Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2434
Творів: 43503
Рецензій: 84757

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Масаж простати

© Арсеній, 05-10-2016
Ах, ах, тоді стояла така ж сама погода. Була середина осені, середина теплої осені, коли дні були ще не занадто короткими, ночі не надто холодними, коли красиво падало пожовкле листя, накриваючи пахучою ковдрою бомжів, які спали біля ветлікарні. Ах, ах, була осінь, було листя, це був 2013-й рік, хоча кому яка зараз нах_й різниця. Одного ранку я прокинувся і відчув певне печіння, нижче спини, навіть нижче, хотів сходити в туалет по-маленькому і не зміг, тому замість цього залишалось лише відкрити вікно і вдихати ще сонними ніздрями прохолодне ранкове повітря.
Ясно, що сьогодні роботи не буде, і справа не в печінні, а в тій потрясній погоді, яка стояла на вулиці. Я відпросився в шефа з булькатими очима і пішов. Я йшов у лікарню по якихось харківських єбенях, повз високі бетонні забори, покинуті фабрики з вибитими шибками, секонхенди та сексшопи і думав, що зараз саме той час, щоб жити. Гуляти або змінити роботу. Кохати і бути коханим. Весь день буцати ногами листя на Коцарській, задіваючи ногами покинуті трамвайні рейки. І ніяка лікарня не може зіпсувати настрій, і шеф з булькатими очима теж іде нах_й. Ах, осінь, ах, листя.
Лікарня всередині темна і похмура. Біля вхідних дверей скляна будка під назвою регістратура, в ній — жінка з пикою бультер’єра. «Ви хто, чого прийшли, рррр», — вітає жінка. «Я ееее пече трошки нижче спини, — починаю я, переминаючись з ноги на ногу. — Навіть нижче. Але то фігня. Але пече. Але еее…». «Фторой етаж, кабінєт пійсят чєтирі, — гавкає жінка. — І бахіли возьмітє! І…».
Далі я не слухаю, піднімаюсь на другий поверх, знаходжу потрібний кабінет. Невелика така кімнатка з приглушеним інтимним світлом, на стінах — великі радянські стенди з жіночими і чоловічими прибамбасами, гілка з майже опалим листям шкребеться у вікно, у протилежному кінці кабінету — доволі підкачаний чоловік у сліпучо-білому халаті, сидить, втомлено дивиться у вікно, слухає Шуберта на невеличкому магнітофоні. «Добридень», — почав я, краєм ока вивчаючи стенди. Лікар мовчки окинув мене оком з ніг до голови і я забув усі слова, які готував до цього візиту. Минула якась хвилька, я стояв і тупив, класична музика заповнювала кімнату і розсіювалась десь в районі жіночих пісьок, нарешті лікар сказав приємним шовковистим голосом. «Що, пече? Нижче спини і навіть нижче?». Я двічі кивнув головою, лікар значуще кивнув у відповідь і підвівся.
«У вас є два виходи, — сказав лікар, змінюючи касету. — Або сперечатись зі мною і лікуватись роками, або підкоритись мені, виконувати все, що я скажу, і вийти звідси за якийсь тиждень без печіння нижче спини. Обирайте, мій любий друже, обирайте». Я почухав голову, прислухався до відчуття нижче спини і вирішив: ах, а пішло воно все, у час, коли є шанс щось змінити, у таку бомбезну осінь, коли листя і так далі, коли ти ще молодий і можеш дозволити собі експерименти, треба припинити плисти за течією, зібратись, обрубати кінці і.. — будь, що буде, бо я офіційно повідомляю — я чоловік, я нічого не боюсь.
Я кивнув головою і лікар задоволено усміхнувся. Касета припинила шипіти і почала грати музика. Карл Орф. Монументальні звуки почали битись об стіни кабінету. Лікар одягнув нові, ще пахнучі резиною перчатки і показав мені на кушетку. Я спочатку не зрозумів: лягати, чи що? Лікар рухом показав, що я маю стати на неї ліктями; показав він це спокійно, але десь у глибині його холодних очей читалась срачка-нетерплячка. Глибоко вдихнувши повітря, я спустив свої штанці до колін і став ліктями на кушетку. Ззаду почулось вуркотіння і якась возня. Смачно ляпнула резинка на перчатці — лікар поправляв її, щоб не спала. За якусь хвильку щось холодне, але не надто велике впилось в мене, і закрутило, завертіло, пронизуючи наскрізь, прямо до самих кишок. Я стояв і думав про вічне: про те, що час за останні роки почав летіти зі швидкістю корейського потягу, що я нічого не встигаю, але далі все летітиме швидше, швидше навіть корейського потягу. «Зараз-зараз, — спокійно говорив лікар, орудуючи в моїй сраці рукою. — Майже-майже… Ще трохи… Ооо…». Я мовчав і дивився у вікно, там, де гілка яблуні шкрябала скло, і слухав, як магнітофон нагнітає атмосферу, інфернальний хор співав про вічне, про колесо фортуни, яке крутиться і рандомно визначає людські долі, співає так, що аж скло тряслось.
Усе завершилось, як і буває в таких випадках, швидко. Музика стихла, лікар відійшов, викинув перчатку, сів за стіл і запалив сигарету. Я повернув штанці на місце і теж сів на кушетку, але обережно.
— Лікарю, — сказав я. — Яка ж у вас дурна робота. Кожен день колупаєтесь у незнайомих сраках. Не заздрю… І ще: я оце там раком стояв і думав: усе, що ми робимо, — безглузде. І те, що робите ви, і те, що роблю я, і те, що роблять усі люди. Ну от ви лікуєте-лікуєте, а ваш пацієнт все одно помре. Навіть якщо ви вилікуєте його від простатиту, він все одно помре. Років за 50, у кращому випадку 60-70. Лікарю, ви розумієте, що ми всі помремо?
— Nil permanent sub sole, — відказав лікар, затягуючись сигаретою.

__________________________
«Nil permanent sub sole» (лат.) — ніщо не вічне під [палючим] сонцем

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Максим Т, 06-10-2016

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 05-10-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.30722093582153 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …
Матриця як вона є: Відгук на нон-фікшн книгу Манфреда Лютца
Скажіть чесно, хто за нинішніх обставин для країни важливіший — солдат чи митець? Певно, дехто одразу …