Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45673
Рецензій: 89371

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казки Сванте Свантесона

Курячий Бог Еггелунду

© Максим Т, 01-11-2016
У прадавні, нині майже забуті часи в затишній долині неподалік Гротбогу стояло собі сільце Еггелунд. Сільце те віддавна славилося на всі околиці своїми курми: еггелундські кури несли більше яєць, ніж будь-які інші, а яйця були величенькі та майже всі – з двома жовтками. Одну ваду мали ті кури: в будь-якому іншому місці вони одразу втрачали свої видатні здібності та нічим не відрізнялися від несучок Гротборгу або Ейнесунду – ну, геть нічим не відрізнялися!

Еггелундці птахів своїх цінували понад усе, невтомно поралися біля них від ранку до ночі та надійно охороняли їх від лисиць, куниць, тхорів та інших лісових шанувальників курятини та яєць. В цьому еггелундці виявилися такими ж щасливими, якими кури їхні були в своїх курячих справах: не було випадку, щоб місцеві пташники розорив набіг хижака. Можна лишень уявляти, як сусіди заздрили еггелундцям! – адже до їхніх курників постійно вдиралися пухнасті крадії, душили курчат і дорослих курей та поїдали яйця.

Та одного дня куряче щастя еггелундців дійшло краю. А про те, звідки воно прийшло та чому закінчилося, піде наша розповідь. Слухайте!

У тих землях – а де саме, навряд чи хто знав напевно, - віддавна мешкав один Чорнокнижник, або інакше - чаклун. Час від часу він брав собі когось за учня та передавав йому мистецтво чарів і магії. Про це загалом мало що відомо – чаклуни про справи свої не розповідають нікому, крім своїх учнів. А ті, опанувавши науку, й собі перетворюються на чорнокнижників і, мов зіницю власного ока, бережуть свої таємниці від усіх, опріч тих, кого візьмуть у чаклунський вишкіл. Проте чорнокнижники беруть вихованців не часто, може, одного на сто років, і тому втаємничених у ці справи дуже мало.

Та одного дня наш Чорнокнижник відчув, що настав йому час знайти собі послідовника. Довго він блукав хуторами, селами та містечками, видивляючись нового вихованця. Чорнокнижник не приймав будь-кого: мистецтво чарів заборонено передавати абикому. Однак обирав потрібну людину зовсім не Чорнокнижник: він чудово знав, що прадавнє чаклунство саме знаходить своїх служителів. І він терпляче вештався дорогами та стежками, ярмарками та селами, чекаючи на знак.

Врешті-решт, знак він отримав: на околиці Еггелунду трапився йому хлопчина, який гнав додому корову. Хлопець, наспівуючи, крокував шляхом, а корова йшла за ним слухняно, мов той собака. Та щойно вони зустріли Чорнокнижника, корова зупинилася, як укопана; стоїть і далі – ні кроку, та й годі. Чорнокнижник зрозумів, що цей хлопчик і буде йому за нового виученика, бо з магією та чарами не посперечаєшся. І він лагідно заговорив до хлопця.

Того звали Орт. Він був єдиним сином у родині, в якій, крім нього, ще були його мати, корова та з десяток славетних еггелундських курей. Батько хлопця загинув у лісі – бідакові просто на голову впала величезна ялина. Орту нещодавно виповнилося сім років, він був дуже допитливим і аж ніяк не хотів нидіти все своє життя в Еггелунді, доглядаючи курей та збираючи їхні яйця. Марилося йому, що одразу за поворотом дороги, що вибігала з села та губилася в лісі, причаїлося забагато див і цікавинок, аби просто лишатися в селі та опікуватися курями, навіть такими видатними, як еггелундські. Адже це вкрай нудно й нецікаво, хоча й ситно та вигідно! - Тому Орт і мріяв, що доля одного чудового дня забере його з Еггелунду та поведе бозна-куди – аби подалі!

Коли Чорнокнижник запросив Орта до себе в науку, той аж застрибав на місці від захвату. Адже саме цього він жадав від своєї долі: чарів, таємниць, чудес, магії, відкриттів, що ніяк не пов’язаних з розведенням курей та Еггелундом. Однак Орт був хлопцем добрим і дуже любив свою матусю. Він збагнув, що їй доведеться нелегко: і за Ортом вона побиватиметься, і господарство все на ній лишиться, а без помічника – важко. Чи дасть вона собі раду? І Орт так відповів Чорнокнижнику:
- Я піду до тебе за учня, якщо ти зробиш так, аби моїй матусі ніколи не бракувало яєць, та й усього іншого також. Начаклуй, аби еггелундські кури стали кращими за всіх інших, а матусині – кращими в Еггелунді!

Чорнокнижник лагідно посміхнувся:
- Орте, учневі чаклуна не годиться отримувати платню. Аби чого не сталося поганого! – Та Орт все одно наполягав на своєму і не поступався.

- Добре, - махнув тоді рукою Чорнокнижник, - зроблю, як просиш, тільки пам’ятай: ти вже погодився піти до мене у вишкіл, а платню за це ти вигадав сам. Як станеться щось лихе, звинувачуй тільки себе. Та нема на то ради – не можу я від тебе відмовитися. Ну, хлопче, є в мене для тебе перше завдання.

Чорнокнижник звелів Орту вполювати в лісі куницю та принести її завтра вранці на це саме місце, але обов’язково живою та неушкодженою. Хлопець вклонився Чорнокнижнику та чимдуж погнав корову додому; десь серед батькових речей мали бути тенета й пастки на різну дичину, батько ж був мисливець вправний. І дійсно – все мисливське знаряддя зберігалося в такому порядку, ніби батько лише вчора його вичистив та розвісив на гвіздочках на стінах сараю. Орт ухопив пастку на невеликого звіра й рушив до лісу.

На ранок живу куницю було обережно видобуто з пастки, посаджено в щільний мішок і доправлено на околицю Еггелунду, де Чорнокнижник вже виглядав Орта. Чаклун підхопив мішок з куницею – а вона так і підстрибувала в мішку! – і щось ледь чутно прошепотів. Куниця негайно заспокоїлася, і Чорнокнижник випустив її з мішка. Звірятко всілося на траві, поглядаючи на чаклуна та його учня блискучими чорними очицями.

І Чорнокнижник сказав:
- Дивись, Орте, відтепер це – Курячий Бог Еггелунду. Він буде ходити по місцевих пташниках та благословляти курей. Щойно він виголосить «Нестися й плодитися!», і ніщо вже не стане на заваді, аби перетворилися ваші несучки на кращих в цілому краї. Він також оберігатиме пташники від хижаків і хвороб… А тепер, Курячий Боже Еггелунду, роби свою справу! – і після цих слів куниця майнула до села. А Чорнокнижник з Ортом рушили в інший бік – туди, де мешкав чаклун, але куди саме - невідомо.

З того дня до Еггелунду завітало нечуване куряче щастя, про яке скоро вже ходили легенди. Еггелундці багатіли щодня, а сусіди їм відчайдушно заздрили. З часом еггелундські кури, яких благословляв Курячий Бог – «Нестися й плодитися!» - принесли своїм господарям такі статки, що мешканці довколишніх сіл почали подейкувати, що без втручання чарів або навіть чогось гіршого не обійшлося. Еггелундці процвітали, а всі інші пташники ледь животіли; і скрута й заздрість народжували все нові й нові плітки про еггелундських курей, про самих еггелундців і причини тамтешнього курячого щастя.

Орт, який наполегливо опановував науку чарів, іноді навідувався в Еггелунд, аби переконатися, чи в матусі все добре. А все й насправді було добре, якнайкраще все було! – і в матусі Ортової, і в усіх еггелундців, які тепер кинули всі інші справи та опікувалися лише своїми пташниками. Вони тільки те й встигали, що збирали яйця з-під несучок та відвозили їх на всі довколишні ринки та ярмарки! Курячий Бог Еггелунду чесно виконував свою службу: кури вражали нечуваною плодовитістю, а лісові хижаки й хвороби оминали їхні пташники та не завдавали курям шкоди, а еггелундцям - клопоту.

Іноді Орт помічав у Еггелунді й самого Курячого Бога: прудке звірятко невтомно гасало між курниками, благословляючи птахів. Зустрівши Орта, Курячий Бог призупинявся й швиденько вклонявся хлопчику, а тоді негайно дріботів далі, адже благословляти курей, птахів нерозумних, полохливих і пихатих, - справа нелегка. «Неститися й плодитися!» - чув Орт тоненький голосочок Курячого Бога й з легким серцем повертався до опанування чарів і магії.

Та одного дня трапилося те, що разом змінило хід цієї історії. Дехто з еггелундців, повертаючись з полювання, помітив на околиці села куницю та вбив її одним влучним пострілом. Так загинув Курячий Бог Еггелунду.

Вже наступного дня еггелундці не знайшли яєць в гніздах та недорахувалися безлічі птахів в пташниках. Здавалося, вночі довколишні лисиці, тхорі, куниці та всі інші лісові злодії одночасно вдерлися до еггелундських курників, яких, щоправда, давно ніхто не охороняв. Еггелундці вже так звикли до свого нечуваного курячого щастя, що цілком покладалися на невідомого їм Курячого Бога! А за тиждень до Еггелунду завітав курячий мор – і від величезного галасливого й плодовитого курячого населення лишилася одна згадка!

Аж тут і Орт нагодився до Еггелунду. Коли хлопець дізнався, яке горе спіткало село, він розлютився. Чорнокнижник його обдурив! І Орт чимдуж побіг до вчителя – якщо той зламав свою обітницю, Орт може забрати назад своє слово та відмовитися від навчання магії – непереливки Чорнокнижнику буде! Насправді Ортові не дуже кортіло позбутися чаклунських уроків: його життя в чаклуна, хай і сповнене важкої та іноді небезпечної роботи, було набагато цікавішим за життя курівника в Еггелунді!

- Ти збрехав мені, Чорнокнижнику! – вигукнув Орт, - нині еггелундські кури нічим не кращі за усіх інших, а на додачу їх майже до ноги винищили хижаки та хвороби!

Чорнокнижник тільки головою похитав:
- Орте, це ти вимагав призначити тобі плату за навчання, чи не так? Я попередив, що платні за таку науку не буває, але ти наполіг. Проте визнай: ваші кури неслися, плодилися та розмножувалися й без допомоги Курячого Бога. Ані ти сам, ані матінка твоя, ані інші еггелундці не голодували, не жебракували. Однак ти знехтував достатнім і забажав зайвого. А зайве – воно і є зайве, немає йому місця в цьому світі, і тому рано чи пізно, але воно неодмінно несе горе та нещастя. Ти ж знав, що Курячий Бог Еггелунду розорив усіх довколишніх курівників? Справді, тепер еггелундські кури нічим не відрізняються від усіх інших, хоча до того, як ти висунув мені свою умову, а в Еггелунді з’явився Курячий Бог, ваші кури, мабуть, таки були трохи ліпші за інших, так чи ні?

Орт не відступав:
- Для чого тоді магія і чари?! Для чого всі ці чаклунські знання, чародійські вміння, якщо від них ніякої користі?!

Чорнокнижник посміхнувся:
- Орте, якби чари могли працювати за людину, цей світ був би іншим. Але ти ще занадто юний та неосвічений, аби усвідомити сенс магії; тобі ще слід багато чому навчитися, багато що збагнути. А коли знатимеш, чому і для чого існує магія, тоді вже й сам не волітимеш застосувати її до розведення курей, риболовлі або заготівлі сіна… Але зрозуміти все про чари ти повинен сам, а як не збагнеш – не станеш чорнокнижником, в тебе не буде учнів, і повернешся ти до Еггелунду – розводити курей та збирати сухостій в лісі!

Палаючи від гніву та образи, Орт тупнув ногою й вигукнув:
- Прийшов час дещо змінити! Знати не хочу, про який такий сенс магії ти торочиш! Але я вже знаю достатньо, щоб тебе покарати! – і негайно Орт заходився творити закляття: тепер він знав достеменно, якими таємними словами Чорнокнижник обернув куницю на Курячого Бога!

Однак чаклун не злякався і навіть не ворухнувся. Він із сумом дивився на хлопця, хитав головою та промовляв:
- Прощавай, Орте! Прощавай!

Щойно Орт завершив творити закляття, він дзиґою закрутився на місці, з кожним обертом зменшуючись, доки не став зовсім маленьким – не більшим за куницю. Та він і був тепер куницею: невеличкий гостроносий звір, що виблискував очицями з трави. Мить – і він помчав у напрямку Еггелунду, тоненько вигукуючи «Нестися й плодитися!» (адже нічого іншого Курячому Богу Еггелунду промовляти не годиться та не дозволено).

І вже наступного дня куряче щастя повернулося до Еггелунду; і Ортова матуся, і всі інші еггелундці знову пишалися кращими в околицях пташниками. Кури несли яйця (багато, великі, з подвійним жовтком), плодилися та розмножувалися. Еггелундці ледве встигали виймати ще теплі яйця з гнізд, а гнізда вже наповнювалися новими яйцями; ані хижаки, ані хвороби не загрожували еггелундським курям. Сусіди знову відчайдушно заздрили еггелундцям і вигадували все нові й нові пояснення еггелундського курячого щастя – проте ніхто про Курячого Бога не знав і не здогадувався, як і самі еггелундці.

Чорнокнижник навідався до Еггелунду, дізнався про повернення курячого щастя та навіть зустрів на околиці Курячого Бога. Прудке звірятко промайнуло в траві та з писком «Нестися й плодитися!» зникло в найближчому пташнику. Чорнокнижник провів його поглядом і подумав собі, що не пригадає випадку, коли магія або чародійство допомогли комусь, хто волів працювати ними замість власних рук. Ні, ніколи й нічого доброго з цього не виходило! – не вийшло й цього разу. І чаклун пішов бозна-куди з Еггелунду: треба було йому шукати нового учня, а серед цих курівників такої людини, певно, не знайти.

Тим часом чутки про еггелундське куряче щастя поширилися надзвичайно та перетворилися на справжнісіньку лиху славу. Тепер вже ніхто не мав сумніву, що еггелундці зналися з нечистим, і саме це було джерелом їхнього збагачення. Ніхто тепер не купував яєць або курей з Еггелунду: адже такі чутки на порожньому місці не з’являться, як і отаке незбагненне й шалене куряче щастя! І люди обходили Еггелунд десятою дорогою, а еггелундців цуралися: кому до смаку знатися з тими, хто знається з нечистим? Отак і самі еггелундці вже не навідувалися до сусідніх сіл; усі шляхи та стежки до Еггелунду заросли – спочатку травою, а далі кущами, а тоді вже й лісом. Час собі йшов, роки минали за роками, віки – за віками, і отак Еггелунд зник з людської пам’яті.

Але хтозна? – можливо, Еггелунд і досі існує, а між його курниками метушиться Курячий Бог, вигукуючи тоненьким голосочком «Нестися й плодитися!». Про це напевно знає Чорнокнижник, який мешкає десь у тих краях, але де саме – невідомо.

2015-2017

Переказ українською казки з книжки "Сванте Свантесон. Сказки Прежних времен" (електронне видання, рос.мова), Мультимедійне видавництво Стрельбицького, 2017.
Книжка та казкар Сванте мають власну сторінку на Фейсбук, шукайте та приєднуйтесь до "Сванте Свантесон - Сказки Прежних времен" -  facebook.com/svantesvantesonbooks  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 08-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 07-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 03-11-2016

Серйозна робота

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Оldеr Мann, 03-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Viktoria Jichova, 01-11-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0801360607147 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …