Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2594
Творів: 47226
Рецензій: 91691

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

КНЯЖНА ДОВГОРУКА

© Анатолій, 19-11-2016
В-7.                            КНЯЖНА ДОВГОРУКА.
                         Твір із серії: «ТОМАШІВКА біль і сльози».

1. ПАМ'ЯТЬ  ЛЮДЕЙ ЗБЕРІГАЄ  ІСТИНУ.
Ми почали свою розповідь про виховання підростаючого покоління, а також і дорослого населення Радянського Союзу керівниками молодої країни Рад протягом усього періоду існування соціалістичної системи. Виховання населення, а вірніше, нагнітання ідеологами своїх поглядів, відбувалося в навчальних закладах, на підприємствах, заводах, фабриках, в установах в дусі переваги комуністичної ідеології над загнившим капіталізмом. Залишимо судження на цю тему особам, які володіють аналітикою і історичними знаннями про розвиток та причини падіння державних систем.
Ми ж хочемо звернути вашу увагу на те, що серед буржуазії царської Росії були і такі «буржуа», яких червоний прапор комуністів розорив, іспоганив їх справи, прагнув закреслити і назавжди стерти з пам'яті населення їх добрі справи, пов'язані з пожертвами і співчуттями по відношенню до нижчих верств населення; робітників і селян. Багато з них були розстріляні органами ЧК молодої країни Рад. Їх благодіяння, їх пожертви бідному незаможному населенню, збереглися в пам'яті багатьох незаможних громадян, їх дітей і онуків. Пам'ять населення зберігає їх пожертви на благо бідної частини населення: прачок, кухарок, малозабезпечених і вічно бідних селян і робітників. На уламках уявних ідей комуністи-реформатори прагнули назавжди поховати систему царської держави. Держава століттями складалася, удосконалювалася і розвивалася так, як це дозволяла обстановка в часи численних воєн, принижень і пограбувань нашої землі.  Наша пам'ять зберігає істину не тільки про недоліки капіталістичної системи, але і про благодійні пожертвування деякими членами царської системи в ім'я малозабезпечених верств населення царської Росії, в тому числі і моєї рідної Томашівки.

2. БЛАГОДІЙНИЦЯ.
На початку 20-го століття в нашому селі був побудований православний храм. Храм був побудований для жителів села особистістю, про яку ми будемо писати нижче. Я хорошо пам'ятаю наш сільський храм. Стіни храму були складені з дерев'яних колод. Територія храму була обнесена невеликим дерев'яним парканом. На території храму росли: сосни, ясени, берези, а також і інші дерева. Моя дитяча пам'ять зберегла величний, як мені тоді здавалося, храм та прилеглу до нього територію, на якій було кілька могил. Окремо від загального поховання перебувала самотня могила. Я тоді ще не знав, що в цій могилі покоїться прах тієї благодійниці, яка пожертвувала свої кошти на будівництво храму.
Поруч з храмом у одноповерховому будинку проживав священик зі сім'єю. В радянський час в цій будівлі розміщувалася учительська кімната. В сусідній кімнаті цього будинку проживав директор школи. У найбільшій кімнаті розміщувався клас, в якому я мав честь навчатися і отримувати двійки. Цей будинок також був побудований на кошти особи, що покоїться в могилі на території храму. Але це не всі добрі справи особи, по милості якої були проведені будівельні роботи в центрі нашого села. Небіжка для сільських дітей побудувала школу з цегли. Школа була побудована в центрі села поруч з храмом. У школі перебувало чотири класи. Ми, сільські діти, за програмами післявоєнного часу отримували перші знання в класах цієї школи.
Небіжчиця також побудувала цегляну одноповерхову будівлю, яка збережена і діє по теперішній час. Ми не знаємо для яких цілей її було зведено. Ми не знаємо, що було в цьому будинку в перші роки після того, як було завершено його будівництво. Але після революційних подій і до сьомого десятиліття минулого століття в різних кімнатах і залах цього будинку знаходився: сільський клуб, бібліотека, колгоспна контора, бухгалтерія, апаратна (телефонна станція), кінобудка. Народна поголоска говорить і про те, що дорога, яка вела до цього будинку, була встелена каменем. Будівництво цієї дороги було вироблено за рахунок пожертвування небіжчиці. Це була перша дорога цивілізаційного повідомлення у нашому селі. Розказати вам що-небудь про будівництво цієї дороги ми не можемо, так як для більш великої розповіді про будівництво цієї дороги у нас немає інформації. Тим більше, що цієї дороги зараз немає. Минув час. Час вніс свої корективи. І на цій ділянці зараз побудована нова дорога, дорога з асфальтним покриттям.
Про проведену роботу, пов'язану з будівництвом храму і окремих будівель, ми не можемо вам розповісти, з причин від нас не залежних. Від описуваних подій минуло більше ста років. Деякі деталі того часу загубилися і розчинилися в переказах свідків, які проживали в той далекий час. Ми не знаємо справжніх подій, пов'язаних з будівництвом храму і інших будівель, а також ми не обізнані в питаннях хронології будівництва того часу. Тому, ми залишаємо за собою право, розповісти вам про те, що було в минулому нами почуте з вуст старих жителів села, які пішли з життя, залишивши нам деякі достовірні відомості про пожертвування нашої благодійниці.

3. ХРАМ І ЙОГО РУЙНУВАННЯ.
Вечорами, а також у суботні, недільні та святкові дні, у нашому храмі проводилися церковні служби. Я добре пам'ятаю наш храм в якому проводились святкові церковні заходи. Під час святкових церковних служб мама брала мене з собою в храм. Я з цікавістю разглядав ікони, а також картини на релігійну тему. У храмі були великі вікна. Шибки у вікнах храму були різнокольорові: червоні, сині, зелені, жовті. Обстановка храму і  церковна служба заворожували і захоплювали в невидимі далі мене і мою дитячу свідомість. З неповторимою цікавістю, інтересом і з захоплюючим почуттям великої казки, я слухав церковну службу, дивився ритуали, які проводив священик в залі храму. Відвідування нашої церкви для мене було першою вражаючою казкою мого дитинства.
У роки хрущовського правління комсомольські і партійні активісти нашого села, керуючись утопічною хрущовською безбожною ідеологією, своїм бездушним вчинком проявили ні з чим незрівняний вандалізм. У нічний час доби, як зазвичай роблять злодії, вони розорили наш сільський храм. У наступні дні по наказу колгоспних керівників дерев'яні стіни були розібрані. Дерев'яні колоди були відвезені на колгоспний двір. Вони були використані для будівництва колгоспної тваринницької ферми. Інший же дерев'яний матеріал з розваленого храму використовувався як дрова. Сільські жителі мого села були позбавлені місця, де у святкові дні і у свій особистий час вони могли молитися за себе, за рідних, за всіх.
Хочеться висловити свою думку щодо тих осіб, які розвалили храм, а також і про тих осіб, які сприяли його закриттю шляхом руйнування. У наші плани не входила ця тема. Тому, ми висловимо свою думку в короткому викладі. Всі громадяни Радянського Союзу були підпорядковані єдиній системі. Громадяни були «гвинтиками» державного механізму, який називався СРСР. «Гвинтики», великі чи малі, вагомі або незначні, виконували всі директиви, які виходили від вищих партійних керівників. За невиконання вказівок партійних органів, нижчого керівника або його виконавця позбавляли партійного членства, а також і посади на виробництві. Отже, коли була вказівка вищестоящих керівників, закрити храм, комсомольські та партійні активісти не могли не виконати цього розпорядження. Припустимо, партійні і комсомольські активісти відмовилися виконати вказівку районних партійних органів. Ну і що? На їх місце були б призначені інші активісти, які справно виконали б цю роботу. У будь-якому випадку, робота була б зроблена іншими людьми, і храм був би розвалений.
Хочу торкнутися ще одної деталі, яка стосується цього ж питання. Виконувати або не виконувати директиви, - це питання вирішував сам виконавець. Його рішення залежало від положення, яке він займав в суспільстві, від його посади і місця роботи, від його кар'єрного росту, від його свідомості, від всього іншого, що стосується побуту і психології цієї людини. Але найбільш важливим аргументом вчинку кожної людини є планка його духовної свідомості. А «ВОНА» або є, або людина позбавлена цього Божого дару. Звідси і витікає джерело хороших або поганих вчинків людини, як свідомої чи не свідомої особистості.
У попередніх рядках нашої розповіді ми звернули вашу увагу на будівництво в нашому селі християнського храму та інших будівель, необхідних для жителів нашого села. Як відомо, будь яке будівництво великого чи малого об'єкта можливо тільки тоді, коли для цих робіт виділені фінансові кошти, коли дозволяють умови, а також коли є робоча сила, якій за її важку працю необхідно платити. Хто ж той благодійник, який в роки царської влади проявив милість до селян, пожертвував свої грошові кошти, побудував у селі православний храм і подарував його сільським жителям?
В даний час на території колишньої знищеного храму споруджена невелика, символічна, і дуже скромна, за теперішніх часів, могила. На могилі встановлено хрест. До хреста прикріплена табличка, на якій вказано ім'я тієї благодійниці, яка залишила про себе добру пам'ять у серцях селян. Деякі жителі нашого села вважають, що прах благодійниці покоїться в цій скромній, нічим не примітній могилі. Думка деяких селян не відповідае дійсності. Поховання знаходиться поруч. Воно знаходиться не далеко від символічної могили. Зараз ніхто не може вказати точне місце поховання небіжчиці. Але про це ми звернемо вашу увагу трохи нижче. І так напис на табличці свідчить:

4.                                                   Б А Р О Н Е С С А
                                    Н А Т А Л Ь Я   Н И К О Л А Е В Н А
                      Р О Ж Д Е Н Н А Я   К Н Я Ж Н А    Д О Л Г О Р У К А Я
                                          Р О Д И Л А С Ь   15-03-1882г
                                     С К О Н Ч А Л А С Ь    29-01-1912г
          Д Е Т И   В Н У К И   П Р А В Н У К И   И   Б Л А Г О Р О Д Н Ы Е
                                  Ж И Т Е Л И    Т О М А Ш О В К И
                                    М И Р    П Р А Х У    Т В О Е М У

5. ХТО ВОНА?
Хто вона, ця благодійниця Наталія Довгорука, про яку і по теперішній час згадують багато жителів нашого села старшого покоління? Ми не знаємо біографії княжни. Ми не знаємо, де вона народилася, хто її батьки, коли вона приїхала на постійне проживання в наше рідне місто Умань, коли вона вийшла заміж за барона Майендорфа. Скільки у неї було дітей, - ми также про це нічого не знаєм.. Як ви бачите, ми не володіємо її біографічними даними. Свою розповідь ми будуємо, виходячи з скромних оповідань корінних жителів нашого села. Вони зберегли в своїй пам'яті цю милу жінку, її добрі справи, її душевне ставлення до місцевих сільських жителів.
Користуючись інформацією таблички, ми знаємо, що Наталія Довгорука належала до великого знатного московського роду. Її чоловіка називали по титулу і прізвищі: барон Маєндорф. Ось і все, що ми знаємо про це сімейство. Треба було б підняти архіви, які, ймовірно, збереглися до цього часу десь у сховищах. На основі архівних матеріалів треба було б описати благодійні справи цих двох історичних особистостей нашого села. Вважаємо, коли-небудь знайдеться той чоловік, якого зацікавить історія нашого села та його благодійниця баронеса Довгорука. Бажано, що б цією людиною був наш земляк, виходець з нашої Томашівки. Гадаємо, він підніме архіви того історичного часу, вивчить історію нашого села, історію його жителів, а також біографічний матеріал і благодійність покровителів нашої рідної Томашівки. Сподіваємося, що пройде деякий час, і наш земляк-історик, вивчивши сокровенну таємницю нашого села, життя і побут селян, біографічні дані баронеси Довгорукої, донесе до нас своєю копітковою працею правду про той далекий час.

6. БАРОН МАЄНДОРФ.
В кінці 19-го і на початку 20-го століть землями мого села володів барон Маєндорф. Він був власником великого стану. Деякі землі сусідніх сіл, тепер вже Уманського району, також були його власністю. В його селах були господарські будівлі, худоба, господарський інвентар для обробки землі, а також і сільська робоча сила. В Умані барон мав два великих будинки. В одному з його будинків тепер розміщується дитяча поліклініка, а в іншому будинку, – лікувальний заклад, який не так давно називалося «водолікарня». Так це чи ні, я не можу стверджувати. Про це пишу тому, що так говорили мені свідки того далекого часу і моя мама.
Коли почалася шалена революція і, як її наслідок, все знищувальна громадянська війна, селяни іншого села, вбили барона. Настав червоний терор. Перебувати у той час в місті Умань для сім'ї Майендорфа було не безпечно. У зв'язку з червоним терорам, який ніс небезпеку для життя сім'ї Майендорфа, родичі та члени сім'ї барона в терміновому порядку виїхали за кордон.

7. КНЯЖНА ДОВГОРУКА.
Баронеса добре ставилася до жителів нашого села. Багато сільських жителів і до цього часу з вдячністю згадують баронесу Довгоруку. Княжна Довгорука захворіла і померла в молоді роки, у тридцятирічному віці. Вона померла в Умані. Труну з тілом баронеси селяни несли на руках від Умані до нашого села, місця її поховання. Дорога, по котрій несли княжну, була встелена квітами і гілками ялинки. Поховали Наталію Довгоруку на території її храму зимою в 1912 році.
Пройшли роки. Всі могили на території колишнього храму, в тому числі і могилу княжни, сільська влада бульдозером зрівняла з землею. У другій половині двадцятого століття родич княжної, імовірно онук баронеси, повинен був приїхати з-за кордону на могилу княжни з метою поклоніння праху баронеси Довгорукої. Щоб визначити точне місце поховання Довгорукої, службовцями сільської ради було зроблено опитування місцевих жителів. На місці, на яке вказали опитані мешканці села, була споруджена символічна могила, встановлений хрест і табличка. На табличці вказано ім'я Довгорукої, дата її народження і дата її смерті.
Онук баронеси приїхав у наше село. Він поклонився праху своєї бабусі. Сільською радою, громадськістю села і разом з гостем, онуком княжни, був організован захід щодо вшанування пам'яті Наталії Миколаївни. Були віддані почесті померлій, освячена могила баронеси Довгорукої. Поминальну службу проводив місцевий священник.

8. ВАНДАЛІЗМ.
Нам не злічити, скільки на нашій планеті проживає жителів Землі. Мільярди? Більше, менше? Скільки їх? Хто з точністю може їх порахувати? У кожної людини, що живе на нашій планеті Земля, своя Богом призначена доля. Скільки людей, - стільки й доль. Багато історій і вчинків створили земні чада: поганих і хороших, корисних і не дуже, вражаючих і не значних, любовних інтриг, жорстоких вбивств, патріотичних і чорних вчинків, що межують з канібалізмом і вандалізмом. Кожна людина, проживши на Землі відведений Богом шматочок часу, залишає в пам'яті оточуючих його людей свій слід. Про справи, про життя, про вчинки померлої людини, яка пішла у небесну невідомість, згадують: його родичі, друзі, сусіди, знайомі, співучасники злочинів. Ми згадуємо людей, які пішли в небесні світи: одних - з любов'ю, захопленим трепетом і вдячністю; інших же, - з презирством і ненавистю. Багатьох згадуємо, як віроломних варварів, які залишили у своєму житті чорний слід.
У тридцяті роки минулого століття наші сільські вандали розкопали могилу, розкрили труну з тілом княжни Наталії Миколаївни Довгорукої. Її могила була розорена.
Пам'ять людська зберігає багато події століть і недалекого минулого. Пам'ять зберігає і імена осіб, які брали участь у цих подіях. У той час жителі нашого села знали розорителів могили княжни, знали про їх злочин, проявленний проти святого Божого закону. Істину про пограбування могили та імена осіб грабіжників свідки тих подій передали своїм дітям та онукам. В даний час імена осіб, які розкрили і разграбили могилу княжної Довгорукої відомі нам і багатьом сільським жителям.
З могили були вкрадені цінності, в яких була похована княжна. Про поцуплені цінності знали багато сільських жителів. Але відкрито говорити на цю тему вони боялися через страх помсти лиходіїв. Так, тоді був такий час. Люди своє життя зберігали шляхом замовчування подій, які загрожували їх життю. Тривалий час ми не могли проявити сміливість і описати дії осіб, розграбивших могилу. Сміливо і привселюдно, з відомих причин, ми також не могли висловити свою думку з приводу пограбування могили.
Розкривши та пограбувавши могилу померлої баронеси, ці злодії вчинили наругу над прахом померлої людини. Їх дії розцінюються розсудливими умами, як не зрозумілий і незрівняний ні з чим, вандалізм, - дію, яка не гармонує з поведінкою духовної людини. Минуло багато часу, як цією групою вандалів був здійснений акт бузувірства, який не може собі дозволити зробити порядна людина.
У руйників могили баронеси були і є діти. Є й онуки. Правнуки також є. Вважаємо, онукам, правнукам і праправнукам було б неприємно читати про недостойні вчинки їх прапрадідів. Ми не маємо морального права звинувачувати онуків і правнуків за негідні вчинки їхніх пращурів. Тому, якщо родичі цих вандалів звинуватять нас у поганому ставленні до них, нехай вони нам пробачать нашу сміливість. Ми не хочемо їм завдати образу. Але ми також не хочемо, щоб ця історія була стерта з людської пам'яті. Ми також не хочемо, щоб жителями села, в тому числі і нами, вона була забута назавжди. Ми не судді. І судити спадкоємців грабіжників ми не маємо права. Цією статтею ми тільки доносимо істину злочину наших співвітчизників, який був скоєний у відношенні небіжчиці і виражено розкриттям і пограбуванням її могили. Кожна людина, яка вчинила злочин несе по життю свій гріх і відповідає за свої діяння позбавленням волі за державним законом, а перед Всесвітом, перед Богом, - покаранням долею.
Діти не несуть відповідальності за злочини батьків. Діти батьків можуть бути покарані долею за злочини батьків тільки в тому випадку, якщо Закон  передбачає покарання не тільки тих людей, які створили гріх, але і їхніх чад. (Я маю на увазі прокльони). Закон потаємної таємниці створення світу, розвитку і вдосконалення духовності людини прихований Вищим Розумом від простого обивателя. Але це вже інша тема, яка не стосується нашого твору.
Хочеться пояснити особам, які не обізнані стосовно питання: «що є гріх». Є закон Всесвіту, закон Розуму, закон Божий. Християни, які читають і вивчають святі писання Біблії, знають про Божественні заповіді. У десяти Біблійних заповідях укладені норми життя і поведінка людей. Кожна людина, яка порушує Божі заповеді, порушує закони Розуму, тобто закон Бога. Порушення законів Божих, - є гріх. Чоловік, який вчинив гріх, карається долею, у тому числі і хворобами. Тому, кожна людина, що живе на планеті Земля, за порушення десяти або одного з десяти Біблійних заповідей, несе відповідальність перед Силами Світла, перед своєю долею, перед своїм родом, а також і перед своєю совістю.
Історія відкриття і наруги сільськими вандалами над могилою покійної Наталії, не є вигаданою історією. Ніхто не має права звинувачувати нас у тому, що цю історію ми придумали самі. Про пограбування могили баронеси в той далекий час знали всі жителі нашого села. Багато жителів села знають про це і зараз. Мешканці села знали і про те, які цінності були забрані вандалами з могили похованої людини. З могили були вкрадені цінності, в яких була похована княжна. Народна поголоска говорить, що цінності баронеси, а це: браслети та інші цінні прикраси, злодіями були викрадені з могили княжни і віддані на зберігання своїм найближчим родичам. Ця історія в той час передавалася з уст в уста. Вона і зараз обговорюється і має місце серед односельців. Вважаємо, поцуплені речі зберігаються і по теперішній час від людських очей в потаємних місцях сімействами вандалів.
Правда про цей злодійський вандалізм з великим запізненням знову відкривається для всієї громадськості села. Це також робиться заради науки особам, які мають схильність до прояву подібних вчинків. Тому, і тільки тому, ми публікуємо імена осіб, які розкрили і разграбили могилу покійної баронеси.
Минуло багато десятиліть від тих подій. Щоб не викликати невдоволення родичів вандалів на свою адресу, поговір людський зберігав таємницю про вандалів своїм замовчуванням. Але настав час відкрито назвати імена трьох вандалів, які розкрили і разграбили могилу шанованої і доброї княжни Наталії Миколаївни. І ми це робимо в ім'я пам'яті про баронесу Довгоруку. В ім'я тих благородних справ, які вона зробила для селян, жертвуючи на благі справи свої гроші.
Розкопали, розграбували і поглумилися над прахом похованої княжни, жителі нашого села, це: ………
... Осмисливши все вищевикладене, давши йому належну оцінку і передбачаючи подальші розвитки подій у майбутньому, причиною, якою могла бути публікація імен вандалів, ми собі сказали: «Не треба опубліковувати імена цих людей!». Ми вирішили не публікувати їх імена. Ми не можемо собі цього дозволити. Причина нашого рішення наступна. Ми корінні сільські жителі. Ми знаємо один одного. Ми всі пов'язані один з одним родинними і дружніми відносинами. Ми знаємо життя села, знаємо закони відносин між родичами, - жителями нашої сільської місцевості. Знаємо відносини між особами, які пов'язані між собою трудовими зв'язками, сусідством, дружбою, комерційною взаємодопомогою та іншими тісними зв'язками. І тому, коли цей матеріал був, наскільки дозволяла нам наша літературна здатність, відшліфований, відредагований, а також коли він прийняв відповідний вид, ми вирішили прізвища та імена вандалів, разграбивших могилу покійної баронеси, не опубліковувати. Ми не хочемо, щоб громадяни, які не володіють культурою і тактом, вказували пальцями на онуків і правнуків розорителів могили і, як наслідок проявленого зла, зневажали ні в чому не винних спадкоємців грабіжників. Переконані, ми не маємо морального права своєю публікацією наносити психологічну біль онукам тих, хто в минулі роки переступив через людські закони доброчесності, а також переступив через закони православних християн, розкривши могилу померлої людини. Як ми вважаємо, відмовившись від опублікування імен вандалів, ми чинимо справедливо по відношенню до їх спадкоємців.
А вандали? Бог їм суддя! Вандали, - двоногі тварини. Вони не володіють достатньою свідомістю. Вони були, вони є, вони і будуть до того часу, поки суворий і справедливий закон держави не буде карати всіх підряд без винятку: злодіїв, вандалів, хабарників, осіб, що творять кар'єру шляхом купівлі-продажу честі та підроблення, а також іншої нечесті, яка у великій кількості присутня в суспільстві. За справедливим законом повинні бути покарані всі, хто робить вчинки, які не гармоніюють з життям, побутом і мораллю духовної людини.
Діти, онуки, правнуки тих громадян, хто в минулому переступив через поріг людської культури і моралі, живіть за Божими законами, живіть і будьте щасливі! Вашої провини у скоєному злочині вашими пращурами, немає. Ніхто не має права вас звинувачувати у віроломних вчинках ваших предків.

9. НЕОБХІДНО ВІДНОВИТИ СПРАВЕДЛИВІСТЬ.
Я з дитинства пам'ятаю могилу на території храма нашого села. Впевнений в тому, що поховання баронеси не знаходиться там, де тепер встановлений хрест з табличкою. Могила баронеси знаходиться в іншому місці. Вона знаходиться недалеко від символічної могили Наталії. Про це мені говорили жителі мого села, які пережили колективізацію, голодомор, війну з фашистами, а також пройшли через інші негаразди, які випали на їх долю. Про місце поховання княжни говорила також мені моя мама.
Коли я думаю про баронесу, про її добрі справи, про її храм, про її могилу, я не можу змиритися з тим, що ми щодня топчемося по тому місці, де там, глибоко в землі, покоїться прах людини, яка внесла своїми діяннями зміни в життя і побут жителів нашого села. Княжна Наталія своїми благородними вчинками залишила про себе добру пам'ять у серцях жителів села. Все своє життя старі мешканці села із вдячністю згадували доброчинницю. Їм, старому поколінню нашого села, потрібно віддати належне і сказати їм спасибі за їх збережену пам'ять. Баронеса Довгорука заслуговує поваги і доброї пам'яті про неї. Ми, спадкоємці своїх прадідів, повинні шанобливо ставитися до пам'яті померлих родичів, сільських жителів, в тому числі і до памяті княжної Довгорукої, як до символу доброчесності. І, хоча б з цієї причини, справедливість повинна бути відновлена.
Якщо є можливість визначити точне місце поховання баронеси, – ми повинні це зробити. ... Після написання цих слів мене здолала гіркота нездійсненних моїх бажань. Як можна здійснити пошук могили і визначити точне місце поховання померлої княжни, коли для здійснення цих планів потрібні кошти, які манною з неба не падають? Тим більше, визначення точного місця поховання померлої Довгорукої, несе певні витрати, хоча би, на встановлення невеликого символічного пам'ятника.
ПАРАДОКС. Кому це потрібно? Хто буде цим займатися в цей бездушний і байдужий час, час жорстокості, духовного регресу і розвалу державних підвалин?

10. ПРО ПАМ'ЯТЬ.
Кожен раз, коли ми буваємо в центрі села, ми відвідуємо скромну могилу Наталії Миколаївни. Могилу благородної баронеси відвідують багато жителів села. Вони ввібрали разом з молоком своєї матері спогади своїх батьків, бабусь, про доброту і шанобливе ставлення цієї скромної і красивої жінки до сільського населення. Пам'ять про княжну Довгоруку і її пожертвування живі в серцях багатьох жителів села. Віддаючи данину поваги і любові до княжни, ми покірно схиляємо свої голови перед прахом нашої баронеси. Пройшло більше 100 років, як пішла з життя наша благодійниця. Її вчинки, її ставлення до сільського населення, заслуговують поваги і схиляння перед її прахом. На її символічній могилі ми часто бачимо живі квіти, які говорять нам про те, що пам'ять про добрі справи цієї милої жінки не померли. Пам'ять про неї назавжди залишається в наших серцях.
Коли я думаю про будівництво сільського храму, до інші добрі  вчинки баронеси, смерті Наталії Миколаївни, про її траурні похорони, я, як би, зливаюся з подіями того часу. Мені стає сумно, дуже сумно, боляче і важко від того, що про благодійність панів які пішли в небесні далі, які в свій час творили добро і несли людям блага, деякими нашими сучасниками, колишні їхні справи були забуті. Так! Є й не вдячне плем'я, що живе і в наш час.
Наталія Довгорука побудувала за свої кошти православний храм та інші потрібні для селян споруди. Її благородні пожертви, її добрі вчинки, потрібно шанувати своїм ставленням до її могили і святою пам'яттю про неї. Вона побудувала храм для жителів села. Своїм вчинком вона спорудила в серцях жителів села памятник, навічно.

11. ПРО НИХ.
В нинішній час сучасні магнати, «грошові мішки», новоспечені барони, панове депутати і інші позолочені вельможі, також будують храми. Їх храми побудовані в їх маєтках за високими 3-х, а то й 6-ти метровими парканами. «Грошові мішки», використовуючи можливості недосконалих законів нашої країни, будують храми для себе, для своїх родин, для свого оточення. Вони будують свої храми, як символ їх влади і їх багатства. До їх храмів не протоптана народна стежка. Високі паркани і озброєна сучасна охорона справно береже храми і палаци заможних «нових капіталістів». Ми не можемо піднятися вгору і з висот подивитися на позолочені куполи їх будівель. Але впевнені і точно знаємо, пройде деякий час, і народна пам'ять, озброївшись законами досконалості і справедливості, зітре в пух і прах магнатів, їх охорону, їх паркани і їх палаци.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.784175157547 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …