Лазер звик прокидатися о шостій. Яким би не був змореним, й коли б не пішов спати. Пробудження не було приємним. Через учорашнє надмірне напруження м'язів боліло усе тіло. Важко було навіть піднятися з ліжка. Та він все-таки встав і приготував собі гарячу ванну. Довго з неї не вилазив, навіть трішечки подрімав. Після контрастного душу відчув, що поволі повертається в норму. Випив апельсинового соку, й зробив собі кави, аромат якої розбудив Софійку.
Сів на скрайчику ліжка і з посмішкою спостерігав, як вона вставатиме, та замість гримаси болю на обличчі дівчини побачив щасливу посмішку.
- Знаєш, Лазере, я давно зауважила - в твоїй присутності відчуваю дивну зміну реальності: щось міняється у просторі. Ніби усе, як учора, одначе, усе змінене. Шкода, не вмію доладно пояснити цього свого відчуття...
- Люба дівчинко, ти так само змінюєш й мою реальність, - він ніжно діткнув устами її чола, -я теж всеньке життя намагався змінювати довкола себе реальність. Признаюсь у гріху. Перший раз це сталося в університеті, коли вперше спробував курити траву. У мене раптом зникла точка відчуття, за яку можна було б вчепитись, і бути упевненим, що не падаєш просто зараз у чорну діру... З травою більше не експериментував, та бажання змінити реальність залишилось.
- Аж донині? - запитала та, трохи кепкуючи.
- Ні, бо давно зрозумів, що уже це роблю, - відповів упевнено.
- Навіть скажеш як? - нагострила вуха дівчина.
- Від раннього дитинства кожен мій крик, кожна думка уявлення про себе - моделює простір довкола. Не сам я це збагнув. В середині минулого століття вчені зрозуміли, що навіть погляд людини здатен змінювати довкола себе реальність.
- А я гадала, що лише шампусік, пивасик чи горілцуня відривають людину від буття у реальності, - загадково посміхнулась Софійка.
- Усі наркотичні трунки збурюють нашу свідомість. Саме вони притуплюють здатність людини відчувати навколишнє на тонкому плані, - переконано мовив чоловік.
Ближче до обіду, коли поснідали, й бодай трохи стали почувати себе у "своїй тарілці", зателефонував Бастіалі. Невдовзі після дзвінка й сам завітав. Поцікавився чи подобається їм номер, чи задоволені прогулянкою, загальні фрази задля увічливості. Лазер замовив у номер каву і під приводом, що він хоче покоптити небо, Бастіалі витягнув товариша на балкон, де той одразу перейшов на німецьку.
- Ти що не довіряєш Софійці? - запитав здивований такою поведінкою Лазер.
- Ну з того, що ти розповів мені про неї не радив би й тобі їй аж надто довіряти, - відповів той.
- Після того, що вона вчинила стосовно Йосіка, у неї немає вороття, - категорично заявив Лазер. До того ж, спочатку вона грала роль, яку їй окреслив Йосік. Зараз же, у неї немає такої потреби. Вона цілком натуральна, якою її створив Бог.
- Якийсь філософ сказав, що людина не тільки є собою, а й прикидається собою, - зауважив ніби між іншим Бастіалі, - іще він сказав, що нікому не дано зазирнути у зворотній бік нашого місяця...
- Це все високі філософські теорії. Софійка ж не якесь там зіпсоване дівча. Її намовили зіграти невластиву їй роль, але усе зрозумівши, вона сама в усьому щиро покаялася. Таких навіть Господь прощає...
- З тебе, як я подивлюся, був би добрий адвокат, Лазере... - зауважив Бастіалі.
- Я часто думаю: чи не випливає наша переконаність у власній чесності, лише тому, що ми не постали перед тяжкою випробою? - роздумував Лазер, - джерелом людської порядності часто є відсутність таких випроб.
- Гаразд, з тобою важко не погодитись, -- Бастіалі на довше затримав свій погляд на букіністові. Коли б Лазер не опустив очей, він з певністю відчитав би у погляді товариша ледь помітний скепсис, - в кожному разі, це твої проблеми, - закінчив фразу той. Я навів довідки у всіх готелях. Йосік у них не з'являвся. Раджу тобі вдатися до фахівців. Той хитрун міг зареєструватися в готелі під чужим прізвищем. Можу тобі порадити приватного детектива, в якого є можливості зробити глибшу розвідку.
- Власне сам хотів про це просити. Ти ж, як звикло, наперед передбачаєш мої думки, - мовив з теплом Лазер.
- Хочеш, я тебе представлю, а тоді ти сам собі з ним поговориш? - запропонував Бастіалі.
- Звичайно, в момент погодився букініст.
Бастіалі зателефонував, представив детективові клієнта. Лазер же коротко виклав Карлу Швайцеру, так звали детектива, суть справи.
- У вас є фотографії Йосіка Гольдберга? Це б набагато полегшило справу, - запитав детектив.
- Ні, - трохи знітився Лазер, подумки клянучи свою непередбачливість.
- У мене є! - вигукнула Софійка. В телефоні. Навіть багато. Скажіть його номер телефону. Я йому в мить перекину.
Операція була проведена в лічені секунди.
- Гаразд. Чекайте результатів, - мовив Швайцер, - Думаю, до вечора щось уже накопаю...
- Інший світ, - посміхнувся Лазер, після перемовин. У нас такий пан, одразу обумовив би свій гонорар...
- Я давно з ним знайомий, Карл дуже порядна й тямуща людина, - запевнив Бастіалі.
- З певністю у нього тут, в Швейцарії, а тим паче, в маленькому курортному містечку не надто багато роботи? - роздумував Лазер.
- Це вже не та Швейцарія, яку ти знав років двадцять тому, друже... Ми стали відомі світові передовсім можливостями відмивання брудних грошей, - скрушно констатував банкір.
- Швейцарія віддавна була була світовим банком, бо не дуже цікавилися її банкіри походженням капіталів, якими збагачувалися швейцарські банки, - вставив букініст. Бастіалі розсміявся:
- У нас своєрідна економіка. Її творять інші... У процвітання Швейцарії внесли чималу лепту країни Східної Європи, та й України теж... Але це такі масштаби, що на них ніхто б не звертав серйозної уваги. Зараз відчувають відтік капіталів до Швейцарії країни ЄС та й США. То ж нині маємо в Швейцарії багато кримінальних елементів дуже високого штибу. Поліція усіх їх мусить мати на оці. Приватні фірми воліють вдаватись до приватних детективів. Так, що роботи вистачає усім...
***
Увесь день Лазер із Софійкою провели в готелі. Лазер на ноутбуку, як він сам казав, розв'язував якусь шараду.
- З будь-якою шарадою ти б впорався за лічені хвилини, а тут уже дві години сидиш, голови не повернеш, - не відставала Софійка, - можливо ти йог, й навчився перетворювати сексуальну енергію в русло творчості?.. Це мене не дуже влаштовує, грайливо примружила свої довжелезні вії...
- Та ні, то таки справжня шарада, повір мені... Суть лише в тому, що не годен її розгадати не лише я, а й ніхто з учених мужів от уже багато десятків років.
- Що ж воно за шарада така? - щиро здивувалась дівчина.
- Зашифрована книга Уілфріда Войніча, - коротко відповів Лазер.
- Від скромності ти точно не помреш! - зневіччя кинула Софійка, - це що вчені всього світу не розгадали за десятки років, ти задумав розгадати отут, в готелі?
- Ні, пташино моя, мені треба бодай підібрати ключ до цього шифру, - відказав букініст не відриваючись від комп'ютера.
- Забавка дорослих, вчених диваків, - констатувала та. А що коли хтось той шифр розгадає? Дістане Нобелівську премію?
- Бачиш, є припущення що це книга Роберта Бекона знаменитого алхіміка тринадцятого століття, який усе своє життя вірив в існування філософського каменю і шукав його. Розшифрування книги може принести світові науки багацько нового, - врешті повернувся до неї обличчям Лазер.
- Боже, але це ж несосвітенна дурня! Нині усі ми добре знаємо, що такого каменя не існує... - сплеснула в долоньки Софійка.
- Це був незвичайний алхімік. Викладач Оксфордського університету, що опісля став францисканським монахом, був одним із небагатьох вчених того часу, який використовував дослідний підхід в науці, вніс значний вклад в царину хімії, і механіки.
- Наука пішла далеко вперед, - категорично заявила дівчина, гадаю, усі його винаходи на нині нікому не цікаві.
- До того ж він був віщуном - передбачив винахід окулярів, телескопа, пороху й парового двигуна, - якби не чуючи її репліки, продовжував чоловік, але й на цьому не зупинився - передбачив, що колись буде сконструйовано літальний апарат, машини, які рухатимуться з великою швидкістю без допомоги коней. Окрім того можуть бути створені машини, які б дозволяли плавати по морю, й навіть досягали дна, при цьому не піддавалися жодній небезпеці. В нагороду за свої віщування провів двадцять два роки у в'язниці по звинуваченню у використанні магії й чар, й так само за свої "блюзнірські" наукові передбачення.
- Ну й що? Жюль Верн теж багато чого передбачив, та й тих віщунів у світі було що тепер, що тоді хоч греблю гати. Розшифруєте і що? Прочитаєте чергові віщування, нехай і геніальні? Але це вже з певністю давно найкращим чином втілено в життя. Кому це може бути цікаво? - трималася свого Софійка.
- Усе, що говорила ця людина було великим. Дивно, як йому вдалось заглянути на сотні років вперед і передбачити винахід мікроскопу й телескопу. Звідки у нього задовго до офіційних відкриттів були знання про галактики й позагалактичні туманності, про будову біологічних клітин й процесу розвитку ембріона? Може якийсь філософський камінь він все ж знайшов? - звичним чином посміхався Лазер.
- То чому ж помер? Коли я добре пам'ятаю, філософський камінь - ключ до безсмертя, - знову парирувала юна опонентка.
- Роберт Бекон для сучасників - загадкова фігура. Там може виявитися - все... Оскільки ж може виявитися "все", люди й готові на "все", тільки б знайти...
- Що означає оте твоє: "Все"? Мається на увазі грошовий еквівалент також? - обережно поцікавилась дівчина.
- Звісно. Але це дрібниця в порівнянні зі славою й всесвітнім визнанням, які безумовно отримає людина, що їх розшифрує, - чоловік врешті "стулив писок" ноутбуку, як сам полюбляв висловлюватися.
Софійці від хвилювання зів'яли ноги. Вона спробувала глибоким подихом вгамувати шалене серцебиття і лише тоді запитала:
- Твій Бекон щось конкретне залишив по собі, як скажімо Леонардо да Вінчі?
- Я знаю принаймні один із його знаменитих винаходів - мідну голову, обладнану акустичним апаратом котра проголошувала віщування,- відповів букініст.
- Так от звідки Бєляєв почерпнув ідею для написання "Голови професора Доуеля"... - знову кепкувало дівча.
- Він міг нічого й не знати про Роберта Бекона. Ідеї носяться у космосі. Нерідко дві людини в різних кінцях планети роблять одні й ті ж винаходи... Ти провокатор, Софійко! - вигукнув Лазер. Навіть не знаю навіщо розповідав тобі про Бекона. Особисто я не прив'язуюсь у своїх спробах дешифровки до цього вченого. Припущення стосовно його авторства, що за нього усі вхопились, базується на єдиній висловленій ним фразі: "Хто пише про таємниці мовою доступною кожному, - небезпечний безумець". Так само усі дослідники концентрували увагу на тексті, я ж, як людина лінива, іще раз уважніше придивлюся до ілюстрацій рукопису, можливо, вони дещо мені підкажуть...
Довгоочікуваний телефонний дзвінок пролунав коли вже смерклося.
- Ви доктор Авербух, з яким я мав честь недавно перемовитися по телефону? - чемно перепитав детектив Карл Швайцер, - своєрідною німецькою, якою послуговуються корінні швейцарці.
- Так, - коротко відповів Лазер, якого розбирала цікавість.
- Чи міг би зараз до вас заскочити?
- Звичайно, давно вас чекаємо, - з легким дрижанням у голосі промовив букініст.
За якихось несповна десять хвилин детектив переступив поріг їхнього тимчасового притулку. Чемно розкланявся з Софійкою й одразу приступив до справи.
- Добру службу зіграли фотокартки люб'язно скинуті панею Софією, він поглянув і чемно вклонився в бік Софійки.
- Коли не важко, перейдіть на англійську, попрохав Лазер, отямившись, що дівчина ні бельмеса не розуміє.
- Без проблем, - промовив той, переходячи на англійську. Передбачивши, що пан Гольдберг міг зареєструватись під чужим прізвищем, я об'їхав готелі з його світлинами, та усе надаремно - цього чоловіка ніхто не бачив. Є ще у нас так званий "зелений туризм", де гостей приймають місцеві мешканці у свої домівки. Це була складна робота - обійстя розкидані по території, яка втричі перевищує площу самого Гштаадту. Я вже втратив був усю надію, коли раптом помітив, як насторожено переглянулися чоловік з жінкою побачивши фото, й хоча твердили, що в очі цього чоловіка ніколи не бачили, та коли я налякав їх, що зараз спроваджу сюди слідчу бригаду, яка обшукає увесь будинок, визнали, що чоловік зображений на фотографії винайняв у них житло, іще поза вчора зранку. Записався, як Лукас Раудіс, але, здається, одразу ж відправився на прогулянку в гори. З того часу не повертався.
Побував я навіть у кімнатах, який піднайняв у них ваш Йосік. На жаль, там окрім одежі, розкиданій по усіх кутках, у кімнаті, нічого не було. Теж власники запевняли, що жодного багажу в нього із собою не було.
- Бути цього не може, - мало не вигукнув Лазер. В нього не було ні часу, ані можливості, деінде сховати багаж. Він мусів залишити його у них!
- Так... Тепер маємо, принаймні два завдання: притиснути подружжя Келлерів, - речі Йосіка з певністю у них. Друге - розшукати самого Йосіка.
- Скажіть, пане Швайцер, це можна буде якось зробити без залучення поліції? - попрохав Лазер. Він коротко виклав детективові ситуацію - чому для нього втручання поліції не бажане.
- Ні, - заперечив той, - без офіційного втручання поліції ми не зможемо цього зробити, але, я сам довгі роки працював в поліції. Там у мене залишились друзі. Можу їх взяти із собою, як то кажуть, для психологічного тиску... Той пан Фабіон людина недалека. Можна спробувати. От де розшукувати Йосіка - тут гублюся в здогадках, ніщо путнє не приходить в голову. Звісно, треба обійти усі фірми, що займаються відпочинком в горах. З певністю він не поліз в незнайомі гори на свій страх і риск.
- Думаю, я знаю, де його шукати, - мовив Лазер. Коли ми з Софійкою відправились в гори, увесь час мені видавалося, що відчуваю чийсь погляд позаду. Та в поле зору так ані разу не потрапив. Якщо це мені не примарилось, то це міг бути лише він! Десь на половині дороги втратив відчуття цього погляду. Тоді помислив, що гірська дорога надто важка для нього й він повернувся. Нині ж виходить він залишився в горах. Можливо, підвернув чи зламав ногу й зараз десь на самоті в безпомічному стані... Чекати допомоги нізвідки, адже ми не йшли жодним із нанесеним на карту маршрутом.
- Лазере, урешті-решт ти не Мати Тереза! - зло кинула репліку українською дівчина. Та букініст жодним чином не відреагував на неї.
- Тоді вирішуйте, що робитимемо в першу чергу - займатися пошуком Йосіка чи чинити допит подружжю Келлерів? - запитав детектив.
- Треба рятувати колекцію, бо за той час вона може перекочувати в місце, де знайти її буде аж надто не просто, - втрутилась зі всією категоричністю Софійка.
- Та ні, спочатку треба спробувати знайти людину, - заперечив Лазер. Вона може бути в безпомічному стані. Та й знайшовши Йосіка, будемо набагато ближче до мети. Переконаний - він нам усе розповість.
По тому, як Софійка заламувала пальці було видно, як вона нервує.
- Не розумію! Хоч вбий не розумію! Заради цього розпроклятого негідника ти готовий ризикувати своєю колекцією?! Знаєш, Лазере, так, як ти у Йосіка вкладався, так лише батьки вкладають гроші у своїх безголових чад, як у заздалегідь економічно збитковий продукт!
- Я хочу тільки вірити і переконуватися в непомильності своєї віри. Софійка скептично хлипнула, але Лазер враз перекинув увагу на неї:
- Ти ж, дорогенька, не хотіла б підхопити тут якусь бацилу?
- Звісно, що ні. Хто б хотів?
- От і я не хочу дихати міазмами думки, яка може ослабити мою віру, яка уяви собі, потрібна мені для життя. Яка навіть і є моїм життям...
- Ніколи б не подумала, що ти такий побожний, - із сумнівом в голосі пролепотіла дівчина.
- Я не побожний, дівчинко, лише віруючий. Віра ж без віри у віру слабка. Вона не може принести сатисфакції...
Лазер уважно дивився на дівчину, й не впізнавав її - як вона не схожа на те безпомічне дівча, яке він зустрів у Львові. Треба визнати - незла з неї акторка. Там грала роль, режисером якої був Йосік. І тільки зараз він знайомиться із справжньою Софійкою...
Посміхнувся своєю звичкою й примирливо промовив:
- Мій любимий Кшиштоф Занусі, так формулював дилему: "Як з'їсти тістечко і далі його мати?". Як досягти успіху й не втратити гідності, бо разом з нею ми втрачаємо й душу?..
Карл Швайцер із здивуванням споглядав за парою, яка розмовляла незнаною йому мовою. Подобався йому, як запальний темперамент дівчини, так і спокійна врівноваженість чоловіка.
- Ми можемо встигнути іще сьогодні потормошити Келлерів, а вранці відправитися на пошуки вашого Йосіка.
