Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43778
Рецензій: 85302

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Ґорґани

© Надія, 30-08-2016

Ходити в гори я любила змалку, бо виросла в Карпатах. Гори оточували мене скрізь, як і кожного, що родився, жив і вмирав тут.                                                                                              Мої батьки були  забезпечені і в ліс не ходили, все купували на базарі, то я просилась в походи разом з сусідами в своє задоволення.
Андрій, (мій чоловік) був з міста і в них в родині ходити в гори було модно. Тато брав його, ще школяра на нічну електричку. В поїзді Андрій мусів грати в шашки. Тому, хоч він після навчань і виборов першість з шашок серед школярів у своєму місті, походи в ліс не дуже любив.
Як правило, ми йшли по чорниці і гриби в район Явір’я, Затинки, Чорногориці, а Андрієві родичі заходили ще й на Синячку. Туди треба було 6 год.йти, потім 2 год. збирати і швиденько бігти на вечірній поїзд.
На Говерлі я була 4 рази .Перед сходженням мене лякали, що дуже тяжко йти, треба їсти цукор, шоколад. То все мені не пригодилось. З Говерляни на Говерлу я зайшла за 40 хв.,будучи четвертою з загону, який складався з  майже одних  хлопців.
На масове сходження  я йшла з подружкою Роксоляною і сестрою Наталкою.
В масовому сходженні брали участь і депутати, потім мав бути концерт на базі Заросляк. Так, як я вже мала досвід сходження, ми облишили групу і йшли окремо.
Перед нами йшла пані Реня - дуже побожна жінка років десь 75.Вона вивбиралась як на парад - білі лакові туфлі на шпильках, костюм ,в руці ридикюль .Чи мала на голові шляпку - не пам’ятаю. Йдучи, вона так викручувала ті туфлі на шпильках, що пообдирала до самого заліза. Але, мабуть на її думку на таке свято мештів було не шкода. Маленьким і не дуже дітям які йшли ззаду і не хотіли рухатись, батьки показували як приклад паню Реню, що в гарному костюмі і мештах шкутильгала вперед.
І от з бідою для Роксолани і Наталки ми видерлись на гору. Тут всі розділились на групки і почали святкування. Так як ми були собі окремо, то розгулювали по горі .Тут звідки не візьмись спочатку землю накрив сильний туман, потім почав падати дощ. Всі почали збиратись назад. Тоді ще вказівників на Говерлі не було - тільки кругла гора і безкрайній ліс кругом.
Куди ж спускатись? І тут серед депутатів Роксоляна впізнала Зайця.
- Заєць ! Заєць! - почала кричати вона і ми вирушили за ним. Звідки ж ми знали, що Заєць спускається на Закарпатську сторону? Стояв сильний туман і Заєць незабаром зник з виду .
І тут ми побачили що гора Говерла міняє свої обриси – з’явились нові обриви. Ми хотіли вертатись назад, але ззаду з-за туману взагалі нічого не було видно. Туман був такий, як молоко .Тож ми продовжували спускатись. Недосвідчені Роксоляна та Наталка раз у раз падали, так що їм вже не треба було концерту, все одно в такому вигляді їх би туди не пустили. Капюшони від дощу не допомагали, тож Роксоляна зняла капюшон і сказала, що її тепер вже все одно .
І тут нас підібрав рятувальний патруль. Нас вже було четверо-приблудився ще чоловік Микола - член УПА з Тернополя. Нас повезли машиною в Рахів, де весь час перепитували наші прізвища. А ми раділи, що не пішли в румунський бік - туди тягнеться безкрайній ліс і хтозна чи стояла рятувальна служба.
Ввечері ми поїздом вернулись додому. Нас зустріла мама і сказала :
- Як добре,  що ви не заблудилися. А то по радіо передавали, що на Говерлі дуже погана погода.
І так, на своїй полонині Затинці, горі Чорногориці, та інших карпатських хребтах я вже була. Одного разу до мене приїхала моя начальниця і попросила мене повести її по гриби. Бідна, вона не знала що то так стрімко. Ми йшли під кутом 60-70 градусів вгору, вона часто зупинялась і нічого не збирала. Я за той час назбирала її повний пакет грибів. Вдома вона зробила ЕКГ -і виявила в себе стенокардію. Ще моя міська бабця колись хотіла назбирати грибів, вилізла на 100 метрів, а злізти ніяк !Посиділа там 2 год, а потім спускалась рачки і на колінах.
А от на основному найвищому хребті, що проглядався з наших країв – Ґорганах  я ще не була. Давно я мучила сусідів, кума, щоб мене повели і от знайшовся мій троюрідний брат - далекий родич, що повів нас з чоловіком туди.
Ґорґани - це татарська назва. За легендою через купи каміння зверху гір татари їх не перейшли і вернулись назад, так гори їх налякали.
Вів нас, як я сказала пан Василь, йому було 50 з гаком і я з ним недавно познайомилась. Я знала, що серед моїх родичів багато довгожителів 80-90  і більше років,  в його селі теж було багато їх серед  родини .Через те ,сказав він, нашу родину називали Штрамакевичами (гуц.штрамака-спритний, міцний )І от Штрамакевич (буду його так називати) повів нас на Ґорґани.
По дорозі ми зайшли на полонину Явір, де вже сиділи і випивали франківські хлопці. Вони спеціально приїхали, щоб кудись вилізти і напитись. Але дали йти вони не захотіли і ми, полишивши їх і пастухів з вівцями, рушили далі.
При швидкій ходьбі ми були на Ґорґанах за 3 години. Мені дали пройти першій .Вкінці дорога ставала все стрімкішою і ми йшли під кутом 70-80 градусів вгору.
Вгорі була купа величезного каміння, вкритого зеленим мохом і лелич. (Лелич - маленькі деревця подібні на тую, ростуть на висоті не менш як 1500 метрів над рівнем моря . Лелич допомагає при артрозах, ревматизмі, варикозному розширенні вен. Навіть якщо пройтись попри лелич Горганським хребтом - на другий день ноги не болітимуть).
І ось, познімавши на камеру неповторні карпатські краєвиди і панораму навколишніх сіл пан Василь запропонував пройтися Ґорґанським хребтом і вийти на полонину Буковицю, де можуть бути білі гриби.
Треба сказати, що хребет займав 1-2 метри каміння більш –менш на одній висоті, далі з двох сторін величезні валуни спускались вниз і йшов обрив.
“Пройдемось з годинку  хребтом”- мовив Штрамакевич і помчав вперед. Ми з Андрієм лізли, як могли враховуючи ,що в щілинах між каменюками зіяла пустота. Спочатку я лізла так, як Горлум з казки Толкієна, далі, побачивши,  що Штрамакевич і Андрій перескакують з камінця на камінець, випросталась. Добре, що пекло сонце а не падав дощ і каміння з мохом були не дуже слизькі. Штрамакевич пару раз дав мені руку а потім сказав що з рюкзаком йому погано балансувати і помчав вперед. За ним Андрій а далі я, не дивлячись вниз стрибала, як гірська коза бо по перше :сонце сильно пекло і хотілось злізти з хребта; по друге, надію на підмогу я втратила - вони й так з рюкзаками ледве балансували; а по -третє вертатись назад було ще страшніше.
Проскакавши так годинку ми сіли перепочити.’Ще годинку – і все!’- сказав Штрамакевич і помчав вперед. Ми за ним .
Минула 2 година.”Ще годинку!”- як завжди сказав Штрамакевич і за пару хвилин зник із виду. Всюди – і вперед і назад простягалось одне велетенське каміння. На небо почали насуватись хмари. Ми побігли ще скоріше.
На 4-й годині в мене на очах показались сльози та й Андрій щось не виявляв свого захоплення пробігом. Але остаточно я не опозорилась, тому що Штрамакевич сказав, що ми вже сходимо стежкою в ліс .
Тут я вже була гонорова. Пройшовши весь Підбуковицький хребет, Штрамакевич признався, що він  кандидат в майстри спорту з бігу на довгі дистанції.
Грибів на Буковиці звичайно не було - в таку спеку! Знайшовши півторби козарів,   почвалали додому. Ми були на ногах вже 12 годин! Добре, що по дорозі додому нас підібрала вантажна машина. Вантажівка везла людей з полонини, де вони збирали малину. (Ще хотіла сказати що на Горганах були ґоґази і чорниці але навіть Штрамакевич їх не збирав).
На вантажній машині було повно людей і одна старша жінка, якій весь час ставало зле, бо машина  мало не перекидалась, а один раз відвалився лівий борт і пару людей попадало в потік.
На 13 годину нашої мандрівки ми вернули додому. Набрали леличу, на другий день нічого не боліло. Цей похід  на Ґорґани я запам’ятаю надовго.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Про вірш "Любіть українок")

© Євген, 06-11-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 31-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Семен Санніков, 31-08-2016

а моя така була Барселона

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 30-08-2016

Десь так...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр Ман, 30-08-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52776980400085 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко
Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» …
Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …