Коли під вечір Карл переступив поріг будинку Келлерів подружжя на позір почувалося досить впевнено, щоправда обоє дещо знітились, коли побачили окрім Карла й Лазера ще й двох поліцейських у формі. Проте це було лише декілька секунд. Нездорова реакція на поліційну форму - відзначив подумки Карл. З чого б це?.. Тадалі усе йшло напрочуд гладко. Навіть без зайвої шарпанини вони дозволили оглянути будинок. Карл обдивлявся усе дуже детально, як при обшуку. Навіть Лазер дивувався - навіщо це потрібно? Та коли той сказав, що має намір оглянути навіть пивниці, букініст не стримався - звів брови й пересмикнув плечима.
Підвальні приміщення в цьому краї використовують переважно в літній період, аби хоронитися від спеки й тим самим економити енергію. Лазер, звичайно, у підвальне приміщення не пішов, а от Карл затримався там досить таки довго. Зате піднявся сходами з виглядом переможця.
- Можете ви мені сказати, шановний пане Келлер, - одразу ж звернувся до господаря, що оце зображено на цих от фотографіях? - запитав Карл, демонструючи світлини розгорнутих книг та рукописів на цифровому апараті. Фабіон вичинив гримасу байдужості й навіть дивитися не став.
- Це не мій фотоапарат. Я й поняття не маю де ви його взяли, і що хочете усім цим мені інкримінувати?
Звісно, тут і Лазер закусив губу - коли б вони за всіма правилами, з понятими проводили обшук, Фабіон би не відвертівся...
- Нерозумно, шановний пане, Келлер, вам усе рівно доведеться усе розповісти, але тепер вже не як свідкові, а як співучасникові злочину, - закинув гачка Карл. Фотографії від яких відхрещувався Фабіон, з великим зацікавленням взявся розглядати букініст. Хоча зображення на екрані фотоапарату було дуже маленьким, він одразу ж упізнав частину своєї колекції.
- Бачите, звернувся він до детектива, - я мав слушність кажучи, що у викрадача фізично не було часу, аби позбутися багажу.
- Що на це скажете, пане Келлер - власник признав, що на ваших фотографіях викрадені у нього речі, - далі апелював до здорового глузду Фабіона Карл. Той тупо втупився в долівку, як ніби відповідь мала прийти йому саме звідтам.
- Попросіть сюди пані Лару, - зажадав від поліцейських детектив.
Огрядна жінка увійшовши в кімнату одразу ж запитально поглянула на чоловіка. Той підвів голову й заперечливо мотнув в бік жінки головою.
- Пані Келлер, - звернувся до неї детектив, - це ваш фотоапарат? - підійшов до жінки впритул, так, щоб та не могла бачити свого чоловіка.
- Звісно. Наша річ! Ми недавно його купували. У мене й чек зберігся...
Карл льодовим поглядом своїх сірих очей глянув на господаря, опісля на господиню. Та знітилась, й опустила очі.
- Бачите, пане Келлер, дружина теж стверджує, що це ваш фотоапарат.
- Вона розуміється на техніці, що вовк на зоряному небі. Чи вона його бодай раз в руках тримала? Покажіть їй зовсім інший апарат, вона так само буде свідчити, що він наш, - не давав за програне Фабіон. З одного боку жінка на слова Фабіона образилася, з іншого ж, зрозуміла, що бовкнула зайве. То ж вирішила за краще помовчати - нехай останнє слово буде за чоловіком.
- Зараз викличемо слідчу бригаду, перетрусимо увесь будинок, й знайдемо валізу й саквояж, це ж не голка, чи якась там мініатюрна флешка, які можна будь де увіткнути й шукати до другого пришестя, - строго мовив детектив, витягши телефон.
Фабіон посміхнувся самим краєчком уст, з чого Карл зрозумів, що шукати в обійсті - марна справа, - так само знайдемо чек, про який тут вже згадувала пані Келлер, - поволеньки й незворушно тягнув свою нуту детектив.
- Не треба робити обшуку, мені ж після вашого трусу тиждень доведеться усе складати! Чек у мене в шкатулці, я зараз! - кинулась з кімнати Лара.
Детектив кинув поліцейському, аби той пішов за жінкою. До Карла підійшов Лазер й іще раз прошепотів на вухо англійською:
- Іще раз вас прошу, якщо можна, обійтися без втручання поліції...
- Не знаю, не знаю... - заклопотано похитав головою той, - якщо будемо шукати обхідні шляхи, колекція може вислизнути нам із рук. Я майже певен, що в будинку її вже немає. Та коли ви просите... Що ж, іще маємо трохи часу. Чогось мені видається, що з цими Келлерами не все так просто. Постараюсь підійти їх іще й з іншого боку...
- Що маєте на увазі? - запитав Лазер.
- Десь той Фабіон уже пересікався із законом, - носом чую, - діткнув пальцем свого довгенького носика детектив.
Коли чек врешті було принесено і вручено. Карл поклав його в свою папку з таким виглядом, якби здобув головний у справі доказ...
- Ну що ж, шановні панство Келлери. Згідно усіх існуючих положень я повинен був би вас затримати, та, зважаючи на ваш поважний вік, та готовність пані Келлер співпрацювати з нами, маєте час до завтра все добре обдумати й чесно розповісти усе про валізи Лукаса Радіуса.
Подружня пара була надзвичайно задоволена, що непрошені гості врешті покинули їхній будинок.
Вийшовши Карл тихенько, бо з ними все ще йшли запрошені поліцейські, прошепотів на вухо Лазеру:
- Іще сьогодні попрошу старих камрадів з Інтерполу, аби як слід покопались в його минулому... А зараз спати, шановний Лазере! Я прибуду до вас о сьомій з рятувальною службою. Прошу по військовому бути готовим!
Дорогою Карл кляв свій новий статус "приватного детектива". Це рішення Лазера не залучати в справу поліцію, вибило його з колії. В поліційній дільниці за ніч фахівці розговорили би, як Фабіона, так і його дружину, й був би фертік! Тепер же, які коники викидатиме цей Фабіон у віщому сні не присниться...
***
Рівно о сьомій Карл з Лазерем зустрілися з рятівниками і їхньою автівкою під'їхали до підніжжя гори. Рятівники одразу ж взялись належним чином встановлювати вказівник. Лазер й Карл заповзялися їм допомагати.
- Мусів бути великої сили чоловік, коли зміг самотужки витягти із землі й переставити цю колоду, - зауважив один з рятівників. Лазер посміхнувся:
- В особливих випадках такі зловмисники не цураються й диявола запросити собі на допомогу...
Коли врешті з вказівником було закінчено, ані хвилини не зволікаючи, група почали підійматись угору. Першими пішли рятувальники й пройшовши несповна кілометр, категорично ствердили, що цей шлях долали троє людей. Причому, останньому шлях давався надзвичайно важко. Він раз по раз зсковзував зі скелі, видно й взуття мав не відповідне. Для Лазера той другий під'йом був набагато легшим ніж перший. Він добре пам'ятав дорогу й тепер йшов вже попереду групи.
- Тут у нас був перший привал, - зупинився Лазер.
- Якщо ви іще не дуже втомилися, підемо далі, - запропонував рятівник, - дуже вже мені не подобається, те, як йде останній турист, таке враження, що він геть вибився з сил.
Група дійшла до місця їхнього другого привалу. Й тут вже усі погодилися перепочити. Підкріпилися гарячою кавою з бутербродами й не зволікаючи пішли далі. По мірі того, як вони все далі заглиблювалися в гори, тривога у серці Лазера зростала.
Йосіка побачила уся група майже одночасно. Він сидів обхопивши руками й ногами одиноку смереку, яка не знати й як зачепилася на самому крайчику кручі. Оглядати його детальніше взявся Карл разом з рятівниками.
- Трупні плями й трупне заклякання свідчать, що він вже давненько попрощався з життям, - зробив висновок Карл.
Лазер уважно вдивлявся в обличчя хлопця, і раптом взяв Карла за руку:
- Видається мені, він не помер своєю смертю. В нього хтось стрельнув з дробовика. Гляньте, за вухом. Туди ввійшло шість чи вісім дрібних шротів.
- Прикуцнувши біля Лазера й придивившись до пошкоджень, Карл посміхнувшись мовив:
- Це не шріт, шановний Лазере, за нього вже взялися комахи. Свого часу Карл Лінней заявив що три мухи можуть так швидко зжерти труп коня, як і лев.
- Це ж яким чином? - зреагував цікавий мов дитина Лазер.
- Вони відкладають на трупі свої яйця. Личинки, що з'являються з них, проникають у труп, у внутрішні органи, аж до мозку й починають свою руйнівну роботу. Хоча, для них це означає лишень їстоньки... Їх кількість може бути величезною. В шкірі вони утворюють отвори, на які ви звернули увагу. Мурашки, а їх я тут теж бачу немало, через чотири - п'ять тижнів годні перетворити труп у скелет. То ж, якщо ми хочемо щось довідатись про його смерть, маємо поспішити...
Рятувальники не тратили час на розмови - викликали гвинтокрил, на якому прибув слідчий і експерт, які спустились до них драбинкою, швиденько оглянули й сфотографували труп Йосіка, запакували його в спеціальну ношу й він мов Енох вознісся на небо ... Гвинтокрил підняв на борт так само й рятівників. Карл же з Лазерем й далі долали маршрут пішки, Лазер зауважив, що тепер їм ближче пройти іще пару сотень метрів й спуститися до траси, аніж повертати назад. Що вони й зробили.
- Ваш скарб вже почав забирати людські життя, - пожартував Карл, коли вони зручно вмостились в ресторанчику, де напередодні вже відпочивали Лазер з Софійкою.
- Вочевидь, така доля усіх скарбів - вартує їх зрушити з місця й довкола них починають творитися дивовижні речі, - погодився Лазер.
- Як мені виглядає, той молодий чоловік помер своєю смертю. Серце не витримало, або мав яку іншу болячку... - припустив детектив.
- Та ні, наскільки я знаю, нічим серйознішим за грип він не хворів, - заперечив Лазер.
- Гаразд. З ним, принаймні, все ясно. У нас залишаються Фабіон і Софія, - уголос розмірковував детектив.
- При чому тут Софійка? - випалив знервовано букініст.
- Як фігурантку справи я не можу її відкинути, - пояснив Карл. Мені взагалі дивно, що ви поселили цю дівчину, про яку мені розповідав Бастіалі біля себе. Це дуже ризиковий хід. Якщо на якомусь етапі у справу все ж втрутиться поліція, їм буде важко це пояснити...
-Знаєте, Карле, Софія для мене не така... Не така, як ви її бачите! У вас у всіх якісь шаблонні уяви про роман літнього чоловіка з молодою дівчиною... Це ж не "лоліта", а доросла молода панна.
- Для мене вона передовсім, крадійка, - був непохитним у своєму переконанні детектив.
- Це був злощасний випадок в житті молодої людини. Вона сама зрозуміла це й зробила усе для того, аби виправити ситуацію. Коли ми зустрілися уже тут, в Швейцарії, були обоє якісь приголомшені й святі. Почуття. Справжнє почуття, завше освячує... Думаю, все кто играют на автоматах сталкивались с блокировкой казино, в моем случае не получилось зайти на мелбет, зеркало нашел тут https://facesofyve.com вход как и на официальном сайте, автоматы все те же, так что, кому нужно может уверенно играть здесь.
- Еге ж, і приголомшує... - підсміхнувся Карл.
- Що ви сказали? - аж скривився Лазер.
- Приголомшує. Але це ваші слова. Я їх лишень повторив... - уточнив детектив. Ви кажете так, ніби якогось ранку Софія прокинулась в тілі зовсім іншої істоти відмінної від тієї, що була раніше. Хочете мене, чи радше себе переконати, що відбулося явище, яке знаємо в природі, як метаморфозу. Коли одна форма істоти зникає. Розкладається на елементи, натомість з'являється зовсім інша істота.
- Саме так, Карле, метаморфози в природі, допомагають нам зрозуміти нас самих.
- Так, але усьому є причина, дорогий Лазере. Гусінь знищує запаси їжі довкола себе. Аби швидко пересуватись, їй потрібні крила. Справжня трансформація лежить у способі життя комахи. Можливо, Софія трансформувалась бо теж замислила дальній політ?..
- Який іще політ Карле? - здивувався трохи розгублений чи засмучений неприємною для себе розмовою букініст.
- Я майже нічого не знаю ані про ваше життя, ані, тим більше про діяльність. Але коли людина кардинально, до невпізнанності з доброго дива міняється, щось на кшталт лялечки, яка просто надувається, аби сформувати нову істоту всередині себе, мене починають брати сумніви... - потер свого видатного носа Карл.
Лазеру розмова була не до густу. Й до метаморфоз вони надалі не повертались. Замовили вечерю й смачно поїли в тому ж ресторані де вечеряли з Софією. Далі пили гарне рейнське вино. Говорили про Варгола і Маркеса, про Курта Кобейна й і філософію конструктивізму, але опісля Лазер знову завернув на жінок.
- Це просто треба зрозуміти. Колись я так само дивився на підстаркуватих диваків, які упадали за молоденькими дівчатками. Та ви не уявляєте! Софійка дивовижним чином повертає мене в молодість. Знаєте, тепер я згадав: коли було мені років дев'ятнадцять, телефонувала моя пасія й запитувала:
- Кохасику, а що ти зараз поробляєш?
- Трохи зайнятий, - відповідав я, аби надати своїй парсуні солідності.
- Можеш зараз прийти на наше місце? - а в голосі дівчиноньки уже нетерплячка.
- А чому такий поспіх? - далі граю дурника.
- А ти хіба не знаєш, кохасику?..
Я не забув тембру голосу, яким промовляла ці слова... Знаєте в житті у мене було сотні побачень, ніжних солодких розмов, але ніколи вже не було того тремтіння у голосі, того відчуття, що тебе люблять і з нетерпінням аж до виску чекають... Повернути собі таке відчуття - дорогого коштує...
- Знаю. Часами й життя... - з легкою іронією підсумував Карл.
Лазер глянув на детектива з жалем - той так нічого й не зрозумів...
В цей час у Карла ожив телефон. Після перших же фраз уважно глянув на букініста. Потім швиденько затараторив незнайомою мовою. Це була не швайцердойч, яку вже потроху розумів Лазер, а ретороманська, як згодом пояснив детектив, якою послуговуються лише п'ять відсотків швейцарців. Друзі з поліції сповістили йому, що Фабіон сидів у в'язниці Гамбурга за купівлю краденого. Переїхавши у Швейцарію він укрив цей факт. Карл потирав руки:
- Їдемо негайно до цієї пречудової пари - тепер ми примусимо їх усе викласти! У нас на руках серйозний козир... - зрадів Карл.
Коли вони вже розмістилися в таксі, детектива знову потурбував телефонний дзвінок. Тим разом обмежилися лише кількома фразами. Карл добрих пару хвилин тримав німуючу трубу в руках. Врешті повернувся до Лазера.
- Фабіон двадцять хвилин тому помер на вулиці від серцевого нападу.
