- Які там білочки? "Психбольниця" там… і “реально - бє-є-єлочка”!
Він, татко Микола, був твердо переконаний, що у місті білочки взагалі не живуть і жити не можуть…
- Це - “реально сплєтні, тонкий гумор - понімать надо ж… хоть би шо… “
Його дружина Галя з дочкою Машенькою були, дещо, іншої думки… Вірніше - дочка Маша, - чудне таке створіння - що та реальна Маша з “мульта - Маша і ведмідь”… Як каже мама Галя: чуть що – куди біжить - чого “віж-ж-жить” ? - Тим часом, Маша, переконано-уперто, напихала мамину сумочку горіхами: бо бі-гілочки, вже там, голо-о-онісінькі зовсім! ЇЇ менший братик Віталька, тим часом “усе мотав собі на вус”, а реально умів лишень одного діла: справно їхати на мотику… такому дитячому, зараз модному - пластмасовому з широкими колесиками, - ну… де дупа їде, наче, - а реально - ноги то - йдуть…
- Брунь-брунь!
Цей, звуковий супровід, в нього виходив, як в натурального мотоцикла… Ага! А дружина Галина, поки Микола реально лежав в тій псих-лікарні – від алкоголізму… то дружина Галина, діти: Маша і Віталька збирались, посеред тижня, відвідати хворого…
… перейти Зодчих на повороті, вірніше уже Пирогова , до самого, конкретного, парку - проблеми не складає абсолютно, - там, хоч світлофора немає, але, саме в тому місці, всілякі там водії і шофери - тому саме й дуже чемні… Ну - буває там, один, справжній “мотик нечемний”, але і він... страшно-голосно лише “брунькає” - такий собі - ввесь крутий та блискучий, з ніг до голови - на превелику радість Віталькову... Ото ж, всі “транспортні срєдства”, завмерли затаївши подих - поки переходять вулицю мама Галя, Маша і їде-йде Віталька… на мотіку... А вже далі – прямісінько, аж до самої “Обласної психоневрологічної лікарні...”, та “Госпіталю ветеранів...” - центральною алеєю парку, тільки-но, кілька днів тому, рівненько вимощеною свіженьким асфальтом… Віталька зосереджено: брунь! Маша аж трясеться уся...
- бі-гі-гі-гілочки!
- “успокойся” ти - візьмем тата із палати і… підем тобі шукати... білочку.
І аж скривилась, мама Галя: ото сказонула! Прости Господи… Після реальних Миколових “бєлочок” вона трохи “суєвєрною” зробилася і... аж почала говорити віршами... А білочки в тому парку справді є - три… а може, вже й чотири - цієї весни одна, наче, пузатою ходила… Є, але поки що без бі... лиш ...гілочки - бо ж парк, а оскільки асфальт ще дуже свіжий – то “восторжений” Віталько блаженно каже, закотивши оченята: о-о-о, як воно пахне – о-о-о! - Та білочкам це о-о-о, певне не дуже – о! Десь промишляють, в бокових розгалуженнях… а зазвичай - без розбору шастають між ногами – давай їм горішка… Ну от - видали їм (мамі Галі, Маші і Віталькові) в палаті, “під вашую, собствєнну, отвєтствєнность…” татка Миколу…
- та я вже здоровий, - ше пару днів…
І... пішли в парк. – Тут Машу... уже не вдержиш - погнала…
- бі-гі-гі-лочки…
- далеко не забігай…
Але Віталька поряд: брунь-брунь… і поглядає на татка великими-круглими оченятами…
- та я вже здоровий!
- ну - ну…
Якісь-десь-там пташки (невідомо де, які і навіщо) щебечуть що є сили - конкретні голуби, безцеремонно, конкретно поміж ногами… а всякі там синички норовлять всістися просто на долоню… якщо маєш соняшникові зернята - а ні - то й на голову…
Тут, десь збоку, нараз підбігає Маша... наче за нею гнався, той з “мульта”, сам ведмідь: там-там-там… бі-гі-гілочки – давай ма - візьму горі-і-ішка! - І погнала назад… А вся компанія, так собі поважно, завертає в бокову алейку де, неподалік, справді, - три білочки, без церемоній, напереміну, носять горішки, одна поперед другої... та десь-там, кумедно, запорпують в листі... А бабушки та мамочки і всілякі там діточки… просто собі перебувають в “звичайно-восторженому” стані, вже й не знати де, - чи то ще на землі?..
- стійте гарненько... Маша з білкою! Я ж вас фоткаю...
А, тим часом, татко Микола (з очевидним острахом) поволі наближаються… з Вітальком, котрий “все на вус собі мотає”. Підійшли… і завмерли, з широко відкритими очима та відвислими щелепами...
- т… т… треба буде ще з недільку… полікуватись… "канєшно".
- тат-точку… то ти з такою білоч-чкою, в лікарні спиш?!!
- шо ти мелеш… Віталька?
- а вчора мама, як я питав де татко - казала: хай в лікарні з бє-є-єлочками собі спить - як не хоче з людьми жить! Я то-о-оже… бєлочку… хочу!
- а щоб – вашу мать... і вашим "бєлочкам"... повідрубать... хвости. Господи прости!
Сказала, збоку, мама Галя і... аж сама злякалась.**
* В грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу.
**Часом (інколи) на українську жінку, будь якого віку, кажуть: як атомна бомба! Ну – красива, само собою... Але, в основному, - страшна, тобто “опасна”, як то всякий, радіоактивний, об’єкт... Радіація, з часом, хоч і вивітрилась, але напис – небезпечно... проглядається... і бахнути може... будь коли... того-то, мама Галя, й злякалась, бо чогось іншого, в світі, вона вже не боїться!
