Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43894
Рецензій: 85498

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

НА ІЛЛІ

© Nataliya, 02-08-2016
НА ІЛЛІ...
Іллі у нас не святкували, але нічого важкого також не робили. Найважчою роботою, яка робилася у цей день, було квашення вòгирків. Так-так, саме вòгирків, а не огірків. Боронь Боже було їх назвати огірками при дідові Юзькові. Дід не переносивна дух цього слова. Чому -не казав. Може тому, що воно одне із тих небагатьох слів, які він залишив у своєму словесному запасі після переселення із-під Перемишля на Тернопільщину.
До квашення вòгирків дід з бабою Гануською готувалися заздалегідь, тобто за день-два до Іллі. Дід випарював велику, десь літрів на двісті, дубову бочку, змайстровану йому в дарунок сватом Грицем, ще тим "бочкарем". З самого ранку дід викочував бочку, як називав він її, діледку*, насеред подвір'я. В казані вже кипіла вода. Квач із полину, рум'янку і чорнобилю перев'язаний шовковою дратвою також висів на клинку під навісом. Той квач служив дідові замість мийки, бо як можна було хоч подумати, щоб чухати діледку дротяною сіткою. "Як можна торкатися природного неприродним?"- запитував строго дід бабу Гануську, коли та старалася підсунути дідові магазинні "дротики", щоб прискорити процес, чи то облегшити труд.

В той час у деревяній літній кухні баба Гануська чаклувала над приправами, які дід кластиме у росіл, де киснутимуть вòгирки. Листя хрону, листя вишні та смородини, кріп і часник. Навіть петрушка і цибуля, які відношення до квашених вòгирків не мали, також були вимиті, і очікували чогось. Посеред кухні у великій цинковій балії мокли вòгирки ще із вечора. Ні, то були зовсім не малесенькі огірочки, які всі звикли квасити на зиму. То були величезні пузаті жовтобокі огірчища із сантиметровими зернятами всередині. Дід квасив саме такі, бо вважав, що тільки в них є найбільше вітамінів і смаку, бо вже добре дозрілі і вистояні. " Сі взяли все від літа! А що в тих зелених хробачках за смак?"-запитував у баби Гануськи, коли та старалась підкинути у бочку хоч кілька малих огірків... для гостей.

Ми, діти, у тому процесі участи не брали, але страшенно любили спостерігати, як то все дійство відбувалось, тому із хати ані на крок. А ще, це був чи не єдиний день в році, коли діда можна було побачити в кухні, бо майже весь свій час він проводив в тісній напівтемній комірчині із "швайкою" та дратвою в руках, латаючи капці людям із всіх довколишніх сіл. Але не тільки ми були раді. Раділа тому святу і баба Гануська, бо в той день дід приходив на її господарську половину хати, де вона передавала йому повне право доторкатись до всього інструменту, який в інші дні був для діда "під забороною". Навіть заперезала діда своїм новим фартушком із трояндою на кишені, який отримала в дар допомагаючи у сідів на весіллі.

На Іллі, і таке було тільки на Іллі, баба Гануська, намивши дідові хронового листя і кропу, налупивши часнику і насипавши у діжку солі, сідала на край бамбетля, заклавши руки навхрест на грудях, і спершись на невеличку подущину заводила співанку про молодість, яка не вернеться. Дід, виймаючи із балії огірки, складав їх один коло одного на дні бочки, щоб щільненько пристали. Він перехилявся так глибоко через край, що, здавалось, зараз впірне й сам з головою, тільки ноги задре. Ми реготали, а баба співала, не звертаючи уваги ані на нас, ані на діда, і чакала команди. Дід виринав із бочки, розрівнював втомлену спину, дотягав за бабою останнє слово пісні, а потім голосно, наче офіцер наказував:
-Ганусько, вишні!
Баба зривалась із бамбетля не перестаючи співати, подавала дідові миску із вишневим листям. Дід брав кілька листків, розсипав їх по огірках. Потім звучали команди: Ганусько, хрону! Ганусько, смородини... солі... часнику... І так тривало доти, доки бочка не заповнювалась доверху вòгирками. Пісні змінювались одна за одною, як шари огірків у дідовій бочці. Дід командував -баба подавала. Робота "кипіла". Вони так "звихались", що квашення бочки огірків могло закінчитись навіть за полудне. А ми, діти, так і сиділи на маленьких стільцях, змайстроваих для кожного іншим нашим дідом Грицем, очікуючи обіду, який ще із досвітку був зварений бабою Гануською, мліючи від голоду і від запаху часнику та копу, що заполонли собою усю маленьку кухню.

Коли останній огірок пірнув у бочку, дід Юзько віддавав бабі останній наказ:
-Ганусько, неси полотно, покришку і камінь!
Баба виходила до комірчини, і за мить верталась із круглою дерев'яною кришкою, добрим шматом старого домашнього полотна і плитою. Дід накривав огірки кришкою, клав зверху плиту, а потім пов'язував бочку полотном. І здавалось, що то вже зовсім не бочка, а статна молодиця у білій хустині стала у кутку біля вікна. Начищені обручі виблискували на тепно-коричневім дереві, як крайка, вишита золотом, на жіночій плахті. Дід відходив на пару метрів, міряв оком ту діледку, потирав руки і промовляв: "Вже з голоду не пімрем. Ще би кілько само капусти..."

А потім був обід. Смачний борщ із димленим порібрям розлитий у невеличкі мисочки з волошками на дні. І хліб домашній, сірий, хрумкий і пахучий, у сто разів смачніший за магазинний, натертий залишками часнику. І цибуля зелена, і бараболя, і компот із ромбамбару*.
У хаті стояла тиша. Було тільки чути сьорбання борщу, шморгання дитячих носів, і хруст цибулі. Всі старались якнайшвидше доїсти, і показати дідові волошки на дні миски. За те дід обіцяв сюрприз. Тільки ще не сказав який.
-Ну, що, готові?-запитав дід, коли у наймолодшого із нас, Михася, закінчилась у мисці страва.
-Готові!- відповіли хором ми, перекрикуючи один одного.
-Ну, тоді на Джурин? Ану, Толю, бери відро.
-Діду, але ж нині Іллі...-відповів найстарший Толя.
-І що?-наперед знаючи відповідь онука запитав дід.
-Як що, діду? На Іллі впав лихий з гіллі! -виголосив хлопчик.
-А що нам до нього?- засміявся дід.- Нам головне, щоб він нам раків не розігнав.
02/08/2016р
Н. Хаммоуда.
Діледка*-діал.-бочка.
Швайка*- товсте швецьке шило із діркою для захвату нитки.
Ромбамбар*- румбамбар, ревінь.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-08-2016

Ну, треба ж так...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Таня, 03-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 03-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 03-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 02-08-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 02-08-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.30320405960083 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …