Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43896
Рецензій: 85505

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі-Фанфік

Harsh Winters/Суворі Зими

© Андрій, 24-10-2016
Перша частина 1/3
(пролог пишеться)

"Король"

-Казки завжди мають зміст правди.Навідь якщо казки написані давно.
- Так,ще у другу епоху люди вважали монстрів казками.
- Того дня йшов сніг,була заметіль на стіні.Холод здавався єдиним ворогом у великій пустці.
- Ей!Роберт піди підміни мене на посту.З легенькою усмішкою промовляв Поль.
-Гаразд.Він ставши біля вогнища грівся та дивився вдаль у заметіль,що простягалась далеко у ліс.Дерева ніби мали свою мову говорячи між собою.
- Він відкинув свій капюшон та повернувся лицем до лісу.Біля його ока виднівся шрам,який поставив йому Варг. Аж тут він побачив фігуру яка рухалася у сторону стіни.
- Насторожившись із легким страхом у голосі він запитав.Хто там?!Поль,це ти ?
- Постать ступала все ближче до Роберта, не промовляючи нічого..
Підійшовши ближче він розгледів ясні блакитні очі, та обладунки які пускалипромені від місячного сяйва.
Постать вийшла із темряви, і він згадав про тих холодних,що чув про них у легендах.Постать замахнулась на нього мечем.Він не зміг зреагувати і його кров окропила білосніжний сніг.Голова скотилась до воріт.
Тіла не знайшли, та й історію забули.Її не згадували бо боялись відчути повстання збоку північних мешканців.

- Після битви Джон та Еомер пішли у Фонкльонд де знайшли заробіток та житло.Вони працювали у одному ремеслі.У кузні.Джон добре виготовляв зброю,Еомер ж був професіоналом у кованні обладунків,Що зберігали свою міцність протягом декількох років.
Вони забули про життя славетних героїв та жили звичайним життям.Серед буднього дня до них підійшов чоловік,із славетного роду збоку виднілась рукоядь від меча шовковистий плащ та карі очі,що підійшовши до кузні легким але суворим голосом спитав - я шукаю Джона Оунса, у мене для нього лист. Джон та Еомер кинули погляд на чоловіка.
Ходімо промовив Еомер оглядаючись по сторонах,боячись що хтось почує.Увійшовши у кімнату чоловік побачив на стіні багато древніх мечів,які кувались ще у другу епоху.
Посерд кімнати стояв стіл та два крісла зроблені із дубових коренів.Два ліжка були у іншій кімнаті.Еомер та Джон сівши на крісла запропонували сісти і чоловікові.
То..як тебе звати?Промовляв підозрілим голосом Джон.Мене звати Джонатан я посол із Венедиліону.Поклавши на стіл пергамент він почав голосно читати лист.
У листі йшлося про те що Джон є повноправним спадкоємцем трону Венедиліону.Оскільки його рід є знатним.Джон насторожився та вирвав лист із рук посла,перечитавши він промовив до Еомера.Це ж чудово,ми зможемо відправитись у Венедиліон я стану королем і ми зможемо жити у достатку.Та ще й Венедиліон є близько до стіни.Відказав Еомер.
Так і близько до Гондору.Сказав Джон до нього.Це все чудово, сказав посол, та є одна проблема.Яка ж запитав Джон.Венеділіон є під владою Гондора,після того як ви пішли на стіну,король Арон ІІ взяв його в облогу та захопив.
Відвоювати його буде не просто.Та у вас є друзі на півдні,збери усіх людей які були вірні твоєму батьку.Вони допоможуть,бо ти єдиний правдивий спадкоємець.Після ідіть на стіну,там командиром є Том Урон спитаєте його поради.У нього є люди на півночі.Він також допоможе.
Джон слухав усе,що розказував Джонатан.Гаразд ми підемо,сказав він на світанку виступимо.Посол запряг свого коня, побажав удачі та поїхав ген на південь.Еомер завжди довіряв Джону,але на сей раз він неаби як непокоївся.Вони зібрали речі які потрібні були у дорогу.Та думаючи про завтрашній день позасилали.

"На зустріч союзникам"

Зранку сонце зійшло до середини неба,небо ж оповите червоним простирадлом.У повітрі пахлосвіжоюземлею та снігом.Ось і зима,промовляв Джон тяжко видихаючи.Нас чекає довгий шлях,тому ми розділимось.Ти повинен їхати на південь.Сказав Джон.Я ж поїду на північ до союзників.Ми зустрінемось у Чорному замку.

Якщо той посол сказав правду.То ми вступемо у бій,у бій у якому будуть жертви.Тихим голосом промовляв він.Еомер довго думав чи сказати Джону про те,що це небезпечно та й не варто іти.Коли Джон пішов у стайню,щоб запрягти коней Еомер пішов у кузню щоб взяти зброю.З легкою посмішкою він покликав Джона.

Пам'ятаєш?Озвався до нього Еомер.Так...Світозар.Тільки подумай уже як рік ми не бачили стіни.Говорив джон з сумним поглядом.Коли Еомер на нього поглянув то відчув холодний погляд,і одразу згадав.Джон,але ж ти пам'ятаєш їх.Із суворим поглядом спитав він.Кого ?Здивовано ніби нічого не знаючи спитав Джон.

Білі воїни..загартовані у холоді разом із скелетоходами.Промовивши ці слова Еомер ніби промовив закляття яке забрало їхні посмішки.У кімнаті стало холодно,здавалось камін і не віддає тепло.Надворі почалась завірюха.Вони посідавши на коні вирушили у дорогу.Прямувати вони мали тією ж самою дорогою,аж до королівського тракту.

Одягнувши темні плащі із бавовни та закинувши каптури кожен думав про своє.Як ось Джон із серйозного лиця витиснув краплю усмішки.А пам'ятаєш тоді коли ми пили ель,ти замовив три кухля.Я ще досі дивуюсь як ти їх випив.Із сміхом обговорювали вони давні події.Аж допоки розмова не дійшла до Еліс.Джон опустивши голову вниз замовчав.

- Еомер в надії почути слово від Джона чекав..зберігав тишу.Піднявши голову та розправивши плечі він подивився на шлях далі,вдихнувши він розповів що не забув її.Як і Сема,Ґрена та Піпа..Мені б не вистачило сміливості розказати про це.З упевненістю сказав Еомер.

Підїжджаючи до тракту Джон не вимушено глянув на Еомера.Він злизши із коня потиснув руку йому та побажав удачі.Бережи себе Такахіші,і ти себе Оунс.Сказали один одному.Еомер сівши на коня поїхав на південь,Джон поглядом проваджав його.Нарешті сівши на коня також дав тягу.На дворі почав падати сніг.Густий..що за декілька хвилин вкрив землю у своє біле простирадло.

Ранок був холодний,падав сніг,здаваллось що падають малесенькі сабфіри.Холод різав по вухах нагадуючи про себе.Еомер мчав на коні до найближчого заїзду.Щоб не замерзти він накинув на себе довгий плащ та прикрив рота,щоб холод не потрапляв у горло.Нарешті коли він підїхав до пагорба то побачив містечко,здавалось не велике, та тут тобі і кузня і заїзд і невеличкий палац та доми.

Еомер не роздумуючи дав тягу до заїзду,підїхавши він побачив конюха що,приглядав за конями поки подорожні відпочивають.-Ей промовив він.Візьми мого коня дам 4 срібняків.Гаразд мілорде,любязно відповів конюх.Як тебе звати ?Мене звати Крам,мілорде.Чому з такими урочистостями ?Я ж простий подорожній.Це моя робота.Відповів Крам

- Подякувавши Еомер зайшов у заїзд.Виглядало тут гарно,на стінах були розвішані трофеї які міщани здобули борячись із дикими звірами.Столики та крісла.Він підійшовши до одного із рознощиків їжі запитав:Де тут можна зняти ночівлю?Мілорд,я можу запропонувати вам найкращу кімнату.Любязно відповів Майнс.Тоді я знімлю одну,сівши за столик із похмурним але в одночас мужнім виглядом він замовив елю та курча.

Дочекавшись свого замовлення,він покликав Майнса.Скажіть будь ласка скажіть мені де я можу знайти лорда Кейна ?Запитав Еомер.Через невеличку мовчанку Майнс сказав:він тут...ось за тим столиком у кутку.Еомер обернувся так щоб не було помітно.У кутку сидів чоловік років п'ятидесяти у каптурі,пив ель та курив табак.Повернувшись до Майнса він подякував та заплатив за вечерю,оскільки уже було темно.

Підійшовши до лорда він спитав:можна сісти?Сісти?!Зі злобою спитав він.Так,сісти,відповів Еомер ніби не помітив грубості лордаСівши він сказав,що посол Оунсів.На що лорд здивовано спитав.Оунсів?!Хлопче я не бачив Барда Оунса уже двадцять років.Я від його сина Джона.Відказав Еомер.То хлопець живий ?!А чому він повинен бути мертвий?На нього полюють.Нагнувшись до Еомера сказав Кейн.Ми хочемо відвоювати Венедиліон,тому що Джон єдиний король.Я не буду довго з вами розмовляти.Тому я запитаю вас,ви підете за королем?!Кейн закурив люльку знову,зробивши ще декілька затяжок,він з упевненістю та гордістю сказав:Я піду!

- Коли виступаємо ?Спитав Він.Думаю,що завтра надішліть лист своїм воїнам.Ми повинні дістатися чорного замку у двох,армії ж мають чекати уже через шість днів біля Венедиліону.Переговоривши Еомер пішов у свою кімнату.Завтра потрібно іти у дорогу.Він умився та ліг на бік.У кімнаті було досить багато місця,у кімнаті стояв великий камін,ліжко, крісто та стіл.Еомер заснув одразу.

Зранку ніби потеплішало.Сніг зупинився та вийшло зза хмар сонце.Еомер вивів коня із стайні оскільки встав раніше.Дочекавшись Кейна він разом із ним взяли шлях на північ,до чорного замку.

"Джон"

Наближаючись до Чорного Замку,Джон помітно відчував різницю між тим як на півдні і тим як на півночі.Підходячи все ближче він помічав кількість снігу,що заважали його коневі пересуватись.Зробивши перепочинок,він все думав: Еомер умовив,чи ні ?Підуть воїни за мною,чи вони підпорядковуються Арону ІІ.Задумавшись він заснув,немов упав у сон з якого неможливо було утекти.Його брав холод,забирав у свої мертві обійми.Зрозумівши це,він не вагаючись прокинувся.Коли обернувся до коня,він уже замерз...Джон навідь і не пам'ятав,коли зима била такими нещадними морозами.Можливо з касів вторгнення нежиті,або Рональда Завойовника?.

Через великі сугроби він ішов дістаючись Фортеці,що ніби і не була далеко,але іти у таку погоду даже важко.Серед бурі він розгледів два вогника,що горіли далеко від нього.Зрозумівши що у нього немає сил він упав на сніг.Білий сніг вкривав його чорне волосся,і тіло,ніби ковдра.Побачивши щось чорне серед снігу один із вартових узяв Джона на свого коня та миттю повіз у Чорний Замок.Прибувши до замку.Джон не прокидався..Том Урон командир варти,наказав віднести його у кімнату,до каміну.Джон знову поринув сон, та той сон не був йому приязний.Йому снилось,що два дракони злетілись у бій,і у потрібний момент другий дракон ударив іншого,той почав падати.Найдивніше теЩо Джон дивився очима дракона що падав.

Прокинувшись Джон помітив,що він у кімнаті,він б сказав навідь у палаці,оскільки Селянин на півночі не міг собі дозволити жити у кам'яному будиночку.По Усій кімнаті були розставлені січки,та розтоплений камін.У двері увійшов Том, посміхаючись він сказав.
- Хлопче тобі пощастило,що наш вартовий тебе помітив,а то б ти лежав там та чекав поки нежить,на Ронги прийшли по тебе.Як що до твого відома,то Ронги не ті що живуть за стіною,мертві але живі,в обладунках,ведуть армії сюди..
- Я у чорному замку? спитав Джон не розуміючи про що іде мова.
- Так, ти тут...Я Том Урон,командир варти.Том був вдягнутий так як і інші вартові,рукавиці із шкіри вовка,черевики,ремінь,із правого боку меч,та плащ із вовни..чорний.Коричневе волосся,блакитні очі,та борода.
- У мене такий самий плащ.Відповів Джон,та зрозумів,що він потрапив туди куди треба.
- Та також із варти?Здивовано спитав Том.
- Я був колись у варті..я перейшов битву біля малоходу.Тут закинула моя кохана...Джон опустив голову тому що для нього ці слова ніби стріли,що вистрілюють сотні раз.Зробивши не велику мовчанку,він сказав що ого звати Джон Оунс,та він є єдиний король Венедиліону.
Том не вірив своїм очам,він давно не бачив королів роду Оунс.Ставши на коліно він промовив: - Що я можу зробити для вас?Дістань військо,нам потрібна армія,щоб відвоювати королівство.Том знав таємні шляхи,якими можна було б провести військо,сівши за стіл та випивши по кухлі Елю вони домовлялися про план битви.

Сюди приїде,ще один наш союзник,Еомер та Кейн,Вони допоможуть у битві.Повідом військам,що чекати потрібно біля старої дороги.Там ми і поведемо їх на Венедиліон.Уже вечоріло.Джон вирішив,ще раз споглянути на стіну.Піднявшись на верх він дивився у країни пустки.Розумівши,що за тотальною війною,піде війна не з півднем,а з тими хто живе на самій півночі.

Спускаючись у низ Джон помітив ланцюги,що були вкриті товстим шаром льоду.Тут ставало все холодніше..Спустившись Джон помітив Тома,що стояв на своєму балконі,підійшовши до нього Том сказав:

- Нам дано було землю,для усіх.Та потім з'явились королі та проголосили землі своїми,Не їжте плоди з дерева говорили вони,бо то моє дерево.Не пийте із струмка отого,бо він мій.Та вони забувають,що і король може підставити свою голову під сокиру ката.

"Багато зустрічей"

Серед заметіль та сугроби,не ясної погоди мчать коні,північні,міцні.На конях тих і був Еомер із Кейном та іншими лордами,що заприсяглися стояти за життя Барда Оунса,а тепер і його сина,Джона.Мчачи на конях у всіх було серйозне лице,суворе.Ніби вони їхали у страху.На їхні плащі падав сніг,роблячи їх білими.Вони і не дарма боялися.Тут часно почали пропадати люди.Усіх сковував страх.

- Погодка не шепче.Промовляв Кейн усміхаючись.Так лорде Кейн,і справді таких сугробів я не бачив уже давно.Промовив Еомер ніби пожартував.Нам потрібно боротись із цією заметіллю,а вірніше не знею а з тим,що прийде за нею.Промовив лорд Люк.Ти що віриш у ці казки?!Люк!.Ти що не чув?!Тут пропадають люди,як думаєш хто іх викрадає,а може і вбиває!Із острахом промовляв Люк оглянувшись назад.Те це розбійники,убивці.Відказав лорд Клін, посміхаючись над Люком.

Доїхавши до воріт іх одразу помітив вартовий.Відчинити ворота!Вершники.Заїхавши у замок вони радісно привітали Тома.Побачивши Джона Еомер одразу зняв голос.Ти живий!Джон!Так Еомер,шлях був важкий.Ви бачили яка заметіль ззовні?Так!Відповів Кейн злізши із коня.Лорде Кейн!Зрадів зустрічі Джон та обійняв давнього знайомого.Ходімо у зал.Ми із Томом приготували карту,та їжї.Оце зрадістю.Викрикнули усі.

Зайшовши у зал,Усі помітили герби їхніх королівств,тут тобі і Кракол,Лондосріст,Блакитні вовки,Чорна варта,Гендар та Оунс.У залі було просторно,великий камін,стіни зроблені із каменю.Здавалось ти у фортеці яку не можливо взяти,ніби ти десь далеко за краями темнолісся та далекими дорогами річвуда.Стояв великий стіл на якому у свою чергу стояло вино,курка,запечений кабан,картопля.На дргій половині стояла карта на якій були розставлені точки битви.

Сівши за стіл усі охоче почали набивати свої пуза їжею та усе це заивали вином та ельом.Наївшись досхочу усі почали слухати промову Джона,про тактику бою.Любі лорди!Я вітаю усі доми що тут присутні,лорде Кейн,Люк,Роб,Том,Родріг та Мандарс.Вас уже повідомили,що трон захоплено узурпатором Ароном ІІ.Я як пвноправний послідовник із роду Оунс,першого роду півночі хочу за'явити права на трон.Джон не агаючись почав розповідати план битви,щоб не затягувати час.Адже час мав не аби яку цінність.Одже.Лорде Кейн та лорд Люк,ми підемо на перший мур,наскільки мені відомо у вас є великий загін кінноти,що допоможе перебити їхні фронтові війська.

Лорд Роб,Мандарс.Ви виступете по закінченню битви на полі,щоб взяти у облогу замок.І лорд Родріг, я знаю що увас є стотисячне військо.Замкніть замок у коло,щоб ніхто не потрапив у замок та не вийшов з нього.Еомер ти залишишся із лордом Родрігом.Ви будете слідкувати за результатом бою.Якщо ми потерпимо поразку..Джон на мить замовчав.Тяжко вдихнувши він сказав:-Ви відступете назад,у чорний замок.Я сподіваюсь що ми виграємо бій.Із кутка донісся голос Тома.

-Дякую за увагу лорди.Ви можете іти по своїм кімнатам.Сказавши це Джон попросив залишитись Еомера та Тома.Усі вийшли із просторного залу.Та лорду Люку здавалось,що за ним все ж стежать час від часу по дорозі до своїх покоїв він оглядався назад,на шлях який він пройшов.Зайшовши до кімнати,він ляг спати та тривожні думки залишили його.

Я не дарма залишив вас тут сказав Джон до Еомера та Тома.Якщо ми всеж програємо битву,не ідіть за мною..Але Джон..сказав Еомер і його голос перервав Джон.Ні!Ви помститеся.Потім..З часом..Я думаю із тристатисячною армією ви виграєте.Сказав Том.Том ти нам дав багато людей майже вісімдесят тисяч.Та у Арона більше.Відказав Том Джону.Твій батько був хоробрий.Ти у нього був не один..Том обернувся і помаленьким ходом почав виходити із кімнати.Не один?!Здивувався Джон.Так..У тебе є ще три брати і дві сестри.Вони на заході звідси.Закривши двері Том пішов.Мені батько нічого не розповідав про них..Джон можливо твій батько хотів,щоб ти сам дізнався.Сказав Еомер.Тоді вони тихим кроком погасили свічки та пішли спати.

На ранок,була метушня,усі згрупувались біля кімнати лорда Люка.Пропустіть кричав Джон протискаючись через натовп.Коли він зайшов у кімнату побачив Тома,Кейна,Роба,Родріга та Мандраса.За Джоном прийшов Еомер.Повернувши голову на ліжко лорда він побачив окривавлену постіль із горла текла не вимушено темна,червона кров.Йому перерізали горлянку.Із острахом Джон подивився на лордів.Та вдумках він задав собі одне питання:Хто наступний?

"І вдарять морози"

Того ранку сніг уже не падав.Трубадури грали похоронний марш,проваджаючи Лорда Люка.Його виносили люди із варти.Із серйозним обличчям,нахмуреними бровами..Сніг ніби знав,що сьогодні станеться щось важливе.Щось жахливе..На хвилину Джон подивився вверх,побачивши маленькі сніжинки,що нагадували краплі дощу,тоді він сказав заспіваймо пісню брати..

І землю чорну укриває сніг.
білий,пишний.Він вкриває землю в простирадло.
І прийшов день ясний,
Три знамена,ось їх імена.
Вийшли в поле,на землю.
На чужую землю,де не сіяли там пожинали.
Людей у рабство забирали.
Та прийшли воїни хоробрі,скинути знамена.
І своєю кров'ю землю вкрили.
Та тирану жити недали..

Усі лорди,що були присутні знали пісню,та співали.Ця пісня була піснею їхнього братства.Братства "Шестірки півночі".Та тепер їх п'ять.Одного із братства уже пожирає вогонь.Над яким здійнялася постать із диму,що нагадувала про лорда..

- Війні не буде кінця!Сказав один із лордів.Оголивши свій меч який знаходився під рукою,він сказав гасло півночі."Хто помер у вогні відродиться із льоду!"Усі люди,що були присутні повторили:Хто помер у вогні відродиться із льоду!.Джон пішов до залу засідання,оповістивши лордів.Усі із сумним та водночас серйозним лицим заходили по одному у залу.Джон не встиг і сісти як почалися протести.-це Арон,це він підіслав когось убити Люка.За декілька хвилин.Зайшов Том.Своєю присутністю він змусів лордів бути тихо.

Стало тихо немов на могилі,у склепі..Я співчуваю вашій утраті.Сказав Том поблискуючи карими очима.Ви втратили одного із командирів.Не можна чекати!Нам потрібно виступати зараз.Кожна утрачена хвилина нами дає шанс Арону.Він скликав свої знамена.

Чорна корона,Маладари,Брінгвейн.У них є досидь солдат щоб розбити нас.Нам потрібно виступати зараз.Та захопити їх зненацька.Це звісно ризиковано.Озвався Кейн.Та якщо виступити зараз.То є усі шанси на перемогу.Зараз ми не виступимо.Наші армії далеко звідси.Одізвався Еомер.Надішлімо крука.Він донесе лист.про завтрашній бій !Невимушено сказав Том.По раді усі розійшлись.Сидів тільки Джон.Він споглядав на карту роздумуючи про бій.Він розумів що тисячі загинуть,загинуть як тисячі сніжинок,що топляться на променях палаючого сонця.

Зайшовши у залу,по карту,Том побачив що Джон заснув,тихим сном..Лорде!Лорде.Вставайте,уже пізно,ідіть відпочиньте.Том?це ти?Так це я.Ішовши до своєї кімнати Джон почув дзвони що ішли від дзвіниці лівої вежі.Хтось наближається до воріт промовляв сторож.

Вечір здавався тихим,окрім дзвонів звісно.Ти чуєш це?Сказав Еомер.Чуєш тишину,яка розповсюдилась по усій місцині.Сніг припинився.Це добрий знак.Завтра ми виступемо.На світанку.Ворота чорного замку відчинились із моторошним скрипінням.У замок заїхало троє вершників.Двоє з них чоловіки.Мабуть у супроводі.І одна жінка.Повернувши голову на собі вона спіймала погляд Джона.Джон виразно побачив її блакитні очі що світились у ночі,вдягнена у блакитний плащ,із каптуром.

- Я Матільда,відповіла вона наближаючись до Джона.Я...Я знаю хто ти.Тому і приїхала сюди.Заметіль припинилася.Та я не надовго.Ви хочете виступити завтра,сказала вона споглядаючи на усіх лордів,що стояли навколо неї.А тобі що до того?!Погрозливо спитав лорд Кейн.Вам не потрібно іти на Арона.У нього тепер не три знамена а чотири.Сірі Вовки ідуть за ним.Що? Сірі вовки?!Так лорде Кейн вони присягли йому на вірність.Поглядом вказала Матільда на Джона.А підуть за Ароном.

Що ти верзеш!Жінко!Ти взагалі хто ?Можливо якась Леді?Із несамовитою злістю спитав Еомер.Вона не леді..донісся звук із однієї з кімнат.Вона чаклунка.Тобто відьма?Спитав Еомер.Для вас вона може бути відьмою,чаклункою,королевою.Вийшовши показався Том.Я знаю її..що ти хочеш?..Ви не маєте іти на південь,на війну.Справжня війна відбудеться там на півночі.На справжній півночі.Відповіла Матільна споглядаючи на Джона знову.Може..зайдемо у залу.Ви напевне зголодніли.Пробуркотів Джон.І справді,мої люди повинні набратися сил.За наказом Тома швидко убили одного кабана на зготували різної їжі.Усі сіла за стіл.

-То..що ти казала про війну на півночі?Спитав Джон після того як зробив ковток вина.Я думаю ти знаєш про,що я..Оунс.Це твоє прізвище.Ти знаєш що сталося із твоїм батьком?!..Його убили у битві біля Гаренколу.Ні,Джон його зрадили..Власні люди.Якщо підеш завра на війну,то твоя кров та ков твоїх людей вкриє землі Венедиліону.

Твій батько не хотів,аби ти став королем,багатство портить людину.Як ти дізналась про наш виступ?Спитав Джон глянувши у її блакитні очі.Я ж чаклунка,засміялась Матільда.Я прочитала прородство.
І,про що у ньому йдеться.Нахилившись до Джона тихими словами вона сказала: "Кораблі підпливають у замок,сніг укриває вітрила,і кров Оунса землю вкрила.."

"Щити у вогні"

По зеленій свіжій траві котиться краплина роси.Птахи співають пісні.Паралельно з ними грають барабани.Вони сповіщають про прихід нового володаря Венедиліону.Холод..цей день був особливим,сніг почав топитись.Хм..дивно..початок зими.Хтось говорить,що це знак того що Арон програє у битві.А хтось,що армія Джона програє бій..Знамена піднеслись догори,вітер розпростовував їх своєю силою.Прапори піднялись над Чорним замком.І вони рушили у дорогу.

- Наче потепління.Сказав лорд Кейн із хитрою усмішкою на обличчі.Я і не пам'ятаю,щоб зима була такою. - Це вже краще ніж сугроби снігу.Промовив Еомер надягнувши каптур.Так Еомер,дорога буде швидкою,уже завтра будемо битись на полі бою.Не далеко від Венедиліону,на нас чекає військо,тому краще напасти в обід.Сказав Джон споглядаючи на обох лордів.

Зза пагорба показався вершник,його обладунки виблискували на світлі,здавалось що це ангел,що прямує сповістити про щось хороше.Підїхавши ближче Джон побачив що то вершник Краколу.За ним простягався табір,із гербами їхніх домів.Вітаю лорде.Промовив вершник підїхавши до Джона.Ваша армія тут,через декілька ярдів розташовані війська інших лордів.Яке точне число наших військ?!Спитав Джон злазячи з коня.

Тридцять тисяч.Заходячи у табір усі воїни співали на славу королю."Нехай живе король!","Ведіть нас у бій !"Ідучи лабіринтом наметів,кожен присутній вклонявся йому.Джон ненадавав цьому значення.Він не розв'язав війну.Він лиш хоче відновити справедливість.Джон зайшов у намет командирів.-Вітаю королю!Командири,ви знаєте чому вас зібрали.Ми повинні взяти Венедиліон.
Та скинути тирана Арона.Завтра в обід ми виступимо на облогу.Капітани вийшли із намету.Джон повідомив їх,що проти них іде більше військо.

Джон опирався на базову тактику, при якій спочатку лучники повинні були ослабити ворога стрілами, потім у бій повинна була вступити піхота, а вирішального удару завдати кавалерія.
Кейн розмістив свої сили на дорозі з Венедиліону на пагорбі Сенлак на віддалі у 6 миль від Венедиліону. За ним був великий ліс Фонкльонд, а перед ним схил, що змінювався новим підйомом на пагорб Тора.

Уже вечоріло.День промайнув швидко,усі повинні були іти спати,адже завтра великий день.День коли зламаються мечі та списи,коли щити розколяться у дикому вогні.І запанує мир,у правлінні нового короля.Джон,після того як дізнався,що у нього є брати.Вирішив написати їм лист,що він відвойовує Венедиліон.Лист мав дійти аж за велике східне море.Де знаходився замок його брата.Джон думав,чи писати братам про підмогу?А що якщо?..Ні..Годі навантажувати себе важким вантажем злих думок.Ніч поглинала сонце,воно торкнулося краєм до верхівок дерев,та зникло за пагорбами Дунлана.

Джон поставив печатку на лист,та зв'язав чорною стрічкою.Він наважився,написав лист братові.У його брата Роберта є великий флот,що допоміг би розбити Арона,наче коса стинає траву.Та він розумів,що чекати нема коли.Завтра облога..Перед тим як він дістанеться до муру,загинуть сотні,тисячі.Ці числа навідь не могли вкластися у Джона у голові.Тільки тепер він розуміє,що веде людей на смерть.Він почав себе почувати наче семирічний хлопець,що боїться вуличних розбишак.

Джон пішов на пагорб з якого добре було видно замок.У його думках знову проскокили слова батька: "Ми не можемо змінити минуле або майбутнє,бо майбутнє як і минули зараз у наших руках".Зорі сипались з неба немов дощ,що падає у бурю.Джон уже знав,як буде називатись ця битва.Батва щитів оповитих полум'ям.Споглянувши у зорі на його обличчя упала сніжинка.А за нею цілий снігопад.Вітер скеровував сніг,і той укривав землю,нагадуючи що зима тільки починається.

"Порох і попіл"

Дерева стають світлішими,ось і сонце виступає своїми променями із сутінкових дерев.Освітлюючи сугроби снігу,що розташовані повсюди.Горобці щебечуть не так охоче як учора.Мороз дав про себе знати.На осадних драбинах видніються його сліди.Тишина у лісі, на галявині.Чутно як стукоче дятел.Командири дають знати солдатам,що уже час підйому.Через декілька годин - битва.Їм потрібно приготуватись.

Підйом!Крики розбудили Джона.Він різко прокинувся,усю ніч він намагався заснути.Він думав про братів,сестер і про батька.Його думку перервав вартовий,що стояв біля його намету.Лорде!Прибув лорд Том,із Чорного замку.Хоче з вами поговорити.Поклавши руки на обличчя,стомленим голосом він відповів: - нехай проходить.Зайшовши у намет,Том почав просити Джона виступити зараз.Доки ворог ще слабкий.

- Джон,потрібно іти зараз!Вони ще не приготувались,це гарний шанс перебити їх,поки вони оговтаються,Арон уже буде без голови.Том,я веду людей на вірну смерть.Тому дозволь їм померти,не як розбійники,що прийшли порізати їх як овець.А як воїни.З цими словами Джон надягнув обладунок,та вийшов із намету.Він виліз на найвищий камінь,та промовив: - Воїни!Настав день помсти,день коли тиран заплатить за усі злочини,що скоїв!Оголивши меч він спустився із каменя та сів на свого коня.Уже - час.Воїни готові.Вони війшли на поле,та дали тягу уперед.

Воіни Джона вишукувались та приготувались до атаки. Воїни Арона, ймовірно, не атакували одразу через зайву упевненість у перемозі та безладді в командній ланці. В очікуванні підкріплень війська Арона лишались бездіяльними. Це дозволило воїнам Джона передислокуватись до найвужчого місця поля, на відстані пострілу з луку. Незважаючи на оборонний характер своєї тактики, Джон був змушений піти на цей ризикований крок. Лучники для захисту від атаки Арона вкопали в землю коли, за якими могли почувати себе у більшій безпеці. Якщо б вони атакували противника до того, як останній зміг би закріпити свої позиції, то ця атака могла б мати катастрофічні наслідки для Джона.Тим часом стрільці Джона відкрили вогонь. За кілька хвилин три перших лицарські загони було дезорганізовано.

Коли піхота добігла до лав Арона і зав'язала бій, Арон сподівався, що війська Джона зламаються, але ті трималися добре. Як наслідок, Арону довелося вводити в бій кінноту набагато раніше, ніж було заплановано. Незважаючи на спеціальний вишкіл, чимало коней лякалося перед стіною сокир, списів та мечів. Після години бою ряд Аронових сил зламався і почав втечу з пагорба. Зазнаючи втрат, і побоюючись флангового оточення Краколський і Лондостріський підрозділи відступили.Воїни Арона не змогли стриматися від спокуси й зламали свої лави. Битва стала хаотичною. Під Ароном загинув кінь, і лорд звалився на землю. Подумавши, що їхній лідер загинув, воїни запанікувли і кинулися навтьоки. Однак, Арон зняв шолом, щоб продемонструвати, що ще живий, і знову закликав військо до бою.

Невдовзі після першої невдачі сам Кейн очолив атаку спішених краколських лицарів чисельністю близько 5000 вояків на позиції Джона. Розгромлена кіннота, змішавшись із піхотою, що наступала, спричинила цілковитий безлад у лавах останньої, однак лицарі, незважаючи ні на що, продовжили наступ, оскільки лицарська честь зобов'язувала їх битись із супротивником. Озброївшись спеціально вкороченими для пішої сутички лицарськими списами, воїни швидко втратили колишній запал через втому й фізичне виснаження. Під градом стріл краколці у важких обладунках змушені були подолати в'язкою багнюкою відстань у 300 ярдів, перш ніж стати до бою на мечах.

При цьому, зі скороченням відстані, зростала ефективність стрільби лучників Арона — втрати війська Джона зростали по мірі зближення з ворогом. Сягнувши ворожих позицій, Лондостріські воїни стали до бою на мечах з Сірими вовками лучники ж продовжували стрільбу зі своїх довгих луків, а коли усі стріли було витрачено — покидали луки і стали до бою, що тривав близько трьох годин.

Озброєні сокирами й мечами, легкі лучники Арона мали перевагу перед втомленими закованими у броню Краколськими лицарями. На допомогу лучникам прийшли лицарі. Бій був неймовірно запеклим, жорстоким та військо Арона зазнало величезних втрат: так, у сутичці із супротивником загинув лорд Едмур.

"Дим"

Сотні мечів створюють звук який викликає мурашки по шкірі.Кожен з воїнів Джона боровся за одне,за свободу півночі,від узурпаторів півдня.Північ із самого початку була вільною частиною Вест-Естеросу.Її заснував Бальтазар,чарівник ,що прибув зза моря.Вільна північ..Коли вона буде вільною?Тоді коли усі вороги загинуть?Ні..Тоді коли північани візьмуть мечі та кров'ю виженуть тирана із земель.

Арон відтискав війська назад,у ліс.Тих хто підійшли близько до стін,швидко перебили..Джон бачив,що вони програють.Та не наважився подати сигнал Еомеру.Наказавши воїнам відійти до порогів Джон зібрав усю міць та вдарив по чисельних військах.Арон,тоді уже небув на коні він бився стоячи на ногах,відчуваючи землю яку він узяв.

Його важкі обладунки заважали битись,обладунки із міцної сталі,шолом через який видно його суровий старий погляд,хоч Арону було сорок сім він бився наче у двадцяць.Побачивши його Джон тяжко видихнув.

- Якщо я його вб'ю,то армія втратись полководця.Думав він дивлячись з якого боку нанести удар.Вони зустрілися поглядами,ідучи один на одного.У Джона його меч,Світозар.У Арона меч викуваний із сталі Карала.Сталі,яка була найсильніша.

Нарешті Джон заніс перший удар по обладунках Арона.Арон лиш всміхнувся та ударив по обличчі тяжкою рукою із сталі Джона.Кров..ось ще кров..Скільки можна крові?

- Та це війна..розумів Джон наносячи удар який не завдав шкоди Арону.Арон ударив у обличчя Джона рукояддю меча.Той упав,знову кров..

- Ти думаєш,що Оунс це твій рід?Ти помилявся Маладар.Це навіть не твоя земля!Ставши над Джоном Арон промовив ці слова,він змахнув мечем,та в останню мить потилицю Арона проштрикнув спис Тома.Кров витікала на сніг,роблячи його червоним як вишня.

- Він мертвий Джон.Промовив Том.Тепер ми зможемо перемогти.Узявши меч до рук він споглянув на тіло Арона,він витер свою кров та із загоном воїнів ішов у бій.

Бившись із воїнами Арона,він розумів,що тепер ця земля вільна,що тепер тут буде мир.Та він ніяк не міг забути слів які Арон сказав йому: "Ти помилявся Маладар.".Одже він не Оунс,у нього інакше прізвисько.

На хвилину зупинившись він почув стукіт копит за спиною,обернувшись щоб поглянути він побачив знамена Чорних вовків та спис,що ударив його у плече.Він упав на землю непритомний,на холод,на сніг.

Батьку! батьку!Кликав його я,не розуміючи,що його немає.Війна забирає людей,рідних,друзів..Навіть мене забрала війна.Я пішов на смерть та прирік інших..Еомер..ти мій єдиний найкращий друг.Допомагав мені у скруті.А пам'ятаєш,як ми крали стиглі сливи у фермера Сендела ?За цей час я зрозумів,зрозумів те,що потрібно берегти те,що любиш,шкода,що це я зрозумів настільки пізно.
Я прокинувся у полі,де було туманно,прапори встромлені у землю,майоріли на вітрі.Мечі лежали на землі,мертві люди..Та не чутно пташок,звірів та людей.Не тих людей,що лежать мертві у крові на землі....а живих..

Напевне це був сон..Подумав Джон розглядаючись навколо.Схиливши голову від болю він побачив,що він поранений у плече.Біль був сильний що й годі терпіти.Він спробував устати та не виходило..Сівши біля возу,що стояв поблизу він помітив сніг,що падав із неба,густий,пишний сніг.

Джон почав відчувати холод.Напевне мороз - подумав він.Розглядаючи щось у тумані він побачив,що до нього хтось наближається.Три людини із його знаменами.Це був Том,побачивши Джона він швидко підійшов,щоб глянути чи живий він.

- Та у тебе,плече поранене друже.Промовив Том
- Тобі птрібен лікар,щоб оглянути твої пошкодження.
Том подав руку приятелю,але тіки Джон підвівся один із людей Тома вистрілив йому у ногу.Джон упав від болю.

- Що ти зробив ?Спитав Том вояка.
- Подавши знову руку Джону,він усміхнувся.Джон зрозумів,що тут щось не те.

Стоячи на ногах,Джон прохрипів: - Ми виграли?..
- Виграв - я.А ти - програв.Сказав Том відійшовши від нього.
- Що?..
Том ударив Джона кинджалом у ребро.
- Це моє королівство, Маладар.Дякую,що допоміг повернути.
Том витяг кинджал та зробив ще сім ударів у ребро Джона.Джон захрипів,та упав на землю.Том із своїми людьми обернулись та пішли геть.

Джон не відчув болю сьомого ножа,єдине,що він відчув це - холод та сніг,що закривав його обличчя..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Артур Сіренко, 17-11-2016

Якщо ви не лінивий

© , 25-10-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4810779094696 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …