01.10.2007
Чому, я захотіла написати, тобі? Я багато раз намагалась аналізувати, що за обставини склались довкола, щоб я це зробила. Так було достатньо причин, щоб захотілось відчути, що я не одна існую в цьому світі, що мені є з ким поговорити, що хтось також десь, якимось чином живе, переживає, радіє, сумує. Це було катастрофою для мене відчути себе абсолютно самотньою. Я звикла, стільки часу бути зі своїм коханим, єдиним хлопцем, бути з ним відвертою, близькою. Чому він тоді залишив мене, вдруге? Так важко було частіше писати? Чому треба було знову почати говорити мені про гарних дівчат, котрі довкола нього існують, котрими він захоплюється; а я, на той час не існувала, чим я дихаю, як живу- не цікаво?.. Але, що дивно, на той час мені страшенно хотілось кохати і бути коханою, до того майже рік не хотілось, хотілось залишатись вірною тому першому- єдиному; а в ту осінь захотілось, до болю в суглобах захотілось. Я відчувала себе переповненою не вираженою ніжністю, сексуальністю, привабливістю, я жила самостійно, мала свої кошти, почувала себе незалежною, почувала себе щось здатною дати комусь.
Я уявила цю"енергетичну" кулю в середині себе і направила її по відношенню до випадково( чи все ж таки не випадково?) поміченої мною людини протилежної статі; яка схоже на те, що мала багато часу для проведення в Інтернеті. Ця людина видалась мені цікавою, а також мені здалось, що вона потребує моєї уваги. Якби я цього не відчула, то можливо не написала. За день до того, як я йому написала, я пам'ятаю, що вже ходила з думкою про це і і ця думка мене не відпускала. Я лягла спати, а на наступний день прокинулась з відчуттям необхідності написати йому листа.Пам'ятаю, спочатку він дуже ввічливо відповів на мій лист, це було дивно, бо в спілкуванні з іншими я бачила його грубим і безцеремонним. Потім сталось так, що одного ранку я прокинулася з дивним відчуттям, вірніше, я ще не зовсім прокинулась, але в мене виникло відчуття, що це чуже ліжко- його! Я йому написала про це. В наступному листі попросила його щось про себе написати, яке в нього волосся, руки? На це я отримала неадекватно грубого листа, де він сварив мене, порадив мастурбувати, і просив більше не писати...а в кінці прикріпив чомусь свою фотографію, на якій сидів переді мною голубоокий блондин, міцної статури, приємної зовнішності. Пригадую, що це несподіване фото дуже мене сколихнуло, я спочатку дивилась, дивилась, а потім почала розуміти, що закохуюсь в це зображення, яке може бути не настільки адекватне, як реальне враження від людини. Тому одразуж знищила фотографію. В той день я їздила в маленьке австрійське містечко, гуляла самотньо по вуличкам, думала чому ця людина має таку дивну реакцію, що я такого поганого зробила, я чомусь пожаліла його, подумала, що в мене є достатньо вільного часу, сил, якщо я можу йому чимось зарадити, як друг, як психолог, хай він виговориться, розкриється, пише що хоче, я була переповненою, тому окрім ніжності, турботи, піклування, любові- я нічого іншого йому не могла дати.
Потім трапилась, я так називаю, ще одна " криза", він перестав мені писати, ну і я йому не писала, ні-то ні. Але коли на форумі розміщували вірші, і він розмістив там декілька віршів про кохання, я розмістила під його віршами, вірш який мені тоді випадково трапився і справді вразив мене.
* * *
вона ще не виросла і не втратила голову
від чорної музики у власних зап’ястях
і світло з небес і початки голоду
в її долонях будуть за щастя
вона ще не падала на мокрі матраци
і в кров її не вливався поспіх
і ще не блукала південними трасами
худоба – таврована мов плацкартна постіль
ні болю в легенях ні решти блиску
в темній траві без кінця і міри
й гарячі квіти високого тиску
не росли на відкритих ділянках шкіри
і друзі на станціях і ріки в селищах
дбають про свій подорожній статок
і одяг випалюється на сонці все ще
вірно тримаючись її лопаток
вона ще не може просто померти
зализує рани наче конверти
чистить зуби мов табельну зброю
і засинає поруч з тобою
(С. Жадан)
Після цього він допитувався чий це вірш, я мовчала, аж тоді він особисто написав мені листа. Таким чином наша щоденна переписка відновилася. Я завжди з тремтінням відкривала від нього листа, бо ніколи не було відомо, що він напише. Тоді для мене було дивне відчуття, я відчувала, що маніпулюю своєю свідомістю, бо свідомо я рухалась до тієї іншої людини, яку навіть і не бачила, а розраховувала, що в моїй підсвідомості залишається Андрій- мій перший хлопець, з яким я можливо буду і надалі. Autodalys internetu visoje Lietuvoje ir u?sienyje Pigiausiosdalys.lt Я вже тоді знала, що зі мною трапляються швидкоплинні захоплення, але фундаментально я залишаюсь з тим першим , єдиним. Намагаючись допомогти щось зрозуміти комусь, я сама для себе почала розуміти багато чого глибше, краще, фундаментальніше. На початку нашої переписки я відкрила свій власний світ для себе самої. Потім я почала розуміти, що та гіпотетична точка( хоча насправді це була жива, реальна людина) є важливою для мого власного розкриття. Я ще не підозрювала того, що насправді обманюю себе думаючи, що коли приїду до дому, увійду у своє звичне середовище, зустрінусь з Андрієм, то припеню без всіляких сентиментів спілкування з другом з Інтернету. Я напевне, надто сильно відчула свою самість і жагу до життя, яку породжувало це нове відчуття, щоб раптом позбавитись цього і перестати контактувати з ним. Пізніше я пробувала це зробити декілька разів, він писав мені, що я вільна і там було багато смайликів і квіточок, і все припинялось на деякий час. Але потім я знову відчувала цю необхідність йому написати сильнішою за свою волю. Або ж воля моя не мала достатньої мотивації, якби я була на той момент кохана так сильно, як я цього потребувала Андрієм, можливо мене би тоді ніщо і ніхто інший не цікавив. Натомість я себе не чула ним особливо очікуваною, особливо жаданою, омріяною, коханою. Все було буденно, а деколи холодно, злісно, брутально- накопичені образи не мали іншого шляху для виходу як бути забутими в переписці з іншим.
