(Фрагменти думок, породжених спробою проникнення у вірші поетеси, та бажання мовити своє слово про них…).
Спробую з наскоку пояснити – чому квадратура кола? Щодо розкішної асоціативності, то нею пронизані ледь не усі вірші автора. Отже, рондо (фр.rondeau) – назва строфічної організації вірша з відповідною організацією форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на інші європейські літератури. Та я не про те рондо, а про рондо як коло, у якому взаємно сполучені 4 складники: віршоване слово, малярство, музика, любомудрствіє, та усе це помножене на асоціативність. Ось так і виникла квадратура кола поезії Ірини Зелененької.
Будь – яка асоціація справа приватна. Зрозуміло, можна розповісти про неї іншим, як оце роблю спробу розповісти вам. Але щоб передати її, таких способів не існує. Можна пояснити як виникає асоціація, але не можна зробити так, щоб чиясь асоціація стала вашою… Не випадково ж цей термін в перекладі (з лат.) означає сполучення, з’єднання. Це заледве не потік уявлень, завдяки якому, одне уявлення з’явившись у свідомості, викликає за схожістю або протилежністю інше, цей процес пов'язаний з певним попереднім досвідом людини.
Подивімось, - «…сонце – Моне світанку», а на схилі дня – «вечірнє сонце – прощенний дяк», і може бути, - «сонце ніби натурник стоїть…». А ось інакший приклад, де задіяний принцип «сполучних глечиків», живопису і поезії:
«Опалена трава і вохра неба:
Край неба поле – мідне, наче гріш».
Знаходимо і поетичний уривок, де поезія «переливається» в музику, чи навпаки?
«Розлито на полі скрипку-
Цвіркун заспівав у світі…».
І третє поетичне вкраплення:
«Краплі привчили мене
До музики Верді:
Вчора дзвеніла осика
Ніби Набукко».
Від подій останніх років, котрі переживає Україна стає зимно, та надія на краще завжди є , на весняне потепління, не температурне… Бо як писав чудовий віршотворець Борис Чіп:
«Чужина тоді страшна,
Якщо й дома чужина…».
(з поеми «Білі ночі- чорні дні»)
Інколи нагадую сам собі емігранта, що потрапив у чужу країну і не володіє її мовою. Бо куди не поткнешся, чуєш «язык» віками ворожого народу. Ірина Зелененька радить український зміст віднайти…:
«Галичина. Отут ми ніц не руш.
Не позбавляй коріння і тремтіння…».
У її віршах живе і печаль, але це той смуток, який не споріднений з песимізмом, радше із задумою і спогляданням. Добре писав Іван Андрусяк в «Реставрації снігу»: «Ех, якби він уже тоді знав, що найглибшою в світі є тільки печаль, бо лише печаль має силу зробити людину такою, якою вона мала би бути насправді…».
У поезіях подільської авторки частенько зустрінешся з лексемою – білий, білина… То знатний, багатий колір, бо містить у собі ще аж 7 кольорів! Це і підсвідоме прагнення чистоти, прагнення очистити річки і озера, зберегти ліси, буде чисто. У одному з віршів навіть вогонь білий:
«Білий вогонь випікає мовчання в багатті…».
Білий, це і від «білим по білому» - решетилівське вишивання, і цикл картин своєрідного миргородця Анатолія Лавренка, теж «білим по білому». Вишиті хустки в Україні завжди були білого кольору. Така особливість привертала увагу чужинців, навіть дуже поважних, таких як шведські посли до Богдана Хмельницького наприклад.
Білі хатини сіл, з обов’язковою синявою віконниць, котрі у травні щороку потопають у пишному цвітінні садів, у будь – якій частині України. Оце прекрасне видовище опоетизованим виглядає так:
«Сняться сни в Колодяжному.
Білу хату із вікнами в літо будую»;
і «Сад у бабуні. Білих яблунь ряд…».
Біла сорочка і біла сукня молодої – сакральне вбрання, воно засвідчує про спільність життєвого шляху, допоки і віку їхнього…
Око поета може побачити і таке:
«Біле море
Вечірньої липи
Скинуло
Сорочечку цвіту…».
…А може взимку вітер наганяє багато снігу, щоб він вкрив землю задля того, аби відбілити її від людського гріха? Щоразу йтимуть нові сніги, так, нові сніги на старі гріхи… Прочитується підтекст, мотив, потреби просвітлення душі посередництвом очищення…
Буде ж таки колись так, як шепочуть уста поета, почуймо:
«Нема війни
Є тільки
Біла глина
Музики степу…».
Читаючи вірші подолянки можна почути і: шепіт осик у Нових Млинах(Чернігівщина),шепіт Шипоту (Закарпаття), перший подих вітерця на світанку, теж шепіт…
Скільки б не говорили про смерть мистецтва у різні роки і віки, все одно пишуться вірші і картини, та ще й які!.... Чимало творчих парсун виїхало за кордон реальний, другі – за психологічний, у внутрішню еміграцію…. Такі як Ірина Зелененька залишаються вдома, а ми залишимося наодинці з її віршами, щоб проникнутися їх неповторною мелодикою. У поетеси навіть прізвище дивовижно мелодійне, Зе- ле-нень-ка…
Андрій Будкевич -Буткевич, дослідник мистецтва.
Цей текст у скороченому вигляді було опубліковано в газеті письменників України - "ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА" №40 (5669) від 20 жовтня 2016 року.
