Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2507
Творів: 45257
Рецензій: 88574

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

ANALOGIA ENTIS (глава 3)

© Меньшов Олександр, 14-10-2016
3

-Встати! - хтось гаркнув над вухом і щосили саднув по стегну.

Від такого пробудження кров сама прилинула до кулаків. Я схопився і, якби не було на цьому типі форми, то клянуся здоров'ям всюдисущих мікробів, в'їхав би йому по саме «здоровенькі були».

-Документи!

Треба б йому, звичайно, показати їх, та вигляд у цього товариша був якимось «нереспектабельним». Ще чого доброго забере їх собі і пиши тоді скарги президенту, що ти не гібон.

-Навіщо?

-А треба!

-Резонно, - чи пофорсити трохи, а то, відчуваю, що зараз дістану на повну котушку.

-Саня, що там? - через кущі бузку вийшли ще два мента. - Хто такий?

-Іван Гладкий, - чітко відповів я. Похміллям не страждаю.

-Безхатько, - констатував Саня, крутячи своєю палицею.

Цікаво, всі Саньки такі бовдури, або через одного?

-Документи є? - це вже запитав інший.

-Чого треба? Чого пристали?

-Саня, та він чинить опір правоохоронним органам. Дай йому пару раз, нехай охолоне.

-Яким органам? - глузував я, і тут же отримав по ребрах.

-Заберемо? - запитав Саня у колег.

-Та чорт з ним! Нехай тут свої шмарклі жує. Пішли.

Мені дали ще разок і залишили ковтати соплі. Кілька хвилин я намагався віддихатися.

«От суки! Ну, потрапите мені ще, я вам, курви, покажу «безхатько», - мовчки лаявся я. Глянув на свої ребра, а там зароджується гарненький синяк кольору морської хвилі. – От, курви! (А як не хочеться себе жаліти!) - я сів на землю. Вперше спав на вулиці. - Во, погуляв ти, брате»!

У повітрі розливалися сотні запахів: смажені курчата з хрусткою скоринкою натертої часником, шашлички з помідорами, копчена ковбаска... Здається, я зголоднів.
Недалеко від мене хлопець прикотив холодильник з морозивом. Почав прокладати дріт і, судячи по губах, взявся когось лаяти. Я розчув тільки: «Задовбало»!
А лівіше готувалася торгувати древня бабця. Виклала з торбинки зелень, цибулю, ще щось зі свого городика. Зітхнула і, скоса поглядаючи на всі боки, тричі перехрестила овочі, бурмочучи під ніс: «В ім'я Отця... Благослови, Господи, ці плоди...»

Ось вражаюча різниця у ставленні як до життя, так і до свого місця в ньому. Когось «задовбало», когось «затягнуло», а когось… Ось інтересно, де тут моє місце?
На обличчя лягла тінь.

-По вашій традиції, - говорив той, хто зараз стояв прямо проти сонця, - побажаю здоров'я. Вітаю!

-Привіт, - це слово вирвалося само собою.

Я піднявся. Тепер незнайомця було легко розглянути. Це був вчорашній накрохмалений хлопець.

-Може, сядемо де-небудь, поговоримо? - запропонував він.

-Де? - не зрозумів я.

-Хоча б ось у тому кафе, - хлопчисько вказав на якусь забігайлівку з гучною назвою «Багряні вітрила».

-Ага... Справа в тому, що у мене з собою немає...

-... грошей? - хлопець зігнув брови у дугу і розуміюче посміхнувся. - Не страшно. Я пригощаю.

-Добре, твої гроші, твої рішення, - погодився я.

Поки ми їли, хлопець не робив ніяких непристойних пропозицій, лише, мовчки, поглинав їжу. Насититися в повній мірі не вдалося, але настрій помітно покращився.
Гарсон приніс по келиху вина. На подив смачного. Два ковтки і голова перестала «шуміти».

Поки пили, я споглядав гобелен на задній стіні, виготовлений десь в зарусифікованому Красноклопську на фабриці імені «Трьохсот комуністичних спартанців».
-Гарний краєвид, - порушив мовчанку хлопець.

-Не зрозумів, - я замотав головою, розганяючи хміль.

-Малюнок, - співбесідник кивнув на гобелен.

-Так... Хоча не знаю. У мистецтві не розбираюся.

-Я анітрохи б не хотів образити ваші почуття, - почав хлопчина неспішно, - але думаю, було б вірним зараз сказати, що у вас чорна смуга життя.

Він замовк, видно очікував від мене згоди. А, може, очікував, щоб я просльозився?

-А у вас таких не буває? - була моя відповідь.

Очевидно, хлопець чекав іншої відповіді. Він зім'яв серветку і кинув її в бік. Вона полетіла до гобелену та... шмигнула крізь зарості папороті, що були вишиті на цій чудо-ковдрі, та раптом зникла за сосною.

Ось тобі й маєш! - я кілька разів примружився і знову глянув туди: серветка валялася в парі сантиметрів від сміттєвого кошика.

Напевно, ще не відійшов від вчорашнього.

-Ми живемо в цікавому світі, - ні з того, ні з сього заявив хлопець. Комір його сорочки захрустів від крохмалю. - Гаразд, не хотілося б вплутуватися в філософські хащі, поговоримо про це як-небудь наступного разу. Зараз же мені хотілося б направити потік нашої бесіди в інше русло.

-Я майже заінтригований та уважно слухаю.

Чесно кажучи, я здогадувався, про що далі може піти мова. Вчорашній чудовий монолог, що варто зупинитися і не бігти з усіма, не був закінчений. Хлопець пішов, а я залишився попивати коньячок. І тепер (та це очевидно) він закінчить свою промову, а я розплачуся і поклянуся жити правильно.

-Я говорю про те, що ви задумали.

Аж самому цікаво стало: що ж я такого задумав?

-Овва! Знову заінтригований.

-Самогубство.

Упссс, як кажуть у американських фільмах! І чого це він? Звідки знає?..

Ну… ну, це не зовсім правда. Тобто, не дуже давно я думав про це. Думав, та прийняв рішення, але поки відклав його виконання... І взагалі не впевнений, що його реалізую.

-З чого ви взяли? - нахилився я до нього.

-Дав запит в «Google».

-Ну, звичайно! А як ще про це дізнаєшся! Я навіть уявляю: рука набирає в «віконці», а звідти приходить відповідь, що...

-Отже, - перебив мене хлопець, - я бачу, що правий.

-Дякую за сніданок, - я встав і хотів піти.

-Сядь!.. Будь ласка, на місце.

Сів я швидше від несподіванки.

-Дякую, - посміхнувся мій співрозмовник. - Я прав, - констатував він.

-Припустимо, і що з цього?

-Хм-м... А тепер я хотів би задати питання... Тільки прошу «не гарячкувати», - говорив він якось тихо, навіть дуже тихо, але все одно я чітко чув усі його слова. - Скажіть, а яка причина?

-Навіщо вам це?

Він посміхнувся.

-У вас кумедна звичка - відповідати питанням на питання. Отже?

-Якщо чесно, то я і сам толком не знаю.

-Забули?

-Ні, швидше - занадто багато всього.

-А конкретніше.

-Ну-у... незадоволеність результатами обстеження власного «я». Ще - відносини з оточуючими, плюс невдачі в плані реалізації... е-е... бажань, чи що? Ну-у... що ще додати?

-Ясно. Криза, так би мовити, самооцінки. Чому вона виникла?

-Не знаю. Чому?

-Чи не пробували заглянути в себе?

-Пробував, але безуспішно.

Хлопець покликав гарсона, розплатився і жестом запросив мене йти за ним.

-Я можу допомогти, - сказав він уже в дверях.

Ми рушили по Польовій вниз до Старої площі.

Мене хвилювало питання: звідки цей накрохмалений хлоп'яга міг знати про те, що я задумав? Звідки, а? Бо ж нікому не говорив і це абсолютно точно. Та й взагалі про це навіть вголос ні-ні, не те, що там... Гммм, ситуація явно алогічна.

-Починаючи з дитинства, - перервав нитку моїх думок голос співрозмовника, - ми опиняємося в темниці власного «я». За його межами рідко кого бачимо, вважаючи лише себе центром Всесвіту.

-А як же «бігти з усіма»?

-Це захисна реакція. Інстинкт натовпу: всі біжать туди, і я за ними. Це страх, що тебе не зрозуміють... Нам сюди.

Кілька секунд я приходив до тями, оскільки не побачив коли втратив зовнішні орієнтири. Хлопець вказав кудись за огорожу. Там, за старими деревами, стояла облуплена занедбана будівля.

Але перше враження виявилося оманливим. Варто було пройти по стежці за огорожу, як виявилося, що будинок не такий вже зовні і страшний.

-Далі вам слід йти самому, - зупинився хлопець.

-Чому?

Він не відповів.

-Хто ти? - запитав я відкрито.

-Посередник, - сказав, та хутко зник з моїх очей.

А я чомусь рушив до старого дома. Вже входячи в будівлю, раптом згадав, що з понеділка ні разу не страждав похміллям. Жодного разу...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93808698654175 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

25 жінок про цінність помилок
Одним з найбільших людських страхів є страх зробити помилку. Суспільство насаджує нам стереотип, що …
Біг і рух до безмежних можливостей
«Ви перестаєте бігати не тому, що ви старієте. Ви старієте, тому що перестаєте бігати» Коли о 6 ранку …
«Економіка бунтівників»: уроки креативності від піратів, хакерів та бандитів
Персонажів, про яких ви прочитаєте в цій книжці, можна знайти на піратських суднах, у бандах та групах …
Який чудесний світ підземний
Відомо, письменники зазвичай діляться на два види: аудіали і візували. Аудіали беруть словом, про таких …