Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44149
Рецензій: 86116

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Там, де живуть чудовиська (17).

© Юрій Кирик, 12-08-2016
Коли під вечір Карл переступив поріг будинку Келлерів подружжя на позір почувалося досить впевнено, щоправда обоє дещо знітились, коли побачили окрім Карла й Лазера ще й двох поліцейських у формі. Проте це було лише декілька секунд. Нездорова реакція на поліційну форму - відзначив подумки Карл. З чого б це?.. Тадалі усе йшло напрочуд гладко. Навіть без зайвої шарпанини вони дозволили оглянути будинок. Карл обдивлявся усе дуже детально, як при обшуку. Навіть Лазер дивувався - навіщо це потрібно? Та коли той сказав, що має намір оглянути навіть пивниці, букініст не стримався - звів брови й пересмикнув плечима.

Підвальні приміщення  в цьому краї використовують переважно в літній період, аби хоронитися від спеки й тим самим економити енергію. Лазер, звичайно, у підвальне приміщення не пішов, а от Карл затримався там досить таки довго. Зате піднявся сходами з виглядом переможця.

- Можете ви мені сказати, шановний пане Келлер, - одразу ж звернувся до господаря, що оце зображено на цих от фотографіях? - запитав Карл, демонструючи світлини розгорнутих книг та рукописів на цифровому апараті. Фабіон вичинив гримасу байдужості й навіть дивитися не став.

- Це не мій фотоапарат. Я й поняття не маю де ви його взяли, і що хочете усім цим мені інкримінувати?

Звісно, тут і Лазер закусив губу - коли б вони за всіма правилами, з понятими  проводили обшук, Фабіон би не відвертівся...

- Нерозумно, шановний пане, Келлер, вам усе рівно доведеться усе розповісти, але тепер вже не як свідкові, а як співучасникові злочину, - закинув гачка Карл. Фотографії від яких відхрещувався Фабіон, з великим зацікавленням взявся розглядати букініст. Хоча зображення на екрані фотоапарату було дуже маленьким, він одразу ж упізнав частину своєї колекції.

- Бачите, звернувся він до детектива, - я мав слушність кажучи, що у викрадача фізично не було часу, аби позбутися багажу.

- Що на це скажете, пане Келлер - власник признав, що на ваших фотографіях викрадені у нього речі, - далі апелював до здорового глузду Фабіона Карл. Той тупо втупився в долівку, як ніби відповідь мала прийти йому саме звідтам.

- Попросіть сюди пані Лару, - зажадав від поліцейських детектив.

Огрядна жінка увійшовши в кімнату одразу ж запитально поглянула на чоловіка. Той підвів голову й заперечливо мотнув в бік жінки головою.

- Пані Келлер, - звернувся до неї детектив, - це ваш фотоапарат? - підійшов до жінки впритул, так, щоб та не могла бачити свого чоловіка.

- Звісно. Наша річ! Ми недавно його купували. У мене й чек зберігся...

Карл льодовим поглядом своїх сірих очей  глянув на господаря, опісля  на господиню. Та знітилась, й опустила очі.

- Бачите, пане Келлер, дружина теж стверджує, що це ваш фотоапарат.

- Вона розуміється на техніці, що вовк на зоряному небі. Чи вона його бодай раз в руках тримала?  Покажіть їй зовсім інший апарат, вона так само буде свідчити, що він наш, - не давав за програне Фабіон. З одного боку жінка на слова Фабіона образилася, з іншого ж, зрозуміла, що бовкнула зайве. То ж вирішила за краще  помовчати - нехай останнє слово буде за чоловіком.

- Зараз викличемо слідчу бригаду, перетрусимо увесь будинок, й знайдемо валізу й саквояж, це ж не голка, чи якась там мініатюрна флешка, які можна будь де увіткнути й шукати до другого пришестя, - строго мовив детектив, витягши телефон.

Фабіон посміхнувся самим краєчком уст, з чого Карл зрозумів, що шукати в обійсті - марна справа, - так само знайдемо чек, про який тут вже згадувала пані Келлер, - поволеньки й незворушно тягнув  свою нуту детектив.

- Не треба робити обшуку, мені ж після вашого трусу тиждень доведеться усе складати! Чек у мене в шкатулці, я зараз! - кинулась з кімнати Лара.

Детектив кинув поліцейському, аби той  пішов за жінкою. До Карла підійшов Лазер й іще раз прошепотів на вухо англійською:

- Іще раз вас прошу, якщо можна, обійтися без втручання поліції...

- Не знаю, не знаю... - заклопотано похитав головою той, - якщо будемо шукати обхідні шляхи, колекція може вислизнути нам із рук. Я майже певен, що в будинку її вже немає. Та коли ви просите... Що ж, іще маємо трохи часу. Чогось мені видається, що з цими Келлерами не все так просто. Постараюсь підійти їх іще й з іншого боку...

- Що маєте на увазі? - запитав Лазер.

- Десь той Фабіон уже пересікався із законом, - носом чую, - діткнув пальцем свого довгенького носика детектив.

Коли чек врешті було принесено і вручено. Карл поклав його в свою папку з таким виглядом, якби здобув головний у справі доказ...

- Ну що ж, шановні панство Келлери. Згідно усіх існуючих положень я повинен був би вас затримати, та, зважаючи на ваш поважний вік, та готовність пані Келлер співпрацювати з нами, маєте час до завтра все добре обдумати й чесно розповісти усе про валізи Лукаса Радіуса.

Подружня пара була надзвичайно задоволена, що непрошені гості врешті покинули їхній будинок.

Вийшовши Карл тихенько, бо з ними все ще йшли запрошені поліцейські, прошепотів на вухо Лазеру:

- Іще сьогодні попрошу старих камрадів з Інтерполу, аби як слід покопались в його минулому... А зараз спати, шановний Лазере! Я прибуду  до вас о сьомій з рятувальною службою. Прошу по військовому бути готовим!

Дорогою Карл кляв свій новий статус "приватного детектива". Це рішення Лазера не залучати в справу поліцію, вибило його з колії. В поліційній дільниці за ніч фахівці розговорили би, як Фабіона, так і його дружину, й був би фертік! Тепер же, які коники викидатиме цей  Фабіон у віщому сні не присниться...

  
***
  
Рівно о сьомій Карл з Лазерем зустрілися з рятівниками і їхньою автівкою під'їхали до підніжжя гори. Рятівники одразу ж взялись належним чином встановлювати вказівник. Лазер й  Карл заповзялися їм допомагати.

- Мусів бути великої сили чоловік, коли зміг самотужки витягти із землі й переставити цю колоду, - зауважив один з рятівників. Лазер посміхнувся:

- В особливих випадках такі зловмисники не цураються й диявола запросити собі на допомогу...

Коли врешті з вказівником було закінчено,  ані хвилини не зволікаючи, група почали підійматись угору. Першими пішли рятувальники й пройшовши несповна кілометр, категорично ствердили, що цей шлях долали троє людей. Причому, останньому шлях давався надзвичайно важко. Він раз по раз зсковзував зі скелі, видно й взуття мав не відповідне. Для Лазера той другий під'йом був набагато легшим ніж перший. Він добре пам'ятав дорогу й тепер йшов вже попереду групи.

- Тут у нас був перший привал, - зупинився Лазер.

- Якщо ви іще не дуже втомилися, підемо далі, - запропонував рятівник, - дуже вже мені не подобається, те, як йде останній турист, таке враження, що він геть вибився з сил.

Група дійшла до місця їхнього другого привалу. Й тут вже усі погодилися перепочити. Підкріпилися гарячою кавою з бутербродами й не зволікаючи пішли далі. По мірі того, як вони все далі заглиблювалися в гори, тривога у серці Лазера зростала.

Йосіка побачила уся група майже одночасно. Він сидів обхопивши руками й ногами одиноку смереку, яка не знати й як зачепилася на самому крайчику кручі. Оглядати його детальніше взявся Карл разом з рятівниками.

- Трупні плями й трупне заклякання свідчать, що він вже давненько попрощався з життям, - зробив висновок Карл.

Лазер уважно вдивлявся в обличчя хлопця, і раптом взяв Карла за руку:

- Видається мені, він не помер своєю смертю. В нього хтось стрельнув з дробовика. Гляньте, за вухом. Туди ввійшло шість чи вісім дрібних шротів.

- Прикуцнувши біля Лазера й придивившись до пошкоджень, Карл посміхнувшись мовив:

- Це не шріт, шановний Лазере, за нього вже взялися комахи. Свого часу Карл Лінней  заявив що три мухи можуть так швидко зжерти труп коня, як і лев.  

- Це ж яким чином? - зреагував цікавий мов дитина Лазер.

- Вони відкладають на трупі свої яйця. Личинки, що з'являються з них, проникають у труп, у внутрішні органи, аж до мозку й починають свою руйнівну роботу. Хоча, для них це означає лишень їстоньки... Їх кількість може бути величезною. В шкірі вони утворюють отвори, на які ви звернули увагу. Мурашки, а їх я тут теж бачу немало, через чотири - п'ять тижнів годні перетворити труп у скелет. То ж, якщо ми хочемо щось довідатись про його смерть, маємо поспішити...

Рятувальники не тратили час на розмови - викликали гвинтокрил, на якому прибув слідчий  і експерт, які спустились до них драбинкою, швиденько оглянули й сфотографували труп Йосіка, запакували його в спеціальну ношу й він мов Енох вознісся на небо ... Гвинтокрил  підняв на борт так само й  рятівників.  Карл же з Лазерем й далі долали маршрут пішки, Лазер зауважив, що тепер їм ближче пройти іще пару сотень метрів й спуститися до траси, аніж повертати назад. Що вони й зробили.  

- Ваш скарб вже почав забирати людські життя, - пожартував Карл, коли вони зручно вмостились в ресторанчику, де напередодні вже відпочивали Лазер з Софійкою.

- Вочевидь, така доля усіх скарбів - вартує їх зрушити з місця й довкола них починають творитися дивовижні речі, - погодився Лазер.  

- Як мені виглядає, той молодий чоловік помер своєю смертю. Серце не витримало, або мав яку іншу болячку... - припустив детектив.

- Та  ні, наскільки я знаю, нічим серйознішим за грип він не хворів, - заперечив Лазер.

- Гаразд. З ним, принаймні, все ясно. У нас залишаються Фабіон і Софія, - уголос розмірковував детектив.

- При чому тут Софійка? - випалив знервовано букініст.

- Як фігурантку справи я не можу її відкинути, - пояснив Карл. Мені взагалі дивно, що ви поселили цю дівчину, про яку мені розповідав Бастіалі біля себе. Це дуже ризиковий хід. Якщо на якомусь етапі у справу все ж втрутиться поліція, їм буде важко це пояснити...
  
-Знаєте, Карле, Софія для мене не така... Не така, як ви її бачите! У вас у всіх якісь шаблонні уяви про роман літнього чоловіка з молодою дівчиною...  Це ж не "лоліта", а доросла молода панна.

- Для мене вона передовсім, крадійка, - був непохитним у своєму переконанні детектив.

- Це був  злощасний випадок в житті молодої людини. Вона сама зрозуміла це й зробила усе для того, аби виправити ситуацію. Коли ми зустрілися уже тут, в Швейцарії, були обоє якісь приголомшені й святі. Почуття. Справжнє почуття, завше освячує...

- Еге ж, і приголомшує... - підсміхнувся Карл.

- Що ви сказали? - аж скривився Лазер.

- Приголомшує. Але це ваші слова. Я їх лишень повторив... - уточнив детектив. Ви кажете так, ніби якогось ранку Софія прокинулась в тілі зовсім іншої істоти  відмінної від тієї, що була раніше. Хочете мене, чи радше себе переконати, що відбулося явище, яке знаємо в природі, як метаморфозу. Коли одна форма істоти зникає. Розкладається на елементи, натомість з'являється зовсім інша істота.  

- Саме так, Карле, метаморфози в природі, допомагають нам зрозуміти нас самих.

- Так, але усьому є причина, дорогий Лазере. Гусінь знищує запаси їжі довкола себе. Аби швидко пересуватись, їй потрібні крила. Справжня трансформація лежить у способі життя комахи. Можливо, Софія трансформувалась бо теж замислила дальній політ?..

- Який іще політ Карле? - здивувався трохи розгублений чи засмучений неприємною для себе розмовою букініст.

- Я майже нічого не знаю ані про ваше життя, ані, тим більше про діяльність. Але коли людина кардинально, до невпізнанності з доброго дива  міняється, щось на кшталт лялечки, яка просто надувається,  аби сформувати нову істоту всередині себе, мене починають брати сумніви... - потер свого видатного носа Карл.

Лазеру розмова була не до густу. Й до метаморфоз вони надалі не повертались. Замовили вечерю й смачно поїли в тому ж ресторані де вечеряли з Софією. Далі пили гарне рейнське вино. Говорили про Варгола і Маркеса, про Курта Кобейна й і філософію конструктивізму, але опісля Лазер знову завернув на жінок.

- Це просто треба зрозуміти. Колись я так само дивився на підстаркуватих диваків, які  упадали за молоденькими дівчатками. Та ви не уявляєте! Софійка дивовижним чином повертає мене в молодість. Знаєте, тепер я згадав: коли було мені років дев'ятнадцять, телефонувала моя пасія й запитувала:

- Кохасику, а що ти зараз поробляєш?

- Трохи зайнятий, - відповідав я, аби надати своїй парсуні солідності.

- Можеш зараз прийти на наше місце? - а в голосі дівчиноньки уже нетерплячка.

- А чому такий поспіх? - далі граю дурника.

- А ти хіба не знаєш, кохасику?..  

Я не забув тембру голосу, яким промовляла  ці слова... Знаєте в житті у мене було сотні побачень, ніжних солодких розмов, але ніколи вже не було того тремтіння у голосі, того відчуття, що тебе люблять і з нетерпінням аж до виску чекають... Повернути собі таке відчуття - дорогого коштує...

- Знаю. Часами й життя... - з легкою іронією підсумував Карл.

Лазер глянув на детектива з жалем - той так нічого й не зрозумів...

В цей час у Карла ожив телефон. Після перших же фраз уважно глянув на букініста. Потім швиденько затараторив незнайомою мовою. Це була не швайцердойч, яку вже потроху розумів Лазер, а  ретороманська, як згодом пояснив  детектив, якою послуговуються лише п'ять відсотків швейцарців. Друзі з поліції сповістили йому, що  Фабіон  сидів у в'язниці Гамбурга за купівлю краденого. Переїхавши у Швейцарію він укрив цей факт. Карл потирав руки:

- Їдемо негайно до цієї пречудової пари - тепер ми примусимо їх усе викласти! У нас на руках серйозний козир... - зрадів Карл.  

Коли вони вже розмістилися в таксі, детектива знову потурбував телефонний дзвінок. Тим разом обмежилися лише кількома фразами. Карл добрих пару хвилин тримав німуючу трубу в руках. Врешті повернувся до Лазера.

- Фабіон двадцять хвилин тому помер на вулиці від серцевого нападу.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 16-08-2016

Метаморфози.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 14-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-08-2016

Такий кмітливий...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 12-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 12-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 12-08-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4610378742218 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …