Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45667
Рецензій: 89355

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

МАМЛЮКИ 10

© Анатолій Азін, 25-10-2016
                                                            
Настя Воловик сиділа напроти огрядної жінки з суворим виразом обличчя – типовим для адміністраторів середньої руки і не зводила погляду з бейджика, що висів на лацкані білого як сніг, гарно випрасуваного, медичного халату. «Ангеліна Михайлівна Скорик – головний лікар-акушер», – сповіщав бейджик про доволі високий ранг володарки халату. Жінка уважно вивчала документи Насті. Нарешті вона, злегка відсунувши червоний Диплом медичного училища, прискіпливо поглянула їй в очі і якось з підозрою, прокурорським голосом, промовила: – Щось пазоли не сходяться, Анастасіє Семенівно. Училище закінчили з відзнакою, працювали за фахом, а що трапилося потім? Виробнича книжка свідчить про те, що ви звільнилися з роботи по взаємній згоді декілька років тому. У вас великий розрив стажу, а мені потрібна рекомендація. Ми з вулиці людей не беремо. Її слова прозвучали вироком.
– Вислухайте мене, будь ласка, – Настя зробила вигляд приреченої. – Я… я була умовно засуджена, а в органах рекомендації не дають.
– Що-що?
– Мене на три роки було позбавлено працювати за професією. Потім я їздила на заробітки…
Головний лікар стрепенулася.
– Розкажіть про суть вашої провини.
Було видно, що слова Насті її зацікавили і вона миттєво стала поблажливішою.
Необхідно було швидко придумати байку. Обриси розвідниці пронеслися перед очима Насті: «Ось вона в тилу ворога і від мовлених зараз слів залежить її життя чи смерть».
Настя опустила голову і тихим голосом сповідальниці промовила: – Я допустила халатність відносно післяпологових залишків.
– Ви що, їх споживали на сніданок заради вічної молодості? – зле пожартувала головний лікар.
– Ні. Я, по домовленості з якимось інтелігентним пройдисвітом, зібрану  плаценту не віддавала на утилізацію, а… продавала…
Поглянувши на дівчину безпристрасно, можна було зрозуміти, що вона глибоко розкаялася в своєму вчинку.
Ангеліна Михайлівна від несподіваного зізнання дівчини ледь не скрикнула, але втрималася з емоціями. Вона вже давно підшукувала для себе вірну помічницю і ось – синиця в руках.
– Ну… Це не кримінальний вчинок, а швидше моральний, бо раніше нашим законодавством по незрозумілим нормам етичного змісту, зберігання і використання людських донорських матеріалів було заборонено. Але… часи міняються… Вона посміхнулася, потім по шурхотіла паперами в шухляді свого столу, вийняла декілька аркушів паперу, зоглянула на них очима переможниці  і подала Насті. – Це Наказ Міністерства номер 481 від 10.07.2014 року – зовсім свіженький. Читай. Відтепер нам законодавчо дозволяється збирати та зберігати плаценту і післяпологову кров.
Настя не очікувала такого повороту справ і все ще зніяковіло дивилася на головного лікаря.
– Я мабуть чогось не розумію, – розгублено і дійсно від щирого серця промовила дівчина.
– Ти читай, читай. Потім все зрозумієш.
В очах Ангеліни Михайлівни стрибали бісенята.
Настя уважно прочитала текст Наказу, але суті його не зрозуміла. В ньому, як не дивно, дозволяється збір з подальшим консервуванням, так би мовити ПКМ (після пологових кров’яних матеріалів), за згодою пацієнта, та регламентувався детальний процес збору, але навіть згадки не було про його подальше використання.
– Нажаль мені не зрозуміла суть цього документу. Він відтепер дозволяє збір ПКМ, але відразу виникає інше питання: Для чого?
– От бачиш, а говориш, що не зрозуміла суті. А суть в тому,.. – Ангеліна Михайлівна зробила паузу надаючи майже анекдотичного подвійного розуміння сказаного, вона явно була в піднесеному настрої. – Суть в тому, – вона повторила ці слова, що ми, акушери, віднині виводимося з-під переслідування правоохоронними органами. Ми не злочинці при збиранні і консервуванні ПКМ!
– Але ж за згодою пацієнтів! – миттєво парирувала Настя.
«А вона розумне дівчисько», – подумала Ангеліна Михайлівна.
– Ось тут і виникає протиріччя законодавства. Раз ми беремо згоду пацієнта на збір його власності, як не банально звучить, а це означає, що цей побічний матеріал звичайних людських пологів комусь потрібен, – очі головного лікаря-акушера кидали блискавки. Відтепер ПКМ набуває статус товару: як руда, чи автомобіль… і ми маємо законне право вступати в товарно-грошові відносини.
Настя не розуміла до чого вона її підводить, але уважно слухала намагаючись осмислити кожне сказане слово.
– Ми повинні заплатити пацієнтці нашого закладу за використання її власності, але в Наказі немає ні слова на виділення бюджетних коштів. Ідіотизм! Навпаки, нас змушують встановлювати таксу за прийом пологів. Ти лише вдумайся! У нас прийняти пологи коштує від п’ятдесяти тисяч, в залежності від комфорту обслуговування породіль. Це справжнє узаконене подвійне пограбування жінок перинатальними центрами, як зараз пишномовно називають нас засоби масової інформації.
Ангеліна Михайлівна зовсім не усвідомлено боляче штрикнула Настю.
– Даруйте! Але навіщо державі змушувати вас до збирання ПКМ?
– О, молодо-зелено! Ви багацько чого не знаєте, а мені якось незручно тебе знайомити з деякими прикрими сторонами нашої професії. Але ти вже спіткнулася один раз в житті, а тепер повинна знати, що наші пологові будинки вже давно стали сировинною базою західної фармакології, та нині ошеленілої індустрії омолодження стовбуровими клітинами.
– Нас цьому не навчали.
– Нажаль і нас теж. А ось зараз саме життя завдяки транспарентності науки в області генної інженерії змушує нас вивчати і розуміти той напрямок розвитку медицини який і буде створювати людину майбутнього. Стовбурові клітини виробляються промислово, з екстракту ПКМ, а це і є той наріжний камінь з якого формується організм людини. Відтепер стало можливим вирощувати як окремі внутрішні органи, так і різні частини людського організму, а саме головне – безаперабельне лікування різних хвороб та омолодження людей різних вікових категорій. Хто з нас, жінок, не хотів би завжди бути молодою, гарною і здоровою? Га?
Ангеліна Михайлівна випромінювала таку внутрішню енергію, що Настя фізично відчувала всім тілом силу її хвильової потужності, яка, підхопивши своїм потоком молоду журналістку, понесла її у вирій незбагненного відчуття людської всемогутності. «Не даремно в неї ім’я Ангеліна», – подумала Настя літаючи в небесах. «Але й ангели бувають чорними…», хоч в це їй дуже не хотілося вірити. «Це справжнє чудо, адже дітей на світ Божий приймають лише ангели… А в оселю їх потім приносять лелеки», – ця думка опустила Настю на землю. Відчувши опору під ногами вона впевнено відповіла:
– Звісно.
– Наше законодавство в цій сфері, як сама впевнилася, слабке. Воно, на відміну від західного, не спрямоване на розвиток цього напрямку науки, а лише сприяє тримати в чиїсь не чистих руках цей побічний сировинний продукт життєдіяльності людей заради збагачення від продажу його за кордон, але то не наша справа. Наша задача дуже проста: Треба своєчасно збирати ПКМ в спеціальні контейнери і передавати їх на консервацію уповноваженим на це органам. Я сподіваюся, що ти цю справу не забула?
Настя нарешті відчула себе співробітницею пологового будинку. Головний лікар повірила в її добрі наміри залишитися в професії.
– Я виправдаю вашу довіру.
Саме ці слова і хотіла почути Ангеліна Михайлівна. Вона мовчки щось написала на аркуші паперу для заміток і передала Насті.
– Віддаси це в кадри клініки, я беру тебе на роботу.
На папірцеві специфічним лікарським почерком було написано: «Зарахувати медсестрою-акушеркою в пологовий будинок номер п’ять. Ангеліна».
– А зараз я хочу показати тобі наш заклад, так би мовити, з середини. Познайомити з персоналом і обов’язками по роботі. Ось, прийміть офіційний вигляд, – вона подала з шафи новенький халат, але вже з запахом дезифікантів.
За дверима кабінету вчувся чийсь стурбований голос: «З приймального відділення пацієнтку відразу влаштовуйте в палату люкс!» Одночасно з голосом відчинилися двері до кабінету перед самим носом Ангеліни Михайлівни. Володарка голосу, високого зросту немолода жінка, майже викрикнула в лице своїй начальниці: – Все тіп-топ! Експрес аналіз показав четверту групу крові, резус-фактор позитивний. Я розпорядилася влаштувати цю Юнону в палату люкс.
– Ти що так горлопаниш, остудись трішки, відпочинь. Я з-за дверей все чула, потім побалакаємо, а зараз познайомся: Це нова медсестра-акушерка Анастасія Семенівна. Я її беру тобі в допомогу на збір і консервацію ПКМ. А це наша старша медсестра-акушерка, Камелія Мурадівна, твоя безпосередня начальниця, – звернулася вона до Насті.
– О-о-о! Матір Божа, нарешті, дочекалася. Мені ті помиї вже в печінках, – Камелія Мурадівна презирливо скорчила рожу.
– Ну, досить. Не юродствуй. Приступайте до роботи. Мені зараз бракує часу відхилятися на всілякі дурниці. Ти сама знаєш нашу умову.
Насті здалося, що Ангеліна Михайлівна відводить її увагу від нової утаємниченої пацієнтки і це наштовхнуло її до думки про можливе підготування до злочину, на що був попереджувальний сигнал з цього пологового будинку. Вона саме зараз відчула, що попала в самісіньке осине гніздо людей у білих халатах.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5375838279724 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …