Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43661
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Спалах ч.4

© Михайло Нечитайло, 11-10-2016
Через пару днів, коли в залі назбиралася дещиця глядачів, сиві завіси розступилися й на сцену хлинули зорі. Об цім було повідомлено ще звечора ясним небом і червоним сонцем на заході.
Ванда Михайлівна звично, як перед кожним походом на роботу в бібліотеку, обгорнула свою ставну, без особливого натяку на бабськість у вигляді товстелезності чи перехнябленості, постать у вишукану, як на її статки, одіж, сотворила макіяж (дзеркало каже, що якби не борозни-смуги від очей, то й нівроку молодиця), викарбувані від сивини розкішні коси в корону возвела, капелюшка-красеня в її оправу, як квітку, вплела, чобітками підбористими тугі литки, де жодна жилка, жодна волосина не насмілилися серед літ гладінь ще дівочу порушити, побіля колін у полон взяла, та й рушила, гордо голову несучи, на виставу, де зорі малися збільшитись і щось-таки, цноту втрачаючи, глядачам показати.
Микола Пантелеймонович, сільський голова, здибався по дорозі.
- Це куди, Вандо Михайлівно, - поцікавився, - на ніч дивлячись, красу свою несете?
- О-о, від кого-кого, а від вас, пане голово, компліментів не чекала.
- В сутінках, знаєте, всі ми гарні, бо роздивитися самі себе не в змозі.
- Оце вже схоже на вас, Миколо Пантелеймоновичу, комплімент, що плавно перетікає в паскудство – оце вже ви, як є. А то подумала грішним ділом, що вечірня зоря й вас здатна поманити до небокраю.
- Вандо Михайлівно, які вже зорі, які небокраї на схилі літ. М’яке світло з вікна надвечір – ось і все, що кличе нас серед сивої паморозі обтяжених днями скронь.
- Не всіх, - хитнула Ванда Михайлівна капелюшком, - ось я йду до зір. Новий учитель обіцяв прокласти шлях до них телескопом. Гайда зі мною, злетимо хоч на мить вище лінії неба, яку мали за небокрай.
Усміхнувся загадково Микола Пантелеймонович.
- Ох, Вандо Михайлівно, Вандо Михайлівно, дивіться мені, злітаючи вище лінії неба, не впадіть нижче риски гріха.
- То пішли зі мною під зорі, підтримаєте, аби не впала.
- Хех, Вандо Михайлівно, я, якщо ви пам’ятаєте, вже ходив колись під зорі, але не побачив там неба, тож прожив на землі. Тож якщо тепер і намагаюся кудись злетіти, то не в небо вже, значно нижче.
- На лежанку? – насміхалася дама.
- Хоч би й на неї. З лежанки хоч і впадеш іноді, то на підлогу, не в гріх. Та й летіти недовго – вітер сорому не встигне скуйовдити чуба, не насипле лупи пересудів між людські очі, аби скреготіли потім піском на зубах.
- Справа в тому, Миколо Пантелеймоновичу, що коли людина щось втрачає, вона завжди думає, що в неї те щось украли й кожний стрічний-поперечний бавиться та тішиться вкраденою річчю.
- І що я таке втратив?
- Я думаю, здатність до гріха. Ідіть на лежанку, Миколо Пантелеймоновичу. Бо до зір злітають не лише за гріхом, хоч і ніч надворі, до зір злітають, буває, аби у вінки їх вплітати. Не думайте, що здатність до гріха крадуть тільки люди. Їх крадуть і зорі, що скидають нам безперервно часу плин. Крадуть у всіх. Тож спокійно йдіть на лежанку, Миколо Пантелеймоновичу, не шукайте гріхів по баняках, що давно схололи разом з розігрітою ледь не століття назад юшкою. І не намагайтеся розкласти свою журу по чужих горщиках, від того вам сили не прибуде, а жура-юшка в горщиках лиш розігріється, не звіється.
Пішла, понесла свого капелюшка до зір, до вчителя.
- Ех, вивірка, вивірка, - бубонів Микола Пантелеймонович, - усе кудись летить, чогось шукає. Це б за нею, як тоді, з молока. Та куди, по що, з чим, як кисляк кисляком, як розтрусив літа, ніби Бог зорі по небу, а з ними й силу. Додому, додому, на лежанку, до Марії, до горщика, з якого роками їв, доки і юшка не скінчилася, та під ковдру – і в сон, у сон, у сон-дрімоту. Ех, вивірка…
Оглянувся, махнув безнадійно рукою.
- Втратив здатність до гріха, - перекривив. – Та я… Та я…
Скрипнув хвірткою.
- Ех, вивірка, - буркнув, умощуючись на лежанку.
- Що? – Марія з ліжка.
- Нічого, бабо, нічого, - зітхнув.
Крізь вікно блищали зорі. Йому б, Миколі Пантелеймоновичу, їхні очі. Він би все роздивився.
Хоч виплакався б.
За весь вік свій, де оте, зроджене з молока, не стало віком, та й гріхом не стало, вивіркою шаснуло по життю та й помчало кудись під зорі, пославши його на лежанку досипа́ти долю.
Пора спати. Завтра знову важкий день, і в ньому немає зір, а є сільрада, село, бібліотека з вивіркою серед книжок, школа з учителем математики, розпровалився б він зі своїм телескопом.
Є все. Окрім зір.
Бо й на біса вони здалися.
І так турбот, як бліх у бездомного пса – вичухати ніяк не можеш. Ще тільки зір і бракувало.
Закректав, повернувся на бік.
- О-хо-хо, - зітхнув, подався до сну.

                                                              (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-10-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 12-10-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Viktoria Jichova, 12-10-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.5097918510437 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …