Навіть не уявляю, як нудно жилося б на світі, якби не було диваків. Мені повезло, бо на нашому кутку живе такий дивак, якого по-вуличному звуть Жорж Скибка.
Насправді, за паспортом, Юрій, але він наполягає, щоб звали його саме Жоржем. Має прізвище з закінченням на «євський», а в основі довге слово, що дуже важко вимовляється. Жорж стверджує, що походить воно від польського виразу на кшталт відрізана скибка. Тому й звуть подружжя по вуличному Скибки.
Про те, як з’явився Жорж в селі, любить розповідати їхній сусіда: «Повіз я Галину своїм мотоциклом на базар в Переяслав. Спочатку торгівля пішла добре, а на останньому ящику як заклинило. Нема покупця, хоч плач. Сидимо теревенимо. Раптом Галька замовкла і втупилася очима в далину. Ну і я, звичайно ж повернув голову в той бік. Дивлюся йде по базару хлопчина невисокого зросту, худющий як хорт. Підходить до нас, дивиться блакитними як льон очима і посміхається.
- Питайте – не знітилася дівчина.
- Як ваше здоров’я?
- Що це ви мене про здоров’я питаєте! – обурилися Галька – Я зовсім інше мала на увазі.
- Ви хотіли, щоб я запитав, чи потрібний вашій мамі зять?
- Я мала на увазі товар. Товар гарний, можете помацати.
- Можна, да – каже хлопець і робить вигляд, що хоче взяти дівчину за коліно.
- Не там мацаєш – сміється дівчина, хоча коліно відсмикнула.
- Що вище? – і робить вигляд, що тепер хоче залізти рукою під спідницю.
- Гей хлопче, – вставляю і я свої п’ять копійок – ти на базарі! А тут так, помацав, забирай.
- Та я б з задоволенням – враз посмутнішав хлопець, - дівчина гарна, весела. Та нема куди вести.
- Так іди в приймаки.
- А у вас село гарне?
І отак жартами, жартами вивідав усе про наше село. А наступного дня з’явився на кутку. Порозумівся і з місцевими хлопцями і з Галиною. Так що закінчилася ця історія гучним весіллям.»
Хто він і звідкіля ніхто толком не знав, бо як виявилося, хлопець був із тих, що «як не брехне то не дихне». Брехав не для зиску, а щоб було веселіше. Кожного разу розповідав про себе іншу історію. Особливо як служив в армії. За його байками служив то ракетником, то підводником, то авіатехніком, то прикордонником. І що там правда, що брехня спробуй добери. Єдина правда то це те, що на весіллі з боку нареченого не було ні батьків, ні друзів.
На той час батьки Галини вже померли. Їй допомагали набагато старші брати, що жили окремо, та й сусіди не залишали дівчину без підтримки. Коли з’явився Жорж допомагати перестали – у дворі ж з’явився хазяїн. Та хазяїн з його виявився нікудишній.
Мав ще одне вуличне прізвисько: «Помагай». Якщо десь комусь потрібна допомога, Жорж в перших рядах. А вдома - ні за холодну воду! Тому хазяйство почало потроху занепадати. Першою з двору пішла корова, бо завалилася та частина сараю, де вона стояла. Всяке будівництво на селі починається з того, що привозять глину і пісок. Жорж теж привіз КамАЗ піску, висипав його перед двором, обгородив дошками, щоб не розпливався по вулиці, та так і кинув. На цьому піску виросло не одне покоління дітей, а сарай продовжував потроху руйнуватися. Довелося переселити курей в сяк-так збудовану халабуду. Залишилася в дальньому, вцілілому кутку сараю лише свиня, худюща, як її хазяїн в молодості. З роками Жорж зробився ще худішим, а на свині було хоч трохи сала. Може свиня була не така вже й худа, просто Жорж, як завжди оригінальничав і тримав свиней з довжелезними писками, тоді як все село тримало свиней з короткими писками.
У кожного хазяїна перед двором, біля хвіртки лавочка. У Жоржа лавочка через дорогу. Навпроти його обійстя садиба з городом вздовж вулиці, місце біля хвіртки заняте піском. Кожного ранку, рівно о сьомій, Жорж виходив до лавочки попити кави. Колись його старша донька працювала в київському ресторані і привезла батьку гарного величезного кухля з двома ручками по боках. В таких кухлях в деяких ресторанах подавали борщ або суп. Чи то в самому ресторані одбилася ручка і він дістався робітниці, чи то сам Жорж її відбив, але вийшов здоровенний красивий кухоль. Саме з цим кухлем, повним кави виходить кожного ранку Жорж до лавочки. Про це знають сусіди і теж виходять на вулицю погомоніти про новини в селі та світі. Про світові новини завжди доповідає Жорж. Заклопотані та зморені сусіди зазвичай рано лягають спати. А Жорж дивився телевізор до півночі і далі.
...Петро з’явився на кутку, коли Жорж видав дочок заміж і вони роз’їхалися по містах. Бездітна тітка перед смертю переписала свою садибу на небожа. Той покинув батьківську хату, переїхав на куток і заходився одружуватися. Приводив жінок та дівчат одну кращу за іншу. Та щось там у них не складалось і всі вони повтікали. Так продовжувалося доти, поки не привів Анжеліку. Чи то немолода, чи то затаскана жінка мала досить дивну фігуру: вузькі плечі, пласкі груди і величезні сідниці, що звисали мало не до колін.
Коли з’явилася Анжеліка, обійстя Петра перетворилося на невеличку ферму. По двору ходили кури, індики, гуси, якісь дивні індо-качки. На вигоні край села паслися кози та овечки. Єдине чого не було так це свиней. На запитання «Чому?» Петро гордо відповідав: «Анжеліка не любить свинину». Зате дуже любили горілочку. Досить часто бурчала на чоловіка: «Он уже й сонце сідає, а в мене ні в одному глазу. Бери лісапета та дуй по пляшку. І не забудь Жоржа покликать!»
Окрім того, що любила випити, Анжеліка була охоча до співів та пристойно грала на акордеоні. Акордеон був єдиним приданим, з яким Петро привів жінку до двору. А у Жоржа єдине, що було в порядку, то це бубон. Він на ньому майстерно вибивав і колотушкою, і ліктем і коліном. Та майже всіма частинами тіла. При цьому гарно співав. За ці таланти його й запрошували на вечірні музикальні посиденьки.
Неділя. Галька та Анжеліка поїхали торгувати на базар. Петро взяв пляшку і пішов в гості до свого старшого товариша. Випили, закусили. Коли Жорж приходив у двір до Петра, дивився на все що мекало, бекало та кукурікало, то завжди цідив крізь зуби: «Хазяїн». При цьому вкладав в це слово стільки сарказму, що це виглядало як збиткування. І ось тут, з якогось дива, Петро вирішив помститися:
- Що це ви, Жорж, за хазяїн, що на закуску лише репані помідори. І то лише тому, що Галька не взяла їх на базар. Бо городяни такі не беруть. Кажуть, що не товарний вид.
- Та я, та я …
Від образи Жорж не знаходив слів. Що може бути образливішим для сільського дядька, як сказати, що він не хазяїн. Але ж він знав, що вдома немає нічого їстівного. Те, що Галина залишила йому на сніданок та обід, він давно з’їв, ще до приходу Петра. І тут, на свою біду заверещала голодна свиня.
- Та я заради такого гостя зараз свиню заріжу і пригощу свіжиною!
- В неділю! Ви ж завжди казали, що по п’ятницях ви мусульманин, по суботах іудей, а в неділю православний.
- В тому ж весь цимус. Заради тебе зраджу своїм принципам.
- Як же ви її заріжете, коли ні ви ні я цього не робили.
- Не святі горшки ліплять. Хіба ми не бачили як це робиться. Діло не хитре, пішли.
Потрібний ніж в господі знайшовся, а от мотузку, щоб завалити свиню, скільки не лазили по пидрах, так і не знайшли. Вирішили діяти трошки інакше. Хазяїн буде утримувати тварину за задні ноги, а Петро вдарить ножем в серце. Потім, уже мертву перевернуть. Та свиня виявилася спритніша ніж сподівалися. Як тільки відкрили двері сарайчика, вона рвонула так, що й молодий би не спіймав, не те що підпила літня людина.
Колії ганялися за свинею по двору поки не наткнулися на бухту алюмінієвого дроту. На вулиці міняли дерев’яні стовпи на залізобетонні, відключили від струму та познімали електричні дроти. Тоді всі вирубали собі дроту, хто скільки зміг. Майже в кожному дворі користувалися кошиками, сплетеними з алюмінію. Лише в Жоржа бухта так і лежала в кутку під парканом.
- В мене ідея – заявив Петро. – Несіть граблі, ті що з довжелезним держаком.
Коли Жорж приніс граблі, Петро алюмінієвим дротом прив’язав ножа до держака. Потім домовилися загнати свиню під стіну біля сараю, де виготовленою зброєю, як списом вдарять тварину в серце. Як домовилися так і зробили. Та не все так сталося, як гадалося. Чи то зброя виявилася недосконалою, чи то спис попав в ребро, але ніж сковзнув вверх по боці і роздер шкіру на спині. Відчувши біль та кров, свиня вишкірила зуби і кинулася на свого кривдника. Петро не довго роздумував, кинув «списа» і вихором вилетів на погрібник. Свиня видно зрозуміла, що кривдника їй не дістати, тому розвернулася і рушила вбік Жоржа. Той з переляку став рачки і загавкав. Здивована такою поведінкою хазяїна тварина зупинилася. А Жорж тим часом швиденько позадкував до хлівця і закрив за собою двері.
Галина, коли повернулася з базару, зустріла біля свого двору сусідку. Стоять теревенять.
- Галю – чує раптом з власного двору жалісливий голос Петра – зажени свиню в повітку.
- В яку повітку – зарепетував у відповідь чоловік – там я.
Галина стрімко рвонула в свій двір. Свиня доривала квітник з улюбленими квітами, а на погрібнику сидів переляканий Петро.
- Що тут відбулося? – сплеснула в долоні хазяйка.
З повітки виглянув скуйовджений, весь в соломі Жорж:
- Що відбулося, що відбулося! Свиняча корида відбулася.
