Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2434
Творів: 43505
Рецензій: 84760

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Граблі ( 4)

© Олеся Гулько-Козій, 25-08-2016
Я пропадав на роботі. Вирішував безліч проблем. В одному селі люди вимагали будівництва доріг, у другому – вуличного освітлення, у третьому – ремонту дитсадка. Намагався вирішити усе одночасно, навантажуючи ще й заступників. Такий розгін допомагав відволіктися.  
   У Голубівцях за останніх три тижні померло п’ять чоловіків. Усі від отруєння самогоном. Дільничний вислідкував у кого з жителів села – точка. Навідувався вдень, але толку було мало. Жоден із клієнтів на двір Степана так і не зайшов. І не дивно: хто прийде купувати самогон, якщо на лавчині, під плотом, дільничний сидить. І ми вирішили влаштувати засідку, коли стемніє.
   Але мене більше зацікавив сусідський двір, освітлений двома ліхтарями. Один висів біля входу до сараю, інший – під дахом будинку. Аж ось із оповитого темрявою садка вийшла жінка. Помилитися я не міг: подвір’ям ходила Оксана. Я уважно стежив із заснованої гіллям схованки.  Жінка піднялася східцями веранди, на мить заскочила до будинку, залишивши двері відчиненими, увімкнула світло. Я бачив як вона зігнулася біля тумбочки й не надто довга спідниця відкрила ніжки. Оксана вийшла із двома великими мисками, прихиливши їх до стіни будинку, поплила до сараю. Почувся курячий ґвалт, а згодом вона вийшла. За її плечима був мішок, у якому щось копошилося. Поставивши ношу біля мисок, Оксана витягла із кишені мотузку й зав’язала мішок, а далі несподівано впірнула у темряву саду із якої виволокла чималу дровітню.
   - Миколо Анатолійовичу, видно дарма ми тут сидимо. Здається мені, що Степан тимчасово призупинив свій бізнес. Здогадуючись, що він у мене на гачку,  - пошепки промовив дільничний.
   - Про що тут здогадуватися, якщо ти, Володимировичу, ледь не приписаний до лавчини під його плотом, - я відволікся від Оксани лиш на мить, а коли знову глянув на подвір’я, жінка вже тримала у правій руці сокиру, а у лівій, вхопивши за ноги, -  чорного півня. Замахнулася. Півняча голова відлетіла. Тулуб птиці ще бився в конвульсіях. Жінка обмотала ноги півня мотузкою й підвісила жертву до щабля драбини. Далі Оксана ногою підсунула миску так, щоб у неї стікала кров.
   У мене сяйнула думка: Оксана відьма. Збирає кров для своїх відьомських ритуалів. Он із моїм життям, що зробила.
   - Володимировичу, чи можна притягнути до відповідальності за відьомство?
   - Миколо Анатолійовичу, ти ж ніби розумний чоловік. Маєш вищу освіту. Люди тебе обрали головою об’єднаної громади. А говориш про речі, з яких нині і діти у першому класі сміються. Які тобі відьми ввижаються?
  -  Глянь у сусідній двір!
  Оксана порішила вже другого півня й підвісила його поруч із братом по нещастю.
   - І що відьомського ти побачив? Рубає жінка півнів. Ти хіба ніколи цього не робив?
   - Робив.
   - То ти відьмак?
   - Облиш! Я відтинав птиці голови, а моя Ніна – ні.
   - У Оксани немає чоловіка. То що? Їй птиці не їсти?
   - Де ж її чоловік?
   - Не було його ніколи. Дитину вона від жонатого народила. І заміж не виходила. Якби була відьмою, когось би приворожила.
   - Еге! Якраз  цим вона, схоже, займається. Дивись: четвертого порішила, - прошепотів я.
   Ми обоє замовкли бо побачили: там, на дворі, з’явився велетенський котяра, він неквапом підійшов до господині й тернувся їй до ноги, а після взявся завзято вилизувати дровітню. Оксана відштовхнула його. Котяра голосно занявчав. Аж моторошно стало. Тварюка замість втекти, кинулася до миски з кров’ю. Оксана підступила до драбини й ухопила мітлу. Котяра чкурнув і більше не з’являвся.
   - І мітла є, - прошепотів я.
   - А у тебе мітли немає?
   - Є. Але я на ній не літаю.
   - Оксана ж ніби теж не літає, - невпевнено прорік дільничний.
   - Угу! Дивись, що далі буде.
  Ми пильно стежили за дійством, яке відбувалося у подвір’ї. А Оксана, не підозрюючи, що якісь зайди за нею стежать, підвісила четвертого півня. Тільки тепер я звернув увагу: навіть різноголоса ніч  на мить замовкла. Не чулося більше ані одноманітного кумкання жаб, ані скрекотання цвіркунів, ані поривів теплого вітру. Здавалося, що саме там над Оксаниним подвір’ям завис місяць уповні, щоб заряджати жінку неосяжною магічною силою.
   Оксана попростувала до літньої кухні й усе раптово змінилося: надсадно завив вітер, місяць сховався за хмару, згасло світло на подвір’ї та у вікнах, а з неба сипнуло рясним холодним дощем.
   - Відьма, - прошепотів дільничний.
   - Що робитимемо? – поцікавився я.
   - Машину залишили далеко. Промокнемо до кістки. Ходімо до Степана.
   Ми никали у сутінках, ковзаючись на розгрузлій від дощу дорозі. Не гукаючи господаря відчинили хвіртку й рушили до надвірних дверей. Дільничний постукав.
   - Степане відчини!
   - Ти, Володимировичу?
   - Я.
   - Не впущу.
   - Чому?
   - Мене ще дві години тому повідомили: машина дільничного зупинилася на початку вулиці. Стежиш за мною? Хочеш мені бізнес розвалити?
    - Ти займаєшся незаконним збутом спиртних напоїв.
    - Володимировичу, я вчора був у обласному центрі. Там біля входу до ринку серед білого дня торгують доларами та євро. І теж незаконно. Може ти б із ними боровся?
   - Степане, май совість. Впусти. Ми промокли до нитки.
   - Ні! Не впущу.
   Дільничний благав, погрожував, потім знову благав, але Степан більше не відповідав. Дощ не вщухав. Ми вийшли зі Степанового подвір’я, вирішивши добиратися до машини. Аж раптом біля Оксаниної хвіртки Володимирович зупинився й ухопив мене за руку.
   - Стривай. Давай зайдемо до Оксани. Перечекаємо дощ. Попросимо чаю гарячого. Гляди: у вікні її літньої кухні свічка горить.
   - Володимировичу, ти хочеш прийняти участь у її  бісівських ритуалах?
   - Які ще ритуали? Ми ж дорослі чоловіки. Невже піддамося страхам, які самі собі вигадали.
   Думати було ніколи. Не хотілося захворіти на запалення легень. І я побіг за Володимировичем, котрий не забажавши нічого слухати, уже добігав до літньої кухні.
   - Доброго вечора! Оксано, Впустиш? – запитав Володимирович.
   - Вже зайшли, - відповіла жінка.
   - Доброго вечора! – привітався і я.
   - Доброго! – відказала й так проникливо подивилася на мене, що стало ніяково.
    - Чаєм пригостиш? – запитав дільничний. – Нам би загрітися.
    - У мене э дещо краще.
    Оксана підійшла до столу. Взяла графин, підняла його над свічкою. Полум’я освітило червону рідину.
   - Кров зарубаних півнів. Відьми роблять це для того щоб вічно залишатися молодими та вродливими, - шепнув я дільничному на вухо.
   Оксана наповнила склянку рідиною. Я заворожено спостерігав як нектар молодості і краси перетікає з графина. Відпивши зі склянки кілька ковтків крові, Оксана спокусливо посміхнулася.
   - Смачно. Будете?
   Ми з дільничним перезирнулися, майже одночасно ступили крок назад, звісно, не повертаючись до жінки спиною. Оксана наблизилася до нас і здивовано запитала:
   - Чого ви? Дуже смачно. А запах…, - для переконливості жінка знову пригубила склянку й цього разу випила до дна.  На її губах червоніли залишки крові, а  мені попри здоровий глузд дико захотілося поцілувати Оксану. Певна річ, я стримався. Лиш затамувавши подих виструнчився у дверях. Все! Пропав! Приворожила! Дільничний не розгубився. Нахилився над порожньою склянкою й понюхав її,  а після запитав:
   - Що це?
   - Малиново-смородинова наливка, - без вагань відповіла Оксана.
   - Що ж ти, Оксано, нашого голову лякаєш? Навіщо аж чотирьох когутів порішила?
   - Зроблю тушковану. Донька у гуртожиток бере.
   У цю мить увімкнули світло. І я зустрівся поглядом з карими очима Оксани. За мить мені здалося, ніби її зіниці більшають, більшають, набувають небувалих розмірів, стають для мене всесвітом. У голові паморочилось. Я навіть злякався, що знову припустився якоїсь фатальної помилки. І зараз відбудеться переміщення. Але попри побоювання я все ще стояв перед жінкою.Відчувши, що у моєму серці зароджується кохання.
                              (кінець)
  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Юрій Кирик, 30-08-2016

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 28-08-2016

[ Без назви ]

© Елен Тен , 26-08-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 25-08-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.54482388496399 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …
Матриця як вона є: Відгук на нон-фікшн книгу Манфреда Лютца
Скажіть чесно, хто за нинішніх обставин для країни важливіший — солдат чи митець? Певно, дехто одразу …