Нашого губернатора, Володимира Петровича, кликали усі Вепе і дуже не любили. Навіть анекдот ходив, що сумчани ховали Вепе, порвали два баяни. Причин тієї нелюбові було багато - більшість об'єктивні. Крав, наче скажений, ставив усюди своїх донецьких бандюків, місцевих гнобив, ще й завів собі телебачення з якого розповідав про те, який він гарний господар. От при ньому молочні комбінати заробили, цукрові заводи роблять, що може краще бути. Тільки усім же відомо, що заводи його, комбінати теж і старається він собі в кишеню. Тому тільки і мріяли сумчани, якби те Вепе та на гілку. Але він теж не дурень був, посадив в області своє керівництво в усі органи і отак охороняв себе міліцейськими кийками. Як вибори траплялися, то ліз по селам і гнув там людей, щоб обирали кого треба. В Суми не ліз, бо ж це такий осередок опозиції, що ніяким адмінресурсом не звалиш. Як вибори минуть, Вепе з Кривої хати, палацу свого, вилазить і давай знову по області нишпорить, де ще які куски під себе узяти. Ненажерливий був, наче з голодного краю. А ще такий пес був президента, що кого хочеш розірве, як команда з Києву прийде.
Пес песом, але не дурень і як настав 2004 рік, то став він замислюватися про майбутнє. Так воно випливало, що міг прийти опозиційний кандидат в президенти, тоді отримає Вепе по шапці і аж покотиться з Сумщини, як не пришпилять його вилами, бо охочих на те багато було. Під вили Вепе не хотів, думав як би хитріше викрутитися. Час йшов, а виходу не видно. Тож плив Вепе за течією, усі команди виконував, але дуже не звірився, більше лють удавав, ніж демонстрував. Коли приходить команда з Києва підготовить за три дні мітинг опозиції. Якби свій мітинг, так і за день би зібрали, бо ж був досвід. З усіє області звезуть людей, розсадять на стадіоні, який сам Вепе і будував, читають виступи, як Сумщина діючу влада любить і поважає. А тут опозицію зібрати. Завдання!
Крутили-вертіли, придумали заарештувати кілька діячів опозиції, щоб інші мітинг і організували для визволення товаришів. Так і вийшло все. Десь годин за шість до початку мітингу, приїхала до Кривої хати фура під посиленою охороною. Почали вивантажувати з неї ящики і носити не куди-небудь, а в кабінет Вепе. Вмить плітки пішли, що прибирають його з області. Про це давно вже казали, ще як коли побили його. Свої ж, донецькі. Він повинен був дах давати великій колоні контрабанди та чи схибив, чи власну гру вів, отже бомбанули колону. Через день приїхали хлопці у довгих чорних плащах, пройшли в кабінет, потім вийшли. Вепе вийти не міг, його виносили, усього в крові, з обличчям, наче на ньому танк перегони влаштовував. Три місяці Вепе вимушений був лікуватися аж в Америці, де його підлатали старанно, хоч шрами то залишилися. Може, зараз Вепе взагалі вб'ють та у ящику винесуть? От би добре! Так дуже багато думало у Сумах, хоч місцеві - народ зовсім не кровожерливий, скоріше розпиздяйський.
Але нічого такого страшного не зробилося. Лише кабінет губернаторський зачинили разом з Вепе і щось там майстрували. Навіть він не знав що, бо сидів у куточку, де зазвичай секретарки кофе робили. Вивели його звідти вже коли мітинг почався, підвели до вікна. На площі перед Кривою хатою стояло кілька тисяч громадян, яку слухали виступаючих, у перервах кричали "Вепе геть!". Дурні, Вепе відносився до цих криків прохолодно, бо звик не емоціям піддаватися, а рахувати гроші. Принаймні, любив так казати. Ці горлопани кричать, але він не буди звертати на них уваги, поки їх крики не стануть заважати робити йому гроші. Ось тоді він таке їм вчинить, що мало не здасться, дикуни! Він відчував себе білим прибульцем серед цих скотів.
- Хто мішає вам найбільше?
- Що?
- Хто мішає найбільше? З тих, що на трибуні?
Вепе придивився до тих, хто на трибуні. З десяток чоловіків і жінок, більша частина з них вже були при владі, та не виявили хисту до неї, пішли в опозицію і ось каламутять воду. Особливо отой, досить кремезний, з вусами, соціаліст. Про нього розпускали плітки, що він блакитний, тобто підорас, але ці ідіотські сумчани чомусь продовжували йому довіряти.
- Отой, у шкіряній куртці, дебелий такий.
- Гаразд.
Губернатора знову повели у куток, наче він тут був ніхто. Вепе заскреготав зубами, але тихенько, щоб ці київські хлопці не почули. Бо ж вони були з адміністрації президенту і мали надзвичайні повноваження. Йому наказали слухатися їх і робити все що скажуть. Дурниці! Вони там в Києві зовсім подуріли і нічого не розуміють! Сподіваються на якісь нові технології, щоб виграти наступні вибори. Які там технології! Треба робити, як і раніше робили, тільки ще жорсткіше. Ці дурні нічого не розуміють окрім страху. От як їх налякати гарненько, тоді відразу становляться наче шовкові. А налякати їх легко. Звільнити сотню, побити десяток і ось уже місто змовкло і лише сичить собі по кухнях. Потім ще контроль на виборчих дільницях, щоб ніяких там спостерігачів, щоб стояли хлопцю з палицями, яким і треба було показувати, як заповнений бюлетень. І все, потім чесно рахуємо і відправляємо переможні результати до Києва! Просто та надійно!
Губернатор робив в своєму житті вже з десяток виборів, від перших, коли давили обережно, до останніх, коли особливо задиристих навіть вбивали. Зробили б і ці вибори, та у Києві чомусь злякалися. Пустили у країну спостерігачів, заборонили саджати в тюрму опозицію. Звичайно, перемагати відразу стало важко, майже неможливо. І тоді вони кинулися з цими новими технологіями. А на старих, перевірених бійців з губернаторів плюють. Кажуть, що усе вирішать нові кадри. Що вони вирішать, що вони бачили і що уміють? Забили голови теорією і думають, що схопили бога з бороду. Потім програють і перші ж втечуть! А що йому робити, що? Йому, у якого тут заводи і фабрики, нерухомість, тисячі гектарів землі! Він розраховував царювати тут багато років, але ці столичні дурні можуть все перехамаркати.
Раптом губернатор почув перекіт грому. Дивно, день був сонячний, ніякого натяку на грозу. Потім якісь шум на площі, крики. Вепе хотів вийти з закутку, але його не випустили. Щось там цокотіли, потім почали виносити. Через годину випустили, коли в кабінеті вже нікого і нічого не було. До Вепе прибігли заступники і доповіли, що трапилось неможливе. Під час мітингу невідомо звідки виникла блискавка і влучила у головного соціаліста міста, поранив його на смерть. Вже як швидка приїхала, він був мертвий та обгорілий, досі на площі тхне смаженим м'ясом.
- А ті де, столичні?
- Поїхали. Усе забрали і поїхали. Що воно таке було?
Вепе не відповів, став ричати, щоб усі йшли геть, потім сидів у пустому кабінеті і думав. Звісно це не могло бути збігом обставин. Ті, хто приїздив з президентської адміністрації, вони вміли викликати блискавки. Викликати і направляти їх куди потрібно. Вепе витер свою спітніле чоло. Це була погана новина. Тобто, гарно, що є такий апарат, за його допомогою можні прибрати хоч кого з опозиції. Але коли є блискавка, то тоді губернатори стають непотрібними! Навіщо вони тим хлопцям у Києві, які керують від ім'я президенту? Раніше усе було зрозуміло. Президент давав тобі регіон, вимагаючи собі дані та потрібних результатів на виборах. Спочатку приймав доларами, потім перейшов на золотих левів, але це все було зрозуміло. Губернатор робив свою справу, витискав з регіону, щоб вистачало і собі і президенту, робив вибори, долаючи опір опозиції. Губернатор був важливою і потрібною людиною. А що зараз? Достатньо якоїсь залізяки, щоб підкорити опозицію. Губернатори, як ті маври, що зробили свою справу, повинні будуть піти.
Це були сумні думки, але Вепе не тікав від них, бо зажди казав, що реаліст і не будує повітряних фортець. Як прийдеться піти, а прийдеться, бо ж тепер навіть неважливо, хто переможе, то треба піти з найменшими втратами. Він писав план, що продати в першу чергу. Коней, потім заводи, потім землю. Так, він не візьми гарної ціни, але треба брати хоч щось, бо через кілька місяців прийдеться тікати. Що за часи настали? Вепе хапався за голову. Він завжди звик бути на коні. Навіть, коли доля дарували важкі іспити та кидала вниз, він підіймався і боровся далі. Бо знав цілі і засоби. А зараз відчував, як земля йде з-під ніг. Жах.
За три тижні Вепе встиг продати вже багато свого майна і трохи заспокоївся. З Києву його хвалили, бо він зміг пустити сильні плітки, що то бог покарав опозиціонера, послав на його блискавку. Священики підтвердили, що це можливо, про блискавки почали казати по телевізору. Потім було ще кілька випадків, коли блискавки вбивали опозиціонерів. Місцевого рівня і саме на очах у їх прихильників. Людина виступає, а тут як дасть! І лише дим куриться. Уся країна обговорювала ці випадки, влада мовчала, лише натякаючи, що це не просто так, бог усе бачить. Опозиція звинувачувати владу не наважувалась, бо ж не старі бабусі, щоб думати наче блискавки хтось може направляти. Казали, що це трапляється випадково, якійсь збіг обставин. Люди слухали і починали боятися. Бо ж блискавка хоч кого переконає. Рейтинги засвідчили, що опозиційний кандидат, який вже здавався недосяжним, почав втрачати прихильників, тоді як провладний Хам зростав у популярності.
Вепе добре знав того Хама, земляки ж. Дивувався як могло те тупувате бидло виплисти в кандидати от влади та й ще реально претендувати на посаду президента. Це було неправильно, бо ж сам Вепе був куди розумніший і освічений, от він міг бути справжнім президентом, таким, щоб і всередині мовчали і за кордоном не гавкали. А цей же Хам, навіть якщо переможе, так викликає цілу зливу обурення на Заході, там можуть санкції ввести, ще почнуть не випускати за кордон, зроблять тут Білорусію. Кому це потрібно? Але в Києві обрали саме Хама, мабуть тому, що він тупий і його легко контролювати. Від цього Вепе не було зиску, бо Хам його не любив і, мабуть, вижене з області, або примусить робити щось принизливе. Вепе добре пам'ятав, як його били. А він лежав на підлозі і прикривав голову руками. Він йшов до посади губернатора усе життя і йшов не для того, щоб його били. Він ненавидів тих крутих донецьких хлопців, які вважали його за шістку, але він ховав ту ненависть, бо волів жити.
Подзвонили з Києва і наказали готуватися до мітингу опозиція. В Суми повинен був приїхати сам Ющенко, щоб підбадьорити своїх прихильників, трохи зніяковілих після усіх цих випадків з блискавками. В Сумах любили Ющенко, тому прийде дуже багато народу і будуть влаштовувати маленьку революцію під стінами Кривої хати. Треба намагатися заборонити цей захід, подати до суду, нагнати на площу міліцію, збудувати там сцену начебто для виступу Хаму. Потім в останній момент усе відмінити і дати можливість провести той мітинг. Далі робити все по інструкціям, які прийдуть пізніше.
Вепе глибоко задихав. Він добре розумів, що це може значити. Те, що Ющенко можуть вбити у Сумах. Це ж його Батьківщина, знов з'явиться блискавка і вдарить. Дуже символічно, що де народився, там і вмер. Сумська земля не витримала, свого сина, що продався американцям. Усе гарно, тільки на площу прийдуть тисячі людей. Багато тисяч. І бозна, що вони почнуть робити, коли їх улюбленця вб'ють, нехай і блискавка. Вони можуть все тут розтрощити, витягти його і розірвати на шматки. Вепе добре знав, як його тут ненавидять. В Києві про це і не думають, звичайно ж, він шістка, долю якої не беруть до розрахунку. Але він не хоче так вмирати. Він не хоче бути поступкою, яку влада кидає народу, щоб той спустив пар помсти. Треба було тікати. Але ще не все зроблено, тому Вепе вирішив залишатися до останнього.
Виконував команди зі столиці. Там наказали розмістити дві тисячі вояків на базах під містом. Потім приїхала таж сама команда з апаратурою і знов зайняла губернаторський кабінет. Відбувся суд, який врешті-решт дозволив будувати сцену на площі. Ось і настав той день, коли усе мало відбутися. Вепе хотів лягти у лікарню, наче з інфарктом, але йому приставили пістолет до скроні. Виявилося, що давно вже слідкували за ним, щоб не наробив дурниць. Поїхав в аеропорт, як виявилося у місто прибував і Хам, причому таємно. Щось готувалося.
Хам з охороною поїхав до Кривої хати, яку з ранку вже заповнювали військові зі зброєю. Встановлювали кулемети та прожектори. У дворі під сітками сховалося кілька танків. Невже вони хочуть зчинити бійню? Не то щоб Вепе жалів сумчан, але після такого кровопускання можна стати міжнародним злочинцем, навіщо це йому? Та іншого виходу не було, бо він вже не був господарем у Кривій хаті, тут керували інші, а він був на правах декорації. Трохи заспокоїло те, що приїхало багато телекамер та журналістів. Ні, на їх очах не почнуть вчиняти бійку, цього просто не може бути. Щось інше.
Вепе стояв біля вікна в кабінеті одного з заступників і дивився у вікно. Площа швидко наповнювалася, тисяча, десять тисяч, двадцять, тридцять. Люди йшли і йшли. Йолопи, вони навіть не розуміли, що їх знову використають. Вони думали, що роблять мужній вчинок, показують свою вільність і рішучість. Але ці тисячі були бидлом і залишалися їм, незважаючи ні на що. Бидло, яке піде туди, куди схоче влада. Так було і так буде!
Його покликали, Вепе побіг до себе в кабінет, де сидів Хам. Навіть не звернув на його уваги, Вепе наказали стати поруч і бути готовим виходити. Краєм ока він помітив, що апарат вже встановлений. Чув, як перемовлялися по рації, казали, щоб камери виходили по команді і знімали. Тим часом чутно було, як площа зашуміла оплесками і скандуваннями. Мабуть що Ющенко вийшов на сцену. Так і є, почав виступати. Він був не дуже вмілий оратор, та він був симпатичною людиною і люди прощали йому усе, бо справді любили його. Вепе почув, як заскреготав зубами Хам. Ось чого йому ніколи не мати - народної любові. Його будуть боятися, йому будуть аплодувати по команді, дарити квіти і нагороди, але його ніколи не будуть любити, бо він Хам. Вепе навіть посміхнувся від цієї думки, але швидко сховав посмішку.
-Давай!
Хам сказав це тихо та хрипко, наче через силу. Хлопці біля апарату заметушилися, почувся скрегіт і зненацька небо над площею розрізала блискавка, вона метнулася до сцену і повинна була підсмажити Ющенко. Ніхто не міг цьому завадити, бо блискавка є блискавка. Та зненацька вона як зупинилася біля Ющенко, на якусь мить. Площа завмерла, сам Ющенко змовк, а блискавка, покрутившись перед ним, кинулась до Кривої хати, вибила шибку в кабінеті губернатора і поцілила у Хама. Усі відскочили від нього, почувся тріск, а потім дуже завоняло. І дикий крик здригунв площу!
Вепе кинувся тікати, за ним інші, на сходинках зчинилась тиснява, бо втікали усі - і військові і цивільні. А площа ревла у захваті, бо ж встигла все розпрощатися з надією, пірнути у чорну безодню відчаю. Та Ющенко залишився живий, блискавка оминула його, він переможе і стане президентом! Сумчани кричали, цілували один одного, не могли повірити у власне щастя. А тим часом Крива хата швидко пустіла, пішки і машинами люди тікали звідти, де на третьому поверсі, в кабінеті губернатора валялась купа вугілля, у яку перетворився Хам. Потім вже шуткували, що це гарний кінець для сина Донбаського краю. Шуткували у зовсім іншій країні, я якій Хам сприймався як страшна казка, або кошмар, а не реальна особистість. Хамом лякали маленьких дітей, таким чином він і залишився у народній пам'яті.
