- Коли ж ті снігопади припиняться, Жань Жею? – спитав Дзянь Лі Пилипчук свого товариша. – Прогнозів погоди не читали?
- Кажуть, ще два дні. Але самі знаєте точність тих прогнозів, - відповів Драпчук і ковтнув з горнятка зеленого чаю.
- Не подобаються мені ці громадські роботи. Галя й так старої моделі, того гляди – то масляний насос вийде з ладу чи маслопроводи потечуть. За чий кошт доведеться ремонтувати?
- То ви самі беріть лопату, та йдіть помахайте нею замість Галі. Які проблеми? А поламається, то може, врешті, спишете її, прикупите щось нове на заміну. Скільки можна з нею цяцькатися? Вся пенсія на ремонти тратиться.
- Та нового андроїда таж безплатно ніхто не дасть. В кредит доведеться влазити. Та й шкода мені Галі. Вже якось звик до неї, прикипів. А через ті прибирання території, вдома її майже не бачу. Йде зранку, приходить ввечері, на ній снігу ще гора намерзла. В квартирі калюжі, поки вона їх прибере – уже й заряду акумуляторів катма. Вечерю доводиться самому розігрівати.
- В мене та ж ситуація. Хоча заряду, як не дивно, вистачає. Моя починає заряджатися аж коли я засинаю.
- Дивно. Ваша у порівнянні з моєю як лев та кошеня. Заряд мав би швидше витрачатися. – Зауважив Пилипчук.
- Щодо лева та кошеняти – не перебільшуйте. У вас також не наймініатюрніша модель. Що вдієш, маю слабість до великих габаритів. Хоча це, мабуть, неправильно, нескромно. Наша філософія такої надмірності не схвалює. А щодо заряду батарей, то в моєї вони найновішого покоління: і легші, і місткість більша, і заряджаються швидше. Думаю такі можна і вашій Галі встановити. Щоправда – недешеві вони. За той апгрейд я половину своєї пенсії віддав.
- Мені б вашу пенсію, вибачте. Моєї ж пенсії, напевно, цілої не вистачить для цієї справи.
Запанувала мовчанка. Пенсіонери посьорбували чай, споглядаючи через віконне скло кафетерію, як на вулиці колектив з близько десятка жінок-андроїдів чистить доріжки біля під’їзду. Частина з них орудувала лопатами, частина – мітлами. Швидкість кидання-підмітання була недосяжною для людей, що викликало додаткову рукотворну (чи робототворну) снігову віхолу, крізь яку постаті андроїдів ледь проглядалися. Очищена площа стрімко збільшувалася.
- Погодьтеся, Жань Жею, красиво працюють.
- Ви романтик, Дзянь Лі. Кидають та й кидають. Що тут може бути красивого чи некрасивого.
- Та не скажіть, у них якась особлива, нелюдська пластика. Якщо не придивлятися зблизька, то здається, що то люди з лопатами та мітлами.
- Думаю, що то свідомо оця вайлуватість запрограмована. Не можна поки машині бути людською повною подобою.
- Давайте, дамо команду, щоб вони сніговика зліпили! – запропонував Пилипчук.
- В них і так ще роботи гора. Та й для кого вони цього сніговика ліпитимуть. У дворі нашому дітей нема, а ми ще в дитинство не повернулися, хочеться вірити.
Знову запанувала тиша.
- Чай добрий, але все таки чогось бракує. – помітив. – І холоднувато сьогодні якось. Тепло економлять, чи що?
- То ми просто на сніг дивимося і організм починає думати, що ми і справді на холоді.
- Це ви десь вичитали, Жан Жею, чи самі щойно придумали.
- Придумав, звісно.
- Добре у вас клепало працює, я б до такої теорії ніколи в житті не додумався.
- Та ж не факт, що ця теорія вірна. Може й справді, батареї холодні. Іноді вашій наївності просто немає меж.
- Але ж справді, теорія логічна. Дивимося на холодний сніг і нам стає холодно.
- А дивилися б на дівчат у бікіні на морському узбережжі то нам би одразу потепліло.
- Стільки снігу давно вже не було. – Змінив тему Пилипчук. - От би на санках прокататися з якоїсь гірки. Та де ті сани взяти.
- Бачу, шановний, що ви таки скочуєтеся в дитинство. Не забувайте що кістки у вас зараз не ті, що були більше як півстоліття назад. Кальцій не той. Невдале падіння – і як та хрустальна ваза – 150 переломів. Дешевше буде вас усипити аніж складати.
- Вкусіться за язик. Де ви чули за присипляння людей із складними переломами? Ми ж не кішки, чи собаки якісь. Як це людину присипляти?
- Заспокойтеся, Дзянь Лі, заспокойтеся. То гумор такий чорний.
Запанувала тиша.
- А все одно я б проїхався на санах, - перервав її невгамовний Дзянь Лі. – От запряжу Галю та хай потягає санчата. Стара кобила в конюшні теж хоче пробігти тисячу миль, каже наша народна мудрість. Це я про себе.
- Ну, щодо запряженої Галі - це вже значно реальніше. Тільки де такі сани взяти, щоб дорослий міг на них кататися.
- Думав у вас позичити.
- Та що ви, шановний. Чого нема – того нема.
- Шкода! – Пилипчук почав рукою погладжувати невеличку сиву борідку, всім виглядом показуючи важкість роздумів про те - де б роздобути сани.
- До речі – бачив реклами віпмоделей андроїдів, які трансформуються в снігоходи. Мабуть, класна штука.
- Цікаво, чи Галя може трансформуватися хоча б у щось, що може ковзати по снігу. Я б тоді сів зверху, а ваша Катерина за шворку тягнула б.
- А ви ще й збоченець, Дзянь Лі – розсміявся Драпчук. – Я й не знав!
- А що, а що тут такого. Це той же рикша – тільки сани тягне замість візка.
- А сани – інший рикша. Хоча технічно зовсім не складно. Галя стає навкарачки на якусь дошку чи шмат пластмаси, а ви верхи сідаєте і вперед.
- Я і вам прокататися дозволю.
- Спасибі, але я не ризикуватиму. Це ж весь двір потім на нас пальцем показуватиме. Скажуть ото Дзянь Лі з Жань Жеєм саке перебрали і над андроїдами знущаються.
- А таки скажуть. І до гадалки можна не ходити. Чому ж воно завжди так, що найсміливіші ідеї розбиваються через людські пересуди.
- Бо ми такі є. Нам тільки дай про когось поговорити, комусь кістки перемити. То ж, можливо, не варто зважати на те хто і що про вас подумає чи скаже. Якщо хочеться проїхатися нас санках – то треба проїхатися. Хоча, особисто я, не радив би так ризикувати у ваші сімдесят чотири.
- Доведеться почекати, - по деякій паузі відповів Пилипчук. Завтра-післязавтра мені виповниться 17 і тоді можна буде спробувати.
- А з іншого боку, таки маєте рацію, шановний. Щось відкладати на завтра у нашому віці також безглуздо. Та й в будь-якому віці робити це – сенсу, мабуть, не більше. Як ви думаєте, Галя витримає двох пасажирів? Чи сядемо на Катерину, а Галя хай тягне.
- Не вірю почутому, невже це я від вас чую? Думаю, що на Катерину краще – вона ж більша, а в Галі і заряду акумуляторів вже мабуть не залишилося.
- О, здається наші дівчата закінчили прибирання. Вдягаймося і гайда, поки нам ще сімнадцять, а не за сімдесят.
Опис словами подальших подій справа невдячна, оскільки це треба було бачити. Катерина в колінно-ліктєвій позиції, верхи на ній Дзянь Лі з Жань Жеєм і попереду Галя, тягне цю конструкцію. Особливий бонус – це шоковані перехожі, які не знали навіть як на таке неподобство редагувати. Хоча, спочатку, Галя не розуміла – чого від неї хотіли. Тягнула мляво, без ентузіазму. Довелося змінити диспозицію: везла Галя, тягнула Катерина. Одразу стало зрозуміло, що це дві великі різниці. Катерина хвацько закладала віражі, змушуючи Галю перевертатися та скидати в снігові кучугури стареньких любителів санчат. Мабуть, підтягнула з мережі якесь ретро відео – про те, як це робиться та в чому тут цимес. Тільки сутінки зупинили розваги наших героїв. Стомлені, обкачані з ніг до голови снігом, зате неймовірно щасливі - вони поверталися до своїх квартир.
- От за що я вас поважаю, шановний Дзянь Лі – так це за ваші неординарні ідеї. – Зізнався на прощання Драпчук. - Хто б міг подумати, що я погоджуся на таку авантюру.
- Але ж гарно покаталися?
- Не те слово! Супер!
- Днями треба буде повторити. А ваша Катерина, монстр. Респект їй. Звідки вона таке вміє? Де навчилася?
- Та хто його зна. В інтернеті, мабуть, підглянула. Нічого, Галя підучиться і не гірше Катерини санки тягатиме. А тепер давайте таки розходитися, бо ноги промокли, починаю замерзати.
- Бувайте здорові, Жань Жею.
- Йдіть здорові, шановний.
