Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43655
Рецензій: 85098

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела (уривок)

Дорослий

© Євген, 11-11-2016
      ...І ось – Валерій вперше в житті приїхав на зустріч останню. «Троянди вже не потрібні» – думав, побачивши її. Галина холодно подивилася на нього. Він тепер добре знав, що таке холод в очах, і в душі. Ніколи раніше такою її не бачив – все ж її природний артистизм давав про себе знати, проявляючись навіть у душевній холоднечі. О, вона у жодному разі не вдавала із себе таку, і від цього було якось особливо неприємно, пам’ятаючи її зовсім іншою. Валерій підбадьорював себе, кріпився, бажаючи сприймати все таким, яким воно було. Грайливо обняв її за плечі, зробивши зауваження, що вона веде себе зо-о-овсім по іншому! Сарказм підбадьорював. Вона порожнім голосом відповіла: «Ти також – по-іншому». Валерій зняв руку з її плечей і більше нічого не говорив. Вони мовчки пішли у кафе, де зустрічалися раніше.
      Сіли за той самий столик, що подивувало її, а його трохи заспокоїло. Важкість її форм... Ледь помітні зморшки біля очей... І ця плавність у рухах... Валерій не був досвідченим у таких речах. Можливо, його запитання було неввічливим, але ігри закінчились. Він вже не відчував, а просто бачив, що від нього чекають запитань. І бовкнув:
      – Скільки ж тобі років?
     Галина криво посміхнулася. Вгадай. Валерій назвав число... Мимо! Він трохи підняв планку... Її посмішка зменшилась, але хитрості у ній побільшало. Він мимоволі глибоко вдихнув. Ще вище... Мовчання... Валерій видихнув – вона була старшою мінімум на десять років. Це був кінець. Якби хоча б років на два... Йому стало огидно від цих думок. Вони були негідними чоловіка. І він починав здогадуватись – усе те, що турбувало його у їхніх стосунках, отримувало свою відповідь. Галина бачила бурю у його очах, і її холод дужчав... Вона важко дивилася на нього, стаючи злою. Почуваючись винною, вона ніби нападала на нього, і її злість самотньої жінки з дитиною на руках ножами проникала у нього... Він страждав. Усе відбулося дуже швидко. Він лише встиг відмітити свій біль, що вона завдавала його своїм поглядом – вона була артисткою! Відсіч була миттєвою:
      – Давно ти розлучена?
     Валерій потім роздумував над цим питанням. Можливо, за інших обставин воно було б хоч і не тактичним, але принаймні не таким, на яке слід реагувати так, як відреагувала вона. За наявних обставин воно виявилося віртуозним ударом у самісіньку рану, яка за роки розлучення так і не загоїлась.
      Що б могли означати ті дві секунди? Галина подумала щось сказати, нахилившись до Валерія, простягнувши руку – слова ось-ось злетять з її вуст... Хотіла заспокоїти? Відповісти якоюсь хитрістю? Цілком можливо, що відтоді, як вони зустрілись, і після того, як сіли за столика, між ними проводилася якась гра... Болюча, вимушена, важка гра, яку він терпів. Протягом цих секунд вона, певно, ще була у цій грі...
      І так і завмерла.
    Болем перекошене обличчя... «Та вона зараз заплаче!» – Валерій відчув, як дико витріщаються на неї його очі, як він увесь стискається до розміру крапки... Тремтячими руками вона дістала із сумочки його книжку – його подарунок! – і поклала на стіл, підсунувши до нього. «Не роби цього!» – тільки й подумав Валерій. А вона вже піднімалася зі свого місця – вона хотіла йти! Він відчув, як його душа виходить з нього, щоб піти разом з нею... Він не хотів втрачати свою душу. І це була єдина причина його вчинку. Єдина. Він не тямив, що робив, та й часу вже не було. Так, ніби це було питанням життя і смерті, своїми словами він схопив її... Він вдарив кулаком по столу, і кожною літерою своїх слів проник у її волю, у її душу, у її розум:
      – Ану, сядь!!!
     Хтось у залі здивовано вигукнув. Вона зойкнула, і повалилася на своє місце... Повністю підкорена. Втупилась у нього якимось дитячим поглядом, не пам’ятаючи свого обличчя, що воно мало виражати...
      Вони обоє вийшли з тієї гри, яку вели перед цим. Кожен зробив це по-своєму. Вона сиділа перед ним, як чистий лист паперу, дивлячись на нього, як мала дитина на дорослого. А він відчув себе вже настільки дорослим, що з нього було досить... Досить цього всього... Він вже не тримав себе в руках. Як правильно себе вести, як неправильно... Він не міг... Йому стало соромно за своє питання. Це він вже потім десь дізнався, що чоловік не повинен так робити. Але він зробив – попросив у неї вибачення. Певно, даремно він це зробив.
Вона визвірилась на нього. І замовкла. Він не чув, що вона говорила. Якісь звуки... А потім тиша. Тільки книжку нехай забере – він наполягає.
      Здалося, ніби спокій почав глибоко наливатися в душу... Із кожною секундою відчуття піднімалося вгору по тілу, розслаблюючи ноги, руки, обличчя, заспокоюючи дихання. Жодного натяку на неспокій. Немає гри. Немає запаморочення. Галина спокійно сиділа прямо навпроти. Така, якою вона була. Це потрібно було зробити. Задати оце питання... І ним перекреслити усе погане, що було і ствердити усе хороше, що є. І ним сказати всю правду за них обох, щоб більше не мучити ні себе, ні її. І ним – остаточно з’єднати, і остаточно – роз’єднати. Розставити крапки над «і» і заявити самим собі і Богу, що вони відповідають за все, що зробили по відношенню один до одного і що роблять зараз. І що вони приймають один одного – такими, якими вони були.
      – Ти була б зі мною, якби ми були б хоча б однолітками?
      – Так!
      А за вікном їздили машини, і горіли вогні. Та й нічого цікавого там взагалі не було, за тим вікном. «Він мене любить!»... Він подивився на неї – вона мовчала. Не говорила...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 17-11-2016

[ Без назви ]

© Юлія Хотин, 16-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Семен Санніков, 12-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 12-11-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44459700584412 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …
Назустріч власній тіні: Огляд І книги серії “Земномор’я” Ле Ґуїн
Вигаданий світ, і чарівники, і їхня школа, і дракони — але все не таке, як можна очікувати. Більш дивне, …