Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45913
Рецензій: 89810

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

МАМЛЮКИ 6

© Анатолій Азін, 27-09-2016
                                                                        
До кабінету головного редактора, вітаючись находу із співробітниками, я прошмигнув так швидко, немов за мною гналася тічка вуличних собак. Ганна Миколаївна, головний бухгалтер, зустрівши мене в коридорі, щось говорила про гонорар за статтю журналістського розслідування вирубки дерев Голосіївського парку під забудову, але я лише відмахнувся рукою. Інга лише зніяковіло здвигала плечима у відповідь на багато значущі погляди співробітників.
– А-а-а… Кепочка! Нарешті! Бісова твоя душа! – голос Анатолія Борисовича був водночас і радісним, і стримано схвильованим, – ти нас просто живцем проковтнув, негідник. Сідай, розповідай, що трапилося. Ми вже й міліцію підняли по тривозі. Господи, немов світ зійшовся на одному тобі. Редакцію штормить, тільки й балачок про твою амнезію. Що трапилося? Куди тебе нечиста занесла цього разу?
Я не знав про що говорити. Сказати всю правду неможливо, та й хто повірить моїм теревеням про якісь там інкубатори з людськими ембріонами майбутніх мамлюків. Для людини не в темі це дійсно буде здаватися маячнею сивої кобили.
– Шеф, здається ми в шоколаді. Я здобув потрясаючий «первак»! Мабуть я бовкнув дійсно не те, що хотів почути Анатолій Борисович, бо в нього від здивування окуляри полізли на чоло, ніби він вгледів перед собою роззявлену пащу алігатора.
– Ти точно не в собі. В якому шоколаді? Я сьогодні уже в трете мушу давати пояснення слідчому про нібито моє завдання тобі на інтерв’ювання якихось довбаних казнокрадів. Вони не вірять, що ти «вільний художник», що ти сам по собі риєш копитами землю, аби продати мені гостреньку новину з перших рук.
– Та не гарячкуйте ви так. Не рвіть серце. Я живий і здоровий. Так, у мене були проблеми. Ну, я трохи переступив межу дозволеного – хиби професії – з ким не буває. Необачно заліз у чужий огород. Ось і поплатився ударом нижче пояса. А слідчі нехай нишпорять, це їх робота…
Я навмисне ухилявся від конкретної відповіді.
– Вони й до мене рвалися в лікарні, але ескулапи були проти, щоб мене вантажили запитаннями. Та й щоб я міг їм розповісти? Що я не знаю як себе звати? Мені дійсно зітерли з пам’яті  один з відрізків нашої зустрічі. Зараз мене хоч вбий не пам’ятаю де знаходиться та клята Лабораторія. Що було до того – пам’ятаю, що було там – як корова язиком злизькала. Як опинився в лікарні – міліція краще знає. Але ж вам і самому добре відомо, що ми, журналісти, своїх інформаторів не видаємо ні при яких обставинах, навіть аби я й пам’ятав щось. Мене цікавило, куди йшли кошти з держбюджету які були виділені на досліди наших генетиків? А ось те, що в мене є на флешці, це дійсно бомба.
Я набивав собі ціну.
Справжній журналіст завше має муху в носі на гарний «первак», він, як вдалий мисливець, взявши слід звіра вже не випустить його з поля зору, аж доки сам звір не впаде до його ніг, так і Анатолій Борисович миттєво забув про мою хворобу переключившись на свіжий журналістський матеріал.
Я слідкував за виразом обличчя шефа доки він дивився і слухав запис. Цікаво було б покопирсатися в його сірій речовині, що вона думає з цього приводу. Очі шефа то звужувалися від почутих аргументів, то ледь не вилазили з орбіт коли інтерв’юер став доводити, що найкращим матеріалом для витяжки стовбурових клітин є викидні на пізніх строках вагітності та абортний матеріал.
– Діти – сировина для косметики! – це жахливо. – Це чимось нагадує методику «професора Преображенського». Як з’явилася у тебе ця флешка? Адже при тобі, окрім нашої візитівки, більше нічого не було коли тебе доставили в лікарню. Це якась підстава. Нас хтось хоче втягнути в якусь халепу. І твоя амнезія, і це інтерв’ю… Не хитруй, викладай все як на духу, бо я не вірю ось цій балаканині, – шеф тикнув пальцем на монітор.
Редактор був ще той «жук». Він, неодноразово пройшовши через жорнова владних структур, добре знав, що самий вбивчий матеріал журналістського розслідування без підтверджуючих документів – ніщо.
– Хитрощі тут ні до чого. Зізнаюся як на духу, я давно мріяв розколупати цей мурашник, що час-від-часу нагадував нам, простим мешканцям, про свої неймовірні дослідження в області генної інженерії. Якось в голові не вкладалося, що ця наукова гілка будучи під жорстокою забороною в минулому, раптом стала видавати на-гора дослідження гідні Нобелівської премії. Тут або банальна брехня, щоб приховати від громадськості розбазарювання держбюджету, пустивши пилюку в очі, або ж генетиків, ще з незапам’ятних часів, взяла під своє крило всемогуча спецслужба, де вони й продовжували свою наукову діяльність глибоко засекречену від громадськості. Зараз я схильний зосередитися на другому варіанті. Думаю, що я попався їм на гачок. Мене Директор  заохотив своєю розповіддю про досягнення генної інженерії, а потім, ввівши якимось чином в транс, його умільці видалили з пам’яті зайву інформацію. Це лише моє припущення, але здогадуюся, що Лабораторія, через нашу газету, вирішила легалізувати доволі пророслу індустрію омолодження людей стовбуровими клітинами, поставивши її на потік через салони краси і молодості. Частка населення, досягнувши неймовірного збагачення, відтепер прагне продовжити своє активне земне існування якомога на довший термін, а це гроші – дуже великі гроші, думаю, ці люди знають, що роблять.
Я, виклавшись по повній, чекав реакції на сказане.
– Це все твої припущення, голубе мій сизий, – Анатолій Борисович хитро посміхнувся.  По його виразу обличчя було видно, що він мені не довіряє. – Ти мені не відповів на моє запитання: Де ти взяв цю флешку?
– Після виписки з лікарні мені захотілося знову побачити ту невиразну будівлю Лабораторії. Натомість я, якимось дивним чином, потрапив до Мистецького арсеналу, думаю, що мені в Лабораторії підсвідомо ввели інформацію на відвідини виставки сучасного мистецтва. Доречі, омолодження якимось чином пов’язане з тематикою цієї виставки. Я, доки що, не розумію цього зв’язку, але саме там на мене вийшла Аліса, співробітниця Лабораторії, з дорученням від самого Директора, передати мені цю флешку, нібито похапцем забуту мною. Ось її візитка з номером телефону на разовий дзвінок.
Я показав шефу візитку.
– Всього на один дзвінок?
– Так.
– Дивно. Я зараз думаю, чи не розірвати нам з тобою стосунки? Не подобається мені вся ця сутолока з твоєю Лабораторією.
Анатолій Борисович роздумуючи зняв окуляри, почав ретельно протирати хусткою скло. Він ніколи не робив поспішних рішень. А коли був невпевнений в чомусь, то завжди канючив у співбесідника якомога більше аргументів. Своєю докучливістю в бесіді, він міг з кожного вичавити навіть те, що було в його підсвідомості. «Тертий калач», – казали позаочі журналісти.
– А з іншого боку, якщо їм цікаво вести гру саме з нами, то можливо є рація прийняти її, аби зрозуміти краще цих утаємничених генетиків-кібернетиків?! Га? Як ти думаєш? – Анатолій Борисович короткозоро прищурив очі. По його погляду я зрозумів, що він вже прийняв рішення. Він зараз був схожим на гравця в покер, коли той іде ва-банк. Очі в нього засяяли пристрасністю, а розум блискавично робив прорахунки багатоходової комбінації.
– Ризик отримати амнезію, в разі чого, це ще не саме найгірше в нашій справі.
– Ну-ну. Ти не жартуй, – шеф посварився на мене пальцем. – А ти подзвони тій кралечці. Як там її?
– Аліса.
– Так-так! Алісі з країни чудес… Скажи, що редактор статтю зарізав із-за відсутності доказів вирішення етичної проблеми, потім подивимося як будуть розвиватися події, а зараз я рекомендую вам з Інгою гайнути у відпустку геть з моїх очей. Кажуть в Анталії  пречудовій сервіс і море тепле-тепле, як глінтвейн. Ну, гаразд. У мене справи. Я сьогодні ж подам розпорядження на відпустку Інгі, а флешку залиш, я ще покумекаю над її змістом.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 29-09-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85126996040344 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …