Кіт Мурзик примостився біля Яринки на стільці і пильно стежив за кожним рухом маленької господині. Він водив очима туди-сюди, дивлячись, як олівець ковзає по паперу. Зрештою, це заняття йому обридло і Мурзик підставив свою чорно-білу морду під лікоть – таким чином, ніби прохаючи: погладь мене.
-Відійди, ти заважаєш!- гримнула на кота Яринка.
Чотирилапий ображено мявкнув, зіскочив униз і потяг своє товсте тільце у куток під крісло.
А за той час дівчинка розмальовувала пташку, наче веселку: крильця – зеленим, грудинку – жовтим, живіт – червоним. І Ярка так захопилась справою, що й не помітила, як до кімнати увійшла бабуся.
-Яка гарна колібрі! – сплеснула руками старенька.
-А що таке колібрі? – перепитала онука зніяковіло.
-Це - така маленька пташка, яка мешкає у тропіках. Вона така ж кольорова, як твоя.
-Колібрі - гарна назва для моєї красуні, - погодилась юна художниця, і, зітхнувши, додала: - Шкода, що тато з мамою не бачать.
-Нічого, ввечері батьки повернуться і обов’язково роздивляться твою картину! – запевнила жінка. – А зараз - збирайся надвір, он погода яка хороша.
Онучка швидко вдягнулась і вони з бабусею вирушила в парк. День був ясний: сонечко світило так, що аж сніг танув. Яринка раз у раз втрапляла в калюжу, бо зовсім не дивилась під ноги, а розглядала на деревах місцевих жителів. З гілки на гілку перестрибували горобці. На верхів’ї дерев про щось сварилися ворони. А помітивши при виході зграю сірих голубів, дівчинка спитала:
-Бабусю, правда: пташки, яких ми зустрічали, не такі гарні, як моя колібрі?
-Еге ж, - кивнула старенька, ховаючи посмішку у широкий комір пальта.
З прогулянки Яринка повернулася у чудовому настрої. Вона смачно пообідала, подивилась у вітальні мультик, а тоді згадала про колібрі і пішла у свою кімнату.
Прочинила двері і аж зойкнула від несподіванки: малюнку на місці не було. «Куди ж він міг подітися?» - здивувалася Ярка. І у цей час Мурзик чомусь злякано зиркнув і чкурнув під диван – тільки два зелені «вогні» поблискували з темряви.
Аж раптом Яринка помітили біля батареї згорток зіжмаканого, подряпаного паперу і вмить про все здогадалася.
-Що ти наробив?! – розізлилась господиня на хвостатого капосника.
На галас прибігла бабуся.
-Що трапилось? – злякано спитала вона, побачивши заплакану онучку.
-Мурзик порвав мою маленьку пташку! – і Яринка показала понівечений аркуш паперу. Старенька жінка замовкла на хвилю, замислилась, а тоді відповіла:
-Те, що Мурзик порвав малюнок – то навіть добре!
-Як це? – Яринка так здивувалась, що навіть рюмсати перестала.
-Просто, ти намалювала пташку так уміло, що котик подумав, що вона жива і захотів з нею бавитись. І те, що сталось, означає тільки одне: ти – талановита художниця.
Яринка востаннє хмикнула, витерла рукавом щоки і всміхнулась. І справді, чого їй засмучуватись, якщо вона талановита художниця і зможе намалювати ще багато пташок.
