На це комедійне шоу Семен прийшов лише для того, аби донести до широкого загалу ідею, як йому здавалося, зовсім віддалену від гумору. Вона, ідея, так давно плекалася, ще за часів перших газових конфліктів між Україною та Мордором.
Слід трохи розповісти про Семена. Найперша риса яку відзначають усі його близькі і знайомі – це абсолютно атрофоване почуття гумору. Він ніколи не розумів анекдотів, хоча сам переказував їх, мабуть віддаючи данину соціальним правилам. Не розумів коли друзі над ним без зла кепкували. Якось, коли ще в юні роки навчався у технікумі, поспорив з одним із однопоточників про великий вміст метану у травних газах людини. Його опонент спорив аби пожартувати, бо було цікаво, яким же чином Семен доводитиме правоту.
- Все дуже просто, – говорив Семен, перевіряючи запальничку. – Метан, коли спалахує, має характерний синюватий окрас, примішаний сірководень надасть характерний звук, а водень ніби загальмує спалах.
Експеримент проводився в коридорі гуртожитку, зібралося подивитися більше десятка студентів.
Семен сів, обіпершись спиною на стіну, підніс до заднього проходу запальничку, чвіркнув і гучно перднув.
Полум’я дійсно мало синюватий окрас. Спочатку розповзлося по латексних спортивних штанях, на яких миттю утворилася величезна дірка, а далі вогонь переліз на довгий Семенів чуб. У коридорі запахло смаленим пір’ям.
Семен парі виграв, наявність метану у травних газах доведена, правда скоївся невеличкий форс-мажор зі штаньми та чубом, і він ніяк не міг збагнути, чому присутні каталися від реготу.
Відсутність гумору компенсувалася надлишком раціональності. Семен часто знаходив застосування речам, які людство не знало куди утилізувати. Наприклад пластикові пляшки та інші вироби. Семен якось асфальтував у батьків подвір’я, та асфальту виявилося мало, то ж він до гарячої смоли додав пластикових пляшок, таким чином покриття двору збільшилося і за твердженням Семена, такий асфальт, із додатком пластику, більш тривкий. А ще розробив сепаратор для каналізаційної ями, який із калової маси виділяв газ, яким обігрівав дім.
Та от непокоїла ще одна ідея. Можливо її зародки виникли ще тоді в юності, під час експерименту з «пуками».
Отже, Семен прибув на передачу «Розсміши коміка». Він прискіпливо підготувався, узяв необхідний реквізит.
Перед кулісами зібрався з думками: «Зараз я не випущу удачу».
І ось почувся голос ведучого, що назвав його ім’я і загорілася зелена лампочка.
Семен вийшов на сцену з сумкою та стільцем. Зеленський з Кошовим порозуміло закивали, людина вийшла з реквізитом, це завжди інтригувало, однак, як показував досвід, такі виступи не мали успіху і це передбачення читалося в очах журі.
- Назвіться, хто ви? – ліниво спитав Кошовий. – Звідки до нас пожалували?
- Так ведучий тільки, що сказав, – знітився Семен. – І у вас там напевне все розписано.
- То з чим ви до нас прийшли? – Зеленський звірився із анкетою Семена. – Тут сказано, що ви прийшли рятувати світ.
- Точніше, прийшов рятувати Україну.
- За допомоги нашої передачі? – уточнив Зеленський.
- Володимире, дивно, що вас це дивує, – монотонно мовив ведучий. – Пам’ятається це було вашим девізом коли передача ще замислювалася.
- Ну як же я міг про це забути, – з удаваною серйозністю говорив Зеленський. – Отже, Семене, ви будете жартувати?
- Аж ніяк, – похмуро відповідав Семен. – Те з чим я прийшов дуже серйозно.
- Шановний Семене, а хіба вас не попередили про формат нашої передачі? – спитав ведучий.
- Звісно попередили, тому я і прийшов, у мене ось тут рейтинги, – Семен дістав із бокової кишені складений папірець. – Саме зараз передачу принаймні дивиться п’ять мільйонів українців, а це, знаєте, як картеччю шмальнути. Хоч одна дробинка, та влучить куди треба.
- Ви професійний мисливець? – знову з удаваною серйозністю спитав Зеленський.
- В житті ружа не тримав.
- Добре, починайте, – Зеленський вже зрозумів, що цього серйозного чоловіка не розхитати на певний настрій.
Ведучий почав скоромовно читати умови, а Семен тим часом дістав із сумки якийсь предмет, пластиковий прозорий пакет з еластичними трубками, схоже на систему для крапельниць, але очевидно, що це інше. На одному кінці трубки, щось схоже на соску, до пакета прикріплені ремінці, на іншому кінці пакета пластмасовий краник.
- Я знаю що це, – сказав Кошовий. – Це сечозбірник.
- Схожий, але ні, – Семен глянув на ведучого, той натиснув зелену кнопочку, що значило «хвилина пішла». – Це газозбірник. Розумієте, кожна людина, по суті розбазарює свій потенціал, наприклад – травні гази. Ми пердимо безкоштовно.
Зеленський і Кошовий не стримали посмішок, ведучий зарахував Семену тисячу гривень.
- Я так розумію зупинок не буде? – про всяк випадок спитав ведучий, натискаючи кнопку знову.
- Так от, оця штука, – показує той самий пакетний пристрій, схожий на сечозбірник. – Вона вирішує деякі глобальні проблеми. Оце вставляється в анальний отвір, – показує соску. – Щоб показати як діє, я приніс подушку-пердушку. Ємкість прив’язується до ноги. Таким чином середньостатистична людина за добу наповнює цей циліндр, який дорівнює двом тисячам кубічних сантиметрів, – Семен почав інтенсивно тиснути на подушку-пердушку, зал реготав, але він нічого не помічав. Зупинився, коли пакунок надувся. – Ось так, протягом тижня людина може зібрати чотирнадцять тисяч кубічних сантиметрів, а якщо це буде сім’я, наприклад із чотирьох чоловік, то видобутого газу достатньо буде аби скип’ятити чайник.
Зеленський з Кошовим реготали вже після «видобутого газу», та справа у тому, що ведучий теж ледь не катався по підлозі і ледь натиснув на кнопочку. У Семене ж не поворухнувся жоден мімічний м’яз. Чекав доки всі трохи утихомиряться і ведучий нарешті увімкне третю хвилину. Коли відлік пішов, Зеленський з Кошовим тримали долонями роти.
- А якщо подібними приборами забезпечити кожного українця, та збудувати у кожному районі пункти прийому, а держава паралельно б збудувала допоміжні газозбірні, ми б протягом року вирішили б газову проблему раз і назавжди.
- Це ні в які ворота! – крізь сміх стогнав Зеленський.
- У вас п’ять тисяч! – кричав крізь сльози ведучий. – Я пропоную вам десять і йдіть геть.
- Я прошу винести допоміжний реквізит, – спокійно говорив Семен, всідаючись на стілець і дістаючи із сумки роликові ковзани.
Двоє робочих сцени винесли скляну панель на міцних підставках. Семен вдягнув ролики. Ведучий вже нічого не кажучи увімкнув часовий відлік.
- Зараз я хочу довести, що пердіж не вузькоспеціалізована царина. У нас в Україні з’явився шанс створити метеоризм-спорт.
Ведучий натиснув кнопку і Семен заробив десять тисяч. Потім хвилину умовляв коміків заспокоїтися, Семен тим часом терпляче і гордо чекав на ковзанах, тримаючись за скло.
- Я продовжую, – мовив, не дочекавшись команди ведучого, бо зрозумів, що часу аби розкрити усі ідеї – не вистачить. – Як вам відомо у світі існують метеористи, це ті хто мають талант випердіти певні ноти, я ж пропоную, так би мовити, розширити спеціалізацію. Ось уявіть спортивні змагання, треба лише міцно притулитися до скла, – Семен зігнувшись, притулився задом до скла. Зосередився.
Коли перднув, скло завібрувало.
- Загалом, я не підготований прийшов, – Спокійно говорив Семен.
У залі задзвеніло, що значило двадцять тисяч на Семеновому рахунку.
- Тут який смисл, – продовжував раціоналізатор. – Усі вряд вишикуються, кожен пердить, і хто далі на ковзанах від’їде. Потім приходить комісія по допінг контролю. Ось бачите на склі потове відкладення, – Семен лезом почав робити скребок зі скла. – Це потім перевіряється на підвищену дозу в харчовому раціоні горохових та бобових культур.
Ведучі, ледь віддали Семену п’ятдесят тисяч. Кошового, кажуть виносили із залу на ношах, та й для деяких глядачів викликали карету швидкої.
Семен же в останньому слові на камеру сказав:
- Шкода про розвиток космічної індустрії не розповів, я знаю як її витягнути із тієї дупи в якій вона зараз. Є вихід.
