Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45913
Рецензій: 89810

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

МАМЛЮКИ 9

© Анатолій Азін, 19-10-2016
                                                            
Мій мобільний телефон, протяжними короткими дзвінками, попередив про надіслане SMS повідомлення. Я глянув і не повірив своїм очам. «На Ваш особистий рахунок в банк «Солідарність» переведено аванс – десять тисяч доларів і відкрито універсальну кредитну карту GOLD. Приємного відпочинку!».
Я декілька разів перечитав несподівану звістку, доки нарешті усвідомив, що це нагадала про себе Аліса. Мене охопила ейфорія подвійного відчуття – радість від нечуваної щедрості і невизначеності свого особистого місця в цій історії. Я все ще ніби перебував у стані реінкарнації після перенесеної амнезії. Все те, що я побачив і почув на відвідинах Лабораторії, десь глибоко засіло в нетрях моєї сірої речовини, витіснивши почуття минулої впевненості в своїх діях і вчинках. Я вже не міг самостійно вирішувати свої справи не озираючись на вимоги Директора. Нав’язлива картина бездуховного суспільства майбутнього, змальованого Директором, не давала мені спокою і мені часом здавалося, що я побуваю у паралельному світі. А ще ця тенденція до омолодження… Мені навіть важко собі уявити омолоджену людину тілесно з інтелектом похилої – «душу неможливо омолодити будь-якими ін’єкціями», – думав я. Адже це неодмінно призведе до штучно створеного роздвоєння особистості, що може змінити всю парадигму філософії існування суспільства. Як ці зміни позначаться на особисте життя омолоджених людей по відношенню до звичайних людей і чи не буде поміж них антагонізму? Так-так, звичайного неприйняття поглядів і способів вирішення проблем суспільних відносин. На ці питання відповіді не було. О, диво! мені схотілося знову зустрітися з Алісою. Вона цікава співрозмовниця і приваблива дівчина. Цікаво, чи вона також з омолоджених? чи… Мені стало бридко від однієї лише думки, що Аліса може бути омолодженою старою бабцею. Я мимо волі мотнув головою розганяючи нав’язливі думки паралельної реальності, але розум все ще продовжував зіставляти можливий вік дівчини з її IQ. «Ні, вона справжня», – подумав я. Її екстравагантна поведінка відповідає віку. Дівчата завжди більш емоційні в сприйманні всіляких звичайних життєвих ситуацій. Але її таємнича поява у Мистецькому Арсеналі, її погляди на сучасне мистецтво в сенсі впливу на естетичне виховання людей, мене насторожувало і водночас збуджувало до більш поглибленого пізнання філософії альтернативного мислення.
Я миттєво набрав номер телефону Аліси, але згадавши, що це може бути лише один дзвінок, зупинився з викликом. «Що я їй скажу?» – подумав я, – «Все, що ти мені говорила то марення схибленої дівчини, а флешка твоя не коштує і виїденого яйця? Що шеф її просто жбурнув у сміттєву корзину?» – звичайно цього я сказати їй не міг, бо ті десять штук авансу вже тиснули на підсвідомість узалежнивши мене від приманливої дії грошей. «Можливо й не потрібно заморочуватися на етику? Гроші не пахнуть!» – роїлися в голові думки. «Чи не гідну розплату за моральну шкоду і фізичне страждання я зараз отримав на свій рахунок?» Ця розмова з самим собою була б нічого не варта, аби я відверто не запитав у того, свого двійника, що стояв за лівим плечем і підштовхував мене зробити остаточний вибір: Гідність, чи гроші?! Я не став робити вибір, а прийняв як належне пронозі-журналісту – і те, й інше. Я сприйняв виклик долі натиснувши на клавішу виклику.
Гра почалася.
– Алло! Аліса? Ти мене впізнала? Я Юрій, журналіст. В мене є неприємна звістка для тебе.
Я зробив паузу.
– «Доброго дня, Юрію», – почулося в слухавку. – «Кажи, що за проблеми».
– Матеріал про омолодження мені зарізали з етичних міркувань. Можливий спротив церкви і деяких впливових суспільних організацій. Для оприлюднення такого матеріалу потрібні вагомі докази вчених з світовим ім’ям. Якісь конкретні досягнення в цьому напрямку. Тай, врешті-решт, приклади омолодження людей, на які можна опертися в статті.
– «Ти як себе почуваєш?»
Я не очікував такого запитання і стояв як телепень переминаючись з ноги на ногу.
– «В тебе голос не зовсім одужалої людини».
Ці слова мене зрізали наповал. Аліса своїм лагідним, стриманим, гіпнотичним голосом відводила мене від моєї закомплексованості на даній проблемі, вміло керуючи моїми почуттями.
– «Тобі потрібно відпочити, набратися сил, а разом з тим і продумати детально зміст майбутньої статті, а можливо й серію публікацій для збудження ажіотажного запиту на багатообіцяючу новацію. Ти талановитий журналіст і я впевнена, що тобі це вдасться зробити. Юрію, запам’ятай назавжди – наша Лабораторія в людях не помиляється і даремно грошей не платить».
Ах, гроші, ці гроші завжди стають або рушійною силою для звершення якоїсь мети, або спокусою на злочин.
«Може відмовитися від авансу, кудись втекти, залягти на дно, як кажуть зломщики банків, і вичекати доки все влаштується якимось чином  без мене?» – пульсувало в голові. – «Але ж я сам хотів розгадати таємницю Лабораторії – відступати було пізно, треба гребти далі, щоб не захлинутися», – вирішив я.
– «Їдьте відпочиньте зі своєю подружкою, а там, глядімо, з’являться вагомі підстави для публікації статті», – якось таємниче-погрозливо прозвучав голос Аліси.
– Ми зможемо побачитися? – зірвалося в мене з язика. Я майже не контролював себе.
– Тобі щось не зрозуміло?
Ці запитання поставили нас обох у безвихідь.
– Ні-ні. Я все зрозумів. Просто мені хотілося б продовжити нашу розмову про роль сучасного мистецтва в формуванні світогляду молоді на сьогодення, – чомусь бовкнув я цю нісенітницю, можливо сподіваючись на згоду Аліси на побачення. Мені тілесно закортіло відчути її близькість, здається гормони нагадали про мою чоловічу стать.
Вона ледь чутно хіхікнула.
– Ти починаєш форсувати події не в тому напрямі. Їдь на відпочинок, а я потім знайду спосіб вийти на зв'язок. Доречі – аванс – то вам з дівчиною на дрібні витрати, а на золоту карту можеш замовляти все, що заманеться. До побачення.

Потроху лід танув. Я починав відчувати себе заможним гостем Турецької Рив’єри і, щоб підсилити настрій відпускника, увімкнув на повну потужність музику. Фольк-рок у виконанні популярного зараз гурту VITER завжди був моїм надійним стимулятором, а пісня «Серце-серденько» так лоскотала нерви, що я не втримавшись почав підспівувати в такт щемливої мелодії. Звучав трек за треком, а коли гітари почали рвати вушні перетинки ритмом «Марічки» було вже не в силі втриматися на місці – мене почало трусити немов у пропасниці – я умовно перебирав пальцями струни підстрибуючи майже до стелі, мене повністю перемкнуло відчуття абсолютного задоволення. Я навіть не вчув як до квартири зайшла Інга. Вона витріщилася на мене ніби взрівши перед собою навіженого. Їй дійсно здалося, що в мене стався рецидив. Я мабуть мав дуже недотепний вигляд бо її гарненькі очі з довжелезними накладними віями випромінювали відчай заблукалої посеред лісу людини. Вгледівши зніяковілу Інгу мене почав роздирати сміх. Це іноді трапляється з занадто емоційними людьми коли нервам, після тривалого напруження, необхідна була розрядка як запобіжник від надриву. Я, сміючись, вхопив Інгу за талію і, прохрипівши фальшивим фальцетом вслід за вокалістом Юліаном Мищиком, «Серце-серденько» – одарив її довгим, гарячим французьким поцілунком.
– Юрасю, ти божевільний! Відпусти! – Інга спробувала вирватися, але я ще міцніше притискав її до себе, доки вона обезсилено опустила руки, віддавши всю себе моїм нестримним забаганкам. Її розслабленість мене зупинила. Я відпустив Інгу і, ніби вибачаючись за емоційний зрив, промовив:
– Вони надіслали мені компенсацію на відшкодування заподіяної шкоди здоров’ю. Я показав SMSку від Аліси.
– Завтра ж йдемо в Туристичне агентство, і, гайда в Анталію на декаду.
Вона прочитала повідомлення, потім повернула мені мобілку, поправила зачіску, що була трохи скуйовджена моїм шаленством і, спокійним тоном розсудливої дівчини, запитала:
– Це з цієї причини ґвалт?
– Ти що не зрозуміла? Десять штук зелених і золота картка! Мене аж розпитало від надлишку емоцій. – Ми зможемо нічому собі не відмовляти. Ми поселимося в апартаменти п’ятизіркового готелю для заможних. Раніше ми відпочивали як всі, а зараз ми, з золотою картою банку «Солідарність» будемо почесними гостями.
– Юрасю, тут щось не чисто. Спершу вони хотіли тебе скалічити, зробити рослиною, а зараз від їх же щедрот не має межі. Заспокойся і давай не будемо робити скороспілих рішень. Навіть якщо це дійсно так, то з чим пов’язана така щедрість? І це, доки що, лише аванс. Подумай гарненько.
Я розумів Інгу, вона завжди була розсудливою дівчиною на противагу мені, але мене просто розпирало від щастя спроможності зробити ось такий щедрий подарунок своїй дівчині. Нехай і за рахунок мого здоров’я. А хто сказав, що праця журналіста безпечна? Я ці гроші заробив чесно. Ми ще подивимося хто кого використає в майбутньому…
    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.96262407302856 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …