаного матеріалу. Задаєш собі питання: «Чи могло таке бути?».
Томашівка. 27. 02. 2015.
