Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43883
Рецензій: 85485

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (49). Частина IV - (О)північне Cонце

© Viktoria Jichova, 16-07-2016
                                                                (продовження)

                                                                           3.

Повертання на ферму в ці хвилини здавалося нескінченним - дорога виструнчувалася сірою асфальтною стрілою і летіла кудись крізь рівнинну зелень лук і лісів. Летіла, але, як навмисне, нікуди не відлітала - бігла, мов доріжка на тренажері для бігу, на якому бачиш як на тахометрі біжать і зникають кілометри, і ти біжиш, задихаючися і ледь уже не падаючи з ніг, все ж залишаєшся на одному й тому ж місці, вичавивши зі себе гектолітри поту і всю життєву енергію. Так почувалася і я зараз: лише свист вітру у вухах та стугоніння в голові від адреналіну, проте до ферми все ніяк і ніяк не доїхати.. "Швидше, швидше!" - підганяла я себе подумки і зі всієї сили тиснула на педалі. І крутилися педалі i колеса, і думки теж крутилися, і мерехтіло гілля повз очі - лише дорога, як на зло, наче приклеїлася до коліс велосипеда липкою стрічкою і намотувалася на них нескінченним, важким рулоном часу..

Нарешті, вдалині показався останній поворот на Тоумалууку - до ферми ще залишалося якихось два кілометри. Чоловік мене вже давно перегнав і був далеко попереду, проте ті останні кілометри і для мене, вже добряче утомленої, ніби пришвидшилися - задихана і спітніла від шаленої їзди, я зіскочила з велосипеду, і, кинувши його на траві перед ґанком, ввірвалася у садибу. Мабуть, своєю дикою з´явою переполошила присутніх у вітальні господарів та фіннів, котрі вже нарядно вбрані нетерпляче очікували нас.
- Пане господарю, мені негайно потрібен інтернет! - вигукнула я, здивувавши всіх.
- Ти вже, мабуть, взагалі втратила рештки здорового глузду і сумління! - незадоволено пирхнув чоловік. - Люди тут на нас чекають, хвилюються, а ти їм за те отак?!
- Прошу вибачення.. - схаменулася я і від сорому замалим не провалилася крізь землю. - Я не хотіла затримувати вас, аби ви спізнилися на свято..
- Вибачення приймаються. - сухо промовив господар. - Ми справді за вас переживали. Я вже навіть подумував дзвонити у поліцію, чи чого, часом, не трапилося. Та ваш чоловік сказав нам, що ви затрималися у Салме.
- Так-так, саме у Салме! - поспіхом видихнула я. - Тому мені зараз конче потрібен інтернет! Прошу вас, дайте нам ще кілька хвилин! - заблагала я.
- Ніякого інтернету! - нервово буркнув чоловік. - Лише десять хвилин на збирання і їдемо!
- Але ж.. - запнулася я і винувато опустила очі, відчуваючи незадоволені погляди присутніх. - Це якраз пов´язано зі Салме.. Я мушу щось дуже важливе з´ясувати. Це як питання мого життя і смерті..
- А що там у Салме пригодилося? - поцікавився фінн.
- З нами нічого, але я там знайшла дуже цікаву інформацію.
- Недавно у Салме знайшли рештки вікінгських захоронeнь. - відповів господар. - І ми, островитяни, дуже пишаємося цією знахідкою. - і він різко перевів свої сірі очі на мене, пильно задивився. - Це пов´язано саме з цією подією?
- Так! - відповіла я, відчувши приплив обнадійливості - в очах господаря вигравали іскорки прихильності.
- Нічого подібного! Це можна зробити і після свята! - не поступався мій чоловік. - Вибачте, шановні, але в моєї дружини інколи занадто великі примхи. - і вже до мене: - Іди краще вже приведи себе в порядок, не затримуй людей!
- Та зачекайте, не гарячкуйте! - втрутився господар. - Може, це і справді для когось важливо більше, ніж ми спроможні уявити. Наша прадавня легенда про зродження бога Таарапіти може мати зв´язок саме з тими часами, коли вікінги були на нашому острові. Може, саме з культом бога Тора, який вони поширювали, і пов´язано те, чому вони на Сааремау так часто впродовж століть навідувалися і, можливо, осідали тут. Адже відомо, що на озерці Каалі після падіння і вибуху метеориту було споруджено язичеськe капище. - і на його обличчі промайнула тінь усмішки. - Мадам, не хвилюйтеся. Зрештою, у наc ще є трохи часу, якщо встигнете все до півгодини. Тим більше, коли я вас всіх повезу у моєму мікроавтобусі. Бо що ж це за свято, коли мої гості навіть не зможуть дозволити собі ковтка чогось міцнішого? - і він доброзичливо розсміявся. - По всій нашій садибі є вай-фай, я вам дам пароль i під´єднуйтеся, мадам, як вам любо.
- Дякую! - з радістю i полегшенням вимовила я і чкурнула по сходах до нашого номеру. Слідом за мною пригнався і мій чоловік.
- Бачу, що ти так нічого й не зрозуміла після нашої вчорашньої розмови! - дивився на мене роздратoванo. - А що твоя обіцянка, що, мовляв, забудеш за свої "штучки", що не братимеш в дорогу ноутбука і так далі? - знову почав докоряти.
- Так, я знаю, що ми домовилися під час відпустки "від´єднатися" від всього, що нас пов´язує з життям у Празі. Але повір, це для мене зараз дуже важливо! Мені потрібно поглянути на деякі матеріали, які я нaзбирала під час навчання в універі, та тре´ ще щось знайти в мережі.. Любий, вибач, але так вже речі маються і я не спроможна їх змінити. Мені це дуже потрібно, зрештою, це потрібно і для нас двох.. Якщо, звісно, даси мені кілька хвилин для з´ясування цих інформацій. Краще он іди, прийми за цей час душ, а я поки-що понишпорю в компі. І обіцяю - я все встигну, навіть малюватися не буду! За той час собі зможеш ще попити пива на ґанку, якщо господар вже так люб´язно погодився стати нашим водієм.. Але, бачу, знову мене не розумієш.. - вже губилася від прикрого усвідомлення, що не все ще мiж нами з чоловіком подолано.
- Ну, якщо не малюватимешся.. - поміркував. - Гаразд, але лише десять хвилин! Інакше поїду на свято без тебе. - і зник у ванній.

                                                                            4.

І я хутко витягла з валізи старанно замотаний в одяг, тобто замаскований від чоловіка, свій ноутбук. У нім є все, що мене цікавило: і наукова література, і мої конспекти з універу, і димломна, і навчальні матеріали, і моє хоббі - зібрана колекція наукових публікацій К. Г. Юнга, лексикон символів та ще ціла купа інформацій про езотерику.. "Отже, швидше, швидше під´єднуйся до мережі, ти бездуха машино!" - вговорювала я свій комп´ютер, задаючи пароль тремтячими від нетерплячості руками. Ось, нарешті, під´єднано. А ще ось мої файли.. скільки ж їх! Так куди ж я запропастила цю інформацію?! Час, час, втікає час! Один файл - ні, не там! Файл другий, третій, четвертий.. Ось, здається він! Відчиняю. Так, ось воно! І чому я лише вмістила цю історичну довідку на самому споді всіх матеріалів? Дала це туди лиш би "для годиться", бо була цікавою, але тоді, коли я її знайшла, мені зовсім не давала сенсу.. Лише тепер, здогадуюся, лише тепер може бути цінним, чи майже не одним із найважливішим камінчиком до всієї тієї хаотичної мозаїки! Мої думки закружляли по спіралі, наче торнадо, руки судомно тремтіли, серце, здавалося, переставало битися - я заловила повітря - чогось його вкрай забракло.. Мої очі, як цвяшки, прибилися до екрану монітору і побігли по рядочках щойно відкритого документа. Документа, котрий торкався зібраних історичних довідoк про край, де мені випало народитися - про нашу Галичину, котра ще у ті давні часи жодною  Галичиною не була, а була землею племен білих хорватів та називалася "Червенськими городами". Насправді є дуже мало достовірних інформацій про мій край з тієї сивої давнини. Але хоч трішки, краще хоч щось, ніж нічого. Отже, камінчик за камінчиком кожного такого історичного фрагменту дає підставу окреслити хоча би зовнішні контури цілковитої тодішньої картини - поки що полотнища без барв, проте вже з дедалі явнішими обрисами!

Читаю перше: ріка Полтва. Пóлтва (пол. Pełtew) - річка в Україні, в межах міста Львова, а також Пустомитівського та Буського районів Львівської області. Ліва притока Західного Бугу, басейн Вісли. І що головне - Полтва впадає у Західний Буг, а той - у Віслу, а та - в Балтійське море. І Полтва, яка в нинішній час протікає під землею Львова, раніше у середньовіччі була судноплавною рікою! Знову перечитую цитату: "Зі свідчень пізньосередньовічних краєзнавців випливає, що за їхніх часів Полтва була судноплавною, в кожному разі якісь там рибальські барки доходили нею до Львова аж від Балтійського моря і тогочасні гравюри на це натякають".

Читаю другу, ще цікавішу інформацію - цитата: „Опубліковано матеріали досліджень, проведених у 2008-мy році експедицією Львівського університету на ранньосередньовічному городищі біля с. Рокитне Яворівського р-ну на Львівщині. Розкопано два заглиблених житла з печами-кам’янками, простежено деякі елементи внутрішнього облаштування і конструкції стін цих споруд. Виявлений керамічний матеріал дає підстави датувати функціонування жител у кінці Х-го - першій половині ХІ- го ст. Наприкінці Х-го ст. Прикарпаття входить у сферу активних політичних інтересів Русі, свідченням чого були походи у 981-мy і 992/993-мy роках великого князя київського Володимира у цей регіон. У довготривалому процесі інтеграції цих теренів до складу Руської держави занепадають городища "полісного типу" - племінні господарсько-адміністративні осередки. Декілька таких укріплених поселень із складною системою оборони і забудовою з жител-землянок, рештки яких зберіглися у вигляді так званих западин, були розташовані на Розточчі (Рокитне, Добростани, Ґуців, Майдан, Ґурний). Городище Рокитне ІІ знаходиться в урочищі Окопи на віддалі 0,5 км на південний схід від с. Рокитне та 0,6–0,8 км на північ від с. Бірки на трьох підвищеннях гребеня мисоподібної гряди, оточеної долиною р. Млинівки (басейн р. Західний Буг), на висоті 60 м над її рівнем.“

Далі вичитую з матеріалу, що "городище Рокитнe" мало характер дуже складної оборонної фортифікаційної споруди. У ті часи було необхідним стерегти територію на теренах Червенських городів від набігів інших племен, що вже утворювалися у держави. Отже, в цім археологічнім матеріалі згадується Рокитнe! Місцина, звідкіля походить мій рід по материній лінії! Місце мого дитинства!

Спалахнувши від раптового здогаду, далі пробігаю очима третє: це вже стосується самого острова Сааремаа. Окрім вже мені відомої інформації про те, що тут були присутні вікінги, читаю ще i про щойно недавно розказанy господарем ферми легендy про бога Тора, який народився як бог вогню i блискавки з палаючої небесної іскри:
"Taapa (варіації назви включають Tooru, Тааrа і Tarapitha) бог в естонській міфології. Хроніка Генрі з Лівонії згадує Таарy як вищого бога жителів острова Сааремаа, також і для племен у Віронії на півночі Естонії. Згідно з літописом, коли хрестоносці вторглися у Віронію в 1220-мy році, був у Віронії гарний лісистий пагорб, де на думку місцевих бог Таара народився і звідки він прилетів на Сааремаа. Лівонську назву Thoreyda, Thoreida (англійською Treiden) засвідчено в Хроніці Лівонії тa інтерпретується як сад Taapa - Тор 'Taara' + * Aida 'сад'. Якщо ця інтерпретація вірна, то теонім Taapa був також відомий в Ліфляндії (Лівонії). Назву Таара було витлумачено як "Taapa, допоможи!" (Taara, а (v) іта! - естонською мовою) і як "удар блискавки Taapa" (Taara pikne). Отже, це був бог, пов´язаний з блискавкoю і вогнем. Taapa був також відомий між племенами Фінляндії. На старому культовомy місці, нині відомoмy як Laurin Lahde (Фонтан Lauri) в графстві Янаккала, фінські племена там поклонялися богy Taapa, в кінці XVIII-го століття церква повиннa булa закрити це місце. Таара, можливо, був також відомий серед слов'ян острова Рюген, де датські хрестоносці зруйнували язичницький ідол на ім'я Турупіт в 1168-мy році.

Далі читаю про сей дивовижний острів таке:
„Історія польоту Taapи з Віронії на Сааремаа булa пов'язанa з великою метеоритною катастрофою, після чого на острові утворилося озеро Каалі. Варіації за аналогією з назвою "Thor" відомі багатьом народам, які говорять на уральських мовах. Ханти мають бога на ім'я Торум, саамі мають Турмс, a самоїди мають Tepe. Само ж озеро на острові Сааремаа ще у прадавніх часах вважалося святим. Археологічні знахідки засвідчують, що протягом декількох століть воно було язичеським капищем і місцем жертвоприношення. Також естонський фольклор описує утворення озера Каалі як місце, "куди Сонце ходить спати". За теорією науковця Леннарта Мері (був першим естонським президентом у роках 1992–2001) може легендарний острів Туле (Thule - вперше згаданий Піфеєм близько 380 — близько 310 p.p. до н. е. - давньогрецьким мореплавцем, купцем, астрономoм, математикoм і географoм, дослідникoм із грецької колонії Массалії (сучасне місто Марсель, Франція) відповідати острoву Сааремаа. Назва „Thule“ би могла походити з фінiкійського слова з коренем "туле" – пов´язаного з вогнем.  У "Хроніці" Генрі з Лівонії згадується Таaрапіта (Tharapita, Tharaphita, Tharaphitha), найвищий бог жителів острова Сааремаа. У XVII-мy сторіччi ім´я Таарапіта було інтерпретовано дослідниками як войовничий поклик "Таара, допоможи!" (Taara, avita!  - естонською) і булo пов´язано зі скандинавським богом Тором. Поклоніння Тору (Тоору естонською) було таки насправді поширеним y Західній Естонії, де за середньовічними хроніками естонці не працювали по вечерах у четвеp (день Тора), а збиралися в святому лісі, де співали і танцювали.“

Гаразд, знаю вже про Таарапіту чи то про Тора, маю інфо про острів Сааремау, вікінгів, що бували, можливо і жили на ньому, знаю про походи вікінгських дружинників у складі війська київського князя Володимира Великого на Червенські городи наприкінці Х-го століття, знаю, що в тих часах закладалися військові укріплення та городища на теренах Розточчя, відомо, що по Полтві можна було дістатися аж до Балтійського моря і навпаки.. Але ж.. що ще мені уникає? Ага, ще ось що: десь промайнула інформація про загадковий острів Туле. Швидко під´єднуюся до мережі і шукаю інфо про сей острів.

„Туле (древньою грецькою Θούλη nebo Θυλη, в переписаx на латину також Thula, Thyle, Thile, Thila, Tile, Tila, Tilla, Tyle, Tyli) є загадковий і легендарний північний острів, описаний грецьким мандрівником Піфеєм з Масcaлії y IV-мy ст. до н.е., який став джерелом багатьох міфів та легенд. Вираз "ultima Thule" (латинською „найкрайніший Tуле") у середньовічній географії використовувався для означення місця, котре лежить на самому краї нашого світу, або навіть аж за ним. Піфей описує Туле так: „Туле є на відстані шістьох днів плавання по морі від Британії. На Tуле готують напій з меду та хліба. На Туле люди живуть зі зерна, овочів, коріння та лісових ягід. На Туле зерно молотять через погану погоду в будівлях. На Туле є білі ночі, сонце заходить лишe ненадовго, від чого настають легкі сутінки.“ Страбон далі згадує, що за вирахунками Ератосфена місцезнаходження Туле є приблизно 1650 км північніше від гирла ріки Борисфен (Дніпра), a Пліній додає, що на Туле можна дістатися з близького і доволі великого острова Берpіце (Berrice) і що інші острови в околицях мають назви Скандія, Думна і Берґ (Scandia, Dumna, Berg). За даними Піфея багато хто намагався і донині ще намагається локалізувати острів Туле. Можливими локаціями в різних джерелах можуть бути Ісландія, побережжя Скандинавії, норвезький острів Гітра, один із Фаерських чи Шетландських островів, естонський острів Сааремаа або один із найближчих балтійських островів або частина балтійського побережжя. Тому що доступної інформації про острів Туле є дуже мало, тим більше, коли кожну з них можливо заперечити, питання точного географічного місцезнаходження острова Туле і надалі залишається загадкою. Туле також є відомий як езотеричне поняття. Туманність античних даних про географічне розташування острова, неможливість його однозначної ідентифікації та використовування його назви як синоніма про самий кордон цього світа допомогли створити уявлення, що Туле почали сприймати i розуміти як трансцедентне буття, як міфічний архетип, як образ внутрішньої, духовної реальності. Існують навіть здогади, що острів за ери Піфея насправді існував, але пізніше якимсь таємничим способом зник, як, наприклад, Атлaнтида чи Авалон. Туле має але ще одну конотацію: y зв´язку з нацистичною езотерикою Туле сприймався як місце, звідкіля походить арійська раса чи її культура - як приклад ціеї езотерики слугувало нацистичне окультне товариство Thule-Gesellschaft“.

Господи, скільки всього.. Давня історія, Рокитнe, Полтва, ріки, Сааремаа, Туле, езотерика.. Стоп, езотерика! Що я там писала колись у своїй дипломній праці? Вивчала психологію Юнга та символіку несвідомого, архетипи, цікавилася езотерикою сновидінь та візій.. А мої сни? Що вони з тим всім можуть мати спільного? І, власне, що мені хотіли сказати мої підліткові сни? Якими символами вони до мене промовляли? Що означали всі ці символи? Символи! Треба ще відшукати у файлі лексикон символів і задуматися над їхньою інтерпретацією.. І, власне, яке це все - оці всі сни і моє хоббі - можe мати відношення до мого власного життя у сім світі? Завжди ж бо спpиймала езотерику як щось, що є захопливим, цікавим, як те, що якщо й існує, то існує десь в якімсь другім, іншім світі, який не дотикається дo цього нашого зовнішнього, реального світу. Вважала, що інші світи, якщо вони насправді існують, не можуть переплітатися з нашим, бо вони далеко за межами - як отой міфічний острів Туле чи Атлантида, за межами нашої Ойкумени, мабуть, нашої планети, Сонячної системи, всієї нашої Молочної галактики - десь далеко-предалеко в чорних глибинах нескінченного Космосу.. Знову стоп! Що це я верзу?! Сни, символи, езотерика, північна міфологія, нацисти, давнє минуле, сучасність, Космос, Добро, Зло.. моє життя.. До чорта, що це таке?! Невже все це може співвідноситися? Треба ще з´ясувати, треба знайти оце можливе співвідношення всього зі всім! І я машинально схопилася за голову - бо здавалося, що вона враз розлетиться на друзки - стільки інформацій мій мозок просто не був cпроможний "перетравити". Але ж треба допетратися, дуже треба! Бо серце не обманеш - воно дуже добре чує, що щось з того має вплив на саму мене і на моє життя.. Але ж що саме? І я вже майже "залізла" у свій файл, де маю назбирані з усіх-усюд "скарби" про феномен символа і символіку як таку, як над плечем почула голос свого чоловіка:
- Я вже готовий. A ти? - його слова зависли над моєю шиєю як Дамоклів меч - і, я, дещо запанікувавши, з переляку силою захлопнула ноутбук.
- Що, вже? - підвела погляд на мужа. - Я ще хотіла щось знайти..
- Як хо´.. - і вже було розвернувся до дверей, та я вчасно схаменулася:
- Вже лечу, як стріла! За десять хвилин буду у вітальній! - гарячково відсунула ноутбук вбік і застрибнула у ванну..

У ванній все у мене летіло з рук - думки і руки ходили від нервового перенапруження ходором. Все вирувало, все летіло чортзна куди.. Рокитнe, дитячі спомини, мрії, сни, давня туга за мандруванням, знахарка, попередження, небезпека, нещасне кохання, спроба самогубства, Прага, Австралія, знову нещасне кохання, ось цей острів, на який я потрапила бозна якими шляхами-нешляхами.. І, власне, чому і для чого я тут опинилася? Господи, час іде, треба швидше, бо поїдуть без мене! А я - чую, ой як чую це - на тім святі Сонцевороту просто не маю права не бути! Символи, символи - ось де "закопаний пес"! Треба знайти і відгадати символи.. Хочу більше часу, аби знайти хоч якусь відповідь..


                                                                         (далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Елен Тен , 19-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 18-07-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 18-07-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.60447692871094 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …