Лисеня Рудько вилізло з нори і побачило при вході ялинку.
- А чого вона у відерці? – здивувалось руденьке.
Мама відклала у бік лопату, повернулась до сина і пояснила:
-Не можна ялинки зрубувати. Якщо бездумно нищити дерева, то так і лісу не стане, ніде буде нам жити. А тому зелену красуню ми викопали і пересадили до цього горщика. А після свят повернемо її на місце.
Угу! – кивнув тато і додав: - А зараз ми з мамою біжимо на лови, а ти за той час причепури нашу «гостю».
І як тільки лиси чкурнули між дерева, руде маля взялось до справи. Під снігом відшукало шишки, у білки позичило лісові горішки, у їжачка взяло маленьких червоних яблук. А сорока, що якраз пролітала мимо, навіть повісила на одну з гілок блискучу стрічку, яку днями поцупила десь у місті. Отож, до вечора ялинка перетворилась на справжню лісову красуню. От тільки одна біда – нема чого на верхівку прикріпити. Та й далеко - не досягне Рудько ніяк.
Похнюпилось лисенятко, голову схилило.
Аж тут рип-рип - хтось по снігу іде. Рудько глянь: а то дідусь - сива борода, кожух синій, а за плечима – лантух, з якого стирчать ляльки, машинки, мандаринки.
-Чого журишся, руденьке? – лагідно спитав незнайомець.
-Та ось нема що на вершечок почепити! – і лисеня кивнуло у сторону «одягнутого» деревця.
Чоловік з мішком за плечима всміхнувся у сиву бороду, а тоді звів очі вгору і крикнув:
-Янголя, ану кинь мені зірочку!
У ту ж мить з неба зірвався маленький вогник і упав дідусеві на долоню. Старенький махнув рукою і зірка опинилась на «чубчику» дерева.
-Дякую! – вигукнуло руденьке на радощах.
Але дідусь кудись зник, наче не було його ніколи.
Невдовзі з полювання повернулися батьки. Їм дуже сподобалась ялинка і вони похвалили сина. А лисеня, затинаючись від хвилювання, розповіло про дивну пригору, яка з ним трапилась.
-Цей дідусь – Святий Миколай, а зірочка – це тобі подарунок від Святого Миколая, - розкрила таємницю мама-лисиця.
І тої ночі лисеня довго не могло заснути, все вовтузилось, перекидалось з боку на бік. Воно згадувало і про чудо, і про Миколая, і про зірочку. «А все таки добре, що ялинка – справжня, жива, весною я зможу її навідувати» - вже дрімаючи, думав Рудько.
Кілька днів по тому у лісі пішов поголос, що у лисів ялинка з справжньою зірочкою. І звірі з усіх усюд приходили, аби подивитись на неї.
