Почавши складати вірші і оповіданнячка десь у 17 років, я поняття не мав про мету їх. Про вищю мету. Радянські літератори оглушливо кричали: треба писати про типові характери в типових обставинах. Це давно проголосив Максим Горький. Іншого не дано.
Та й яке воно -- інше? Нас від нього ретельно оберігали. Художню літературу перетворили в суворо соціальний продукт. А глибинна творчість завжди духовна. Я дивлюся на величне полотно Олександра ІвАнова -- «Явлення Христа народу». Де тут типовий характер? Навіть саме це запитання звучить по-блюзнірськи!
І я прийшов до висновку: поганий журналіст пише про факти. Хороший журналіст і легковажний літератор -- про події. А письменника-художника хвилюють, захоплюють і просяться бути втіленими -- явища Природи та Життя. Орел не ловить комах.
Одначе спочатку треба дозріти розумом і серцем: що ж таке те явище?
