Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44160
Рецензій: 86176

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Тюрма на Лонцького

© Маріанна, 15-09-2016

Біля ятки з картоплею зібралася черга. Люди намагалися закупитися на весь тиждень. Поки вихідні. Доки ще трішки грошей у кишенях. Як звично. Тихо перемовляються, щось обговорюють, час то минає.
До прилавку підійшла худенька дівчинка у трішки завеликій для неї куртці. Звернулася до продавця:
‑ Мне, пожалуйста, килограм.
І аж зіщулилася.
Продавчиня зважила, назвала ціну.
Дівчина відійшла розгублено. І це все? Наче чекала чогось іншого. Ніхто не звернув уваги? Вона ж говорила російською. Згадала, як у них, в Луганську, бачила як били хлопця, «укра», що спитав дорогу. Ще й тішилася. А тут? Їх же тут більше? Чому ж тоді?
Та на з’ясування ще буде час.
Щойно два дні, як Аня приїхала сюди, до Львова. Втікала з Луганська від обстрілів. Ніколи б не зважилася, але ж більше не було куди. Довелося сюди. До родичів, з якими мам і тато не спілкувалися вже невідомо скільки часу. Тепер от… А що було робити? Та й то не на довго. Хотілося так думати.
Відправляли її зі сльозами і настановами. Та й сама не хотіла. То зовсім інший світ. Інші люди. Казали, що злі, підступні і хитрі. Ніколи не довідатися, що думають насправді, доки ножа в спину не встромлять. Так що треба й самій свої думки приховати. З тим і їхала.
Двоюрідна тітка прийняла у Львові гостинно. Не показувала недоброзичливості. Не говорила образливого. Нічого з очікуваного. Але, можливо то тільки початок? Та й інші не виявляли бодай здивування. Ніби й нічого такого. Ніби справді чекали?
Та все ж неспокійно було Ані. Все дивувало і насторожувало. А особливо тиша і спокій. Без криків і конфліктів. Так давно не знала цього. Не вірила.
Але доводиться обживатися. Навчатися. Знайомитися. Спілкуватися. Вступила ж в Університет по квоті. З одногрупниками треба дружити, була переконана. Та це виявилося не так складно.
У її групі були студенти і з Донецька, і з Дніпропетровська. Але і з львів’янами можна дружити. Як виявилося. Навіть подобатися почало. Все оптимістичнішими ставали дзвінки до дому.
‑ Сьогодні у нас буде незвична лекція. – Почала викладачка з політології чергову пару.
‑ Підемо на екскурсію. В Тюрму на Лонцького.
В аудиторії зашуміли. Екскурсії подобалися всім. Тим більше така. Має бути цікаво.
Аня ж нічого особливого не очікувала. Тюрма як тюрма. Очорнити радянське минуле хочуть. Тільки й того. Але пішла. Подивитися. Вона хотіла розібратися сама. Здобути нове знання, зробити власні висновки. Сподівалася просто збавити час. Хоча б.
Група зібралася при вході у виш. Вирушили всі разом.
Аж ось і тюрма. Яка ж похмура, якась вузька і сіра будівля. Фарбований метал, скрипуче дерево, ґрати на вікнах. Враження затоплюють вже з порогу.
А всередині. Малесенькі, вузенькі камери, тіснота, темрява. А ще й фотографії, документи, відео. Затоплює.
Аж такого Аня не сподівалася. Наче плитою придавило. Аж повітря забракло. Дихання забиває. Тут можна зімліти.
Але попереду стіна з прізвищами розстріляних тут. Почитати? Скільки ж їх?
Але що це? Щось знайоме? Хто то? Родич? Чи випадковість?
У списку її прізвище? А якщо так, чому ніхто нічого не розповідав? Треба спитати в тітки. Може вона розкаже.
Решта екскурсії пройшла як в тумані. Не могла дочекатися, доки не повернеться і не дізнається все.
Тітка була здивована питанням. Але менше, ніж чекала Аня.
‑ Я знала, що колись цей час настане. Що довідаєшся про все.
Сказала рішуче. Наче відігнала легкий сумнів.
‑ Так. Ти не помилилася. То твій дідусь. Його розстріляли, за антирадянську діяльність, а тата твого бабуся забрала, щоб і його не відібрали. Ось так.
Замислилася Аня. Відібрало мову. Не чекала такого. Безліч питань роїлося в голові. Чому не сказали? Чому ворогували? Навіщо ж те все?
А відповіді не було.
А може й була? Тільки хто розповість? Досі ж мовчали.
Сумніви збурили. Може самій спробувати? Чи в тітки спершу питати? Але чи скаже? Чи знає все? Що ж то за таємниця яка відходить у минуле? Чи ще не загубилися сліди?
Варто спробувати. Почати вирішила з місця першої знахідки. Хоч як не хотілося, треба піти в тюрму ще раз.
Але чи пустять? І що питати? Де шукати? Хоча б на основну експозицію глянути ще раз.
Наступного дня так і зробила.
Пішла в той страшний кабінет слідчого, де відбувалися допити. Навколо повно світлин. Але що це? Одна із них видається знайомою. Де ж її бачила?
Пам’ять послужливо підказала той день, коли малою гралася і забігла в кімнату до бабусі. Там із стосика книжок визирав краєчок старої фотографії. Тоді питала звідки, хоча й бабуся не дала роздивитися. Сказала:
‑ Книжка з бібліотеки, хтось замість закладки використовував і забув.
Але так поквапом сховала ту картку.
Тоді мала не звернула не це уваги. Але тепер…
Невже та сама?
Хто ж на ній? Слідчий? Той самий, що віддав на розстріл її дідуся?
Але звідки тоді?..
Може тому не постраждали бабуся і тато? Може вона?... Сексот?
Ні! Не можна так навіть думати.
Але…
Чи не бачила Аня сама в домі тітки фотографію тітчиної мами і її дідуся? Може там було кохання? Може звідти ворожнеча.
Все складніше, ніж здавалося. Питання вирішила ще не всі. Але тепер основний пазл склався. Які ще докази потрібні? Тепер зрозуміло більше.
Додому вирішила не повертатися.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 18-09-2016

[ Без назви ]

© Максим Т, 16-09-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46029496192932 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …