Сьогодні Директор був у піднесеному настрої – Лабораторія робила черговий випуск мамлюків до ясельної групи спеціального дитячого інтернату при Головній Конторі. Випуск був знаковим і не лише тому, що ці дітлахи були зареєстровані в кластері «G» і в майбутньому повинні стати бездоганними журналістами вищої кваліфікації, а й тому, що випуск, вперше, виявився без технічного браку. Лабораторія довела свою спроможність бездоганно виконувати замовлення в повному обсязі для самих різноманітних державних структур. Здоров’я дітей, згідно висновків приймальної комісії, було задовільним.
Почуття безмежної гордовитості переповнювало душу Директора. Відчувати себе схоластиком нової принципово-панівної філософії над всіма іншими формами пізнання і бути Творцем нової людини – це найвища ступінь самолюбування.
Ось вони, люди майбутнього: веселі і безтурботні, сміються і плачуть як всі малі діти, але в їх голівки вже закладено програму новітнього світосприймання породженого відсутністю генів честі і совісті.
«Нарешті Уряду знадобилися інтелектуально розвинені особистості, а то все давай і давай їм бездоганних охоронців та військових», – думав Директор.
Він Президенту вже давно доводив, що одними силовими структурами довго втримати владу неможливо. На всіх щаблях державного управління потрібно вмонтувати своїх бездоганних виконавців нової формації, які будуть мислити не з позиції виміру добра і зла, а з позиції державної доцільності. О! Директор був знавцем своєї справи. Ще знаменитий радянський генетик Лобашьов не то жартуючи, не то всерйоз назвав, його, свого ученика, «білявою бестією», маючи на увазі вульгарне тлумачення ідей Ф. Ніцше.
Директор сидів розслабившись у своєму дзеркальному кабінеті в очікуванні на початок церемонії передачі цифрованої біомодифікованої групи кластеру «G» (так офіційно мамлюки йменувалися у Лабораторній документації) в руки замовнику для подальшого вдосконалення запрограмованих звичок під наглядом вихователів з Головної Контори. Директор був упевнений, що журналістика в такому вигляді в якому вона вступила в двадцять перше століття, надалі існувати не може, бо вона стала рушійною силою маргіналів у розповсюдженні брехні і хаосу в суспільстві, а з погляду збільшення засобів донесення інформації до суспільства, збільшується хаос, зневіра, апатія, що врешті-решт переростає в соціальний вибух.
Він здавна помітив якою руйнівною силою стає спотворена інформація, як вона діє на свідомість, викликаючи у зрілої електоральної маси ейфорію невиправданої насолоди величі з поступовою втратою здорового глузду. Тому він переконав Президента підпорядкувати всі засоби донесення інформації Єдиному Центру Управління.
«Ось з цими, сьогоднішніми випускниками Лабораторії, через чверть століття, ми будемо керувати світом», – був впевнений Директор.
В його Боксах вже підростали майбутні політики, управлінці високого рангу, а з суддями, поки що, виявилися деякі труднощі, бо, в цих індивідуумів потрібно видаляти окрім генів честі і совісті, ще й гени справедливості, а гени жадібності локалізувати подвійною дозою нокаут генів з метою стабілізації проявів збагачення на рівні допустимого.
Жіночий голос селекторного зв’язку пролунав стримано бадьоро: – Пане Директоре, цифрована і біомодифікована група вихованців кластеру «G» для передачі замовнику готова!
Обличчя Директора миттєво скаменіло. Ніхто, навіть ближне оточення підлеглих, не повинно бачити його емоційний стан. Для всіх він був непорушною скелею, яка не може мати емоцій, вона лише віддає накази, які не підлягають оскарженню.
Директор підвівся, обсмикнув полу військового френча, оглянув себе в дзеркала. На нього пронизливими поглядами дивилися звідусіль очі самовпевненого прагматика здатного змінити світ.
Біля під’їзду внутрішнього двору Лабораторії стояв автобус помаранчевого кольору, обладнаний для перевозки малолітніх дітей. Крісла, схожі на авіаційні в мініатюрі, мали надавати максимальну безпеку і комфорт для малечі. Два міліцейських спец автомобіля супроводу стояли напоготові. Група приймальників з Головної Контори була поруч. Троє з них – представники Єдиного Центру, а інші – п’ятеро гарненьких молодичок – няньки-виховательки. Коли двері відчинилися і на ганку з’явився Директор, вартовий зі зброєю в руках став «на караул». Приймальники завмерли перед Творцем. Вони всі Директора бачили вперше, але знали про нього більше байок ніж правди, позаочі його всі звали Творцем. Директор поблажливо змахнув рукою і стримано привітався. Напруга спала після гуртової відповіді: Бажаємо натхнення, пане Директоре!
– Цифровану і біомодифіковану групу вихованців кластеру «G» передати замовнику! – гучно подав наказ Директор своєму помічнику, що стояв у стійці «струнко» на ганку.
Двері миттєво відчинилися. Малечу, тримаючи кожну дитину за руку, виводили няні одягнені в білі халати. Хлопчики були в голубих комбінезонах з капюшонами, дівчатка – в червоних. На всіх були начеплені медальйони з номерами відповідного кластеру.
– Панове, прошу звернути особливо увагу на ось цього хлопчика під номером «G13», – звернувся Директор до групи витрішкуватих замовників. – Окрім набутої якості для формування особистості, він має абсолютно унікальні природні здібності лідера. На мою думку, його, в майбутньому, слід готувати для управління всіма засобами масової інформації. А оту дівчинку, під номером «G21», слід націлити на редагування телевізійного матеріалу по створенню хаосу в окремо взятій країні, в неї теж є геніальні здібності збрехати не моргнувши й оком. Один з представників замовника занотовував поради і настанови Директора.
Дітей, які навіть не виказували своїх емоцій, розсаджували в крісла балакучі няньки в камуфляжній уніформі відразу пристібаючи пасками безпеки. Завершивши передачу дітей, співробітники Лабораторії разом з Директором, вишикувавшись у почесний караул, віддали останнє шанування своїм вихованцям гучним триразовим викриком: «Слава бездоганним людям!» і відразу організовано зникли за дверима свого таємничого закладу.
– Викличте до мене на доповідь Алісу з відділу Зовнішньої Корекції, – наказав Директор секретарці стрімко входячи до свого кабінету.
– Слухаюсь, – машинально відповіла Стелла. Вона відразу підняла слухавку внутрішнього зв’язку. Але потім передумала, поклала слухавку до бази і увімкнула «Скайп». Аліса була в Мережі. Виклик був протяжним і наполегливим. Нарешті на моніторі з’явилося трохи спотворене віртуальним зв’язком обличчя її давньої суперниці в боротьбі за серце старого тюхтія Антонія, з відділу Молекулярної біології. В цій тривалій боротьбі вона програла і зараз для Стелли було благословенням дивитися на це спотворене обличчя. «Щоб воно тобі розпухло до вигляду моніторного зображення», – злорадісно подумала Стелла.
– Тебе негайно викликає до себе Творець, він прямо сяє від щастя. Мабуть скучив за тобою, – з’єхидствувала вона.
Аліса, знаючи яка чорна кішка прошмигнула поміж ними, стоїчно змовчала, лише гидливо відповіла нещирою посмішкою.
– Гаразд, – впевнено прозвучав її шовковистий голос. Вона миттєво вимкнула комп’ютер.
Директор знав про своїх підлеглих все до найменших дрібниць, а тому вміло використовував їхні вади і пристрасті для досягнення недовіри поміж собою. Навіть сама атмосфера відносин в Лабораторії створена такою, що запобігала дружнім стосункам, бо доносити один на одного – було обов’язком і нормою поведінки кожного співробітника.
Аліса, як керівник відділу Зовнішньої Корекції, була готова до цього виклику. Її саму зацікавила особистість молодого пронози-журналіста, Юрія Кепочки. З тієї миті як вона стала вивчати його особистість, посмішка не спадала з її обличчя при згадці його чудернацького прізвища. Доречі, воно, як не дивно, йому личило. Обличчя журналіста, зняте на камеру в час інтерв’ю, випромінювало хватку справжнього ловця пристрастей. А під час їх зустрічі на виставці сучасного мистецтва, вона відчула до хлопця навіть якусь невимушену душевну близькість. Вона не розуміла задуму Директора у втягуванні відомого журналіста у сферу їх Лабораторних інтересів, але здогадувалася, що ця багатоходова комбінація може завершитися підпорядкуванням хисту журналіста в донесенні потрібної інформації до багатомільйонної аудиторії, під його безпосереднім контролем. Так чи інше, але операція вже почалася, а вона була і є зараз, лише посередником цих відносин.
– Як почуває себе наш піддослідний журналіст? – запитав Директор, лише Аліса переступила поріг кабінету.
– Він ніяк не второпає, що з ним сталося. Уривки пам’яті за певний період безпомилково вказують на її декларативну структуру пов’язану з функціонуванням гіпокампу, що не дає можливості об’єднати отриману інформацію в єдиний блок розуміння для аналізу і прийняття рішення.
Аліса відповіла на запитання чітко і науково-об’єктивно.
– Добре. Ми не відлякнули його від журналістських розслідувань?
– Згідно отриманої інформації редакція «Сенсації» переполохана безпричинною амнезією свого спецкора.
– Тоді будуть копати глибше, – Директор потирав долоні.
– Якби не так, – Аліса стурбовано мотнула головою.
– Ми не повинні робити помилок.
– Я, пане Директоре, маю на увазі інше. Для осмислення інформації переданої у флешці редактор взяв тайм-аут.
– Яким чином? – Директор проникливо свердлив Алісу своїм гіпнотичним поглядом.
– Він Кепочку і його подругу Інгу терміново випхнув у відпустку.
– Включіть цього пацюка в розробку групі зовнішнього нагляду, – різко відреагував Директор. – Нехай вони ознайомлять його з «американським футболом», якщо потрібно. Але попередь, щоб не перестаралися. Очевидно, що він нам знадобиться в подальшому живим і здоровим. А наша «солодка парочка» нехай відпочине, а щоб в них не було проблем з коштами, кинь йому на рахунок тисяч десять зелених, як компенсацію за шкоду заподіяну здоров’ю, ну, й ще щось придумайте. І май на увазі, – Директор постукав пальцем по стільниці, – стаття має з’явитися до кінця липня. Ми журналісту значно підсилили антероградну пам'ять, що безумовно буде стимулювати його зацікавленість до більш глибокого наукового пізнання в сфері омолодження людського організму, це має відбуватися поза його волею, а ти маєш лише координувати його дії. Завжди пов’язуй практичне омолодження з естетикою сучасного мистецтва, ці дві різнополюсні функції поєднані штучною похідною, мають створити образ нового світосприймання краси і естетики – як моду. Омолодити свій організм і стати гарнюніми в першу чергу побажають публічні люди – особливо заможні жінки, – Директор посміхнувся. – Ми створимо розгалужену мережу клінік омолодження і краси. Суспільство вже дозріло, щоб випурхнути з андеграунду підпільного ін’єкціювання стовбуровими клітинами на легальне, практичне, конвеєрне омолодження. Нестримне бажання омолодитися буде нашим своєрідним клондайком для подальшого розвитку генної інженерії і не лише її. Ось тобі, Алісо, я і доручаю контроль за цією справою, – Директор. стверджуючи сказане, ляснув обома долонями по столу.
– Дякую за довіру, пане Директоре.
– Але Антонія залиш у спокої. Зрозуміла? Журналіст значно молодший і привабливіший… Директор посварився на неї пальцем.
– Слухаюсь, пане Директоре.
