Тихе, спокійне село, неподалік від провінційного міста. Здається, життя тут плине незмінно, як ряст в заплаві річки. Але інколи той тихий плин так закруне, так вихлюпне інформаційно, порве соц мережі, що столиця позаздрить. Про трагедію із гумором нібито й не пишуть, але такі ми, українці вже є.
Отже, вдосвіток, люди виганяють худобу до череди, ляскають батоги, вигуки різні, інколи й не літературні. Аж раптом, жінка, яка завертала свою Рябу до коров’ячого гурту, глянула вгору й остовпіла. А тоді гукає сусідці:
- Ганю, ти бачила? В тебе поляк на березі висить.
- Та бачила, він уже із третьої години там висить, - відповіла байдужо Ганя, ніби річ йшла про господарську сумку, яку закинуло вітром на гілляку.
А сталася ця трагедія так: закоханий, вже підтоптаний роками, польський бізнесмен приїхав до своєї молодесенької пасії на побачення. Поставив свою круту машину коло хвіртки, а сам, як порядний чоловік, аби не тривожити господарів, вирішив сходити до вітру в лозняк, на канаву. І що ж ви думаєте він там вгледів?
Його милка із іншим втішається. Наш поважний пан, хоч і мав тонку натуру, але не оцінив красоту молодих сплетених тіл, тому не втримався й здійняв гвалт. Дійшло, певне, й до рукоприкладства. Проте молодість перемогла й пан лишився тупим кутом в любовному трикутнику. Не переживши фіаско, бо як я вже казав, мав тонкі нерви, наш горе-коханець написав записку, поклав собі в карман і подерся на березу.
Тепер село як мурашник: детективи, криміналісти, місцеві журналісти, пліткарі. Майже міжнародний шкандель.
Що ж тут поробиш, коли є ще в наших поліських селах красуні, через яких 45-річний заморський бізнесмен вкоротив собі віку на гіляці.
- А що ж думав, оно він такий вдатний, - лукаво позираючи, мовить бабця на базарі, - якщо книжка гарна, то її читають всі.
