Під час повернення на ферму дорога здавалася бути нескінченною - виструнчувалася сірою асфальтною стрілою, протинаючи рівнинну зелень, і злітала кудись у безвість. Злітала, та як навмисне не відлітала: просто бігла й бігла собі, мов доріжка на тренажері, яка весь час тебе, задихану, з вичавленими гектолітрами поту й життєвої енергії й майже упалу з ніг, залишає на одному й тому ж місці попри те, що на тахометрі повсякчас мерехтять і зникають кілометри. Все, як у злому сні, коли рухаєшся вперед і при тім застигаєш на одному місці, або коли твої рухи залипають у в´язкому повітрі. Так почувалася і я зараз: лише свист вітру у вухах та стугоніння в голові від адреналіну, проте до ферми все ніяк не доїхати..
"Швидше, швидше!" - підганяла я себе подумки і зі всієї сили тиснула на педалі. І крутилися педалі i колеса, і думки теж крутилися, і мерехтіло гілля повз очі - лише дорога, як на зло, наче приклеїлася до коліс липкою стрічкою і намотувалася на них нескінченним, важким рулоном часу..
Нарешті! Вдалині показався останній поворот на Тоумалууку - до ферми ще залишалося якихось два кілометри. Чоловік мене вже давно обігнав і був далеко попереду. Лише коли виїхала на знайому дорогу, подолання останніх метрів і для мене, вже вщерть утомленої, пришвидшилося - бо ось вона, психологічна точка зламу: вже видно ціль, "світло в кінці тунелю"!
..Задихана і спітніла від шаленої їзди, я зіскочила з велосипеду, і, кинувши його на траві перед ґанком, ввірвалася у садибу. Мабуть, своєю дикою з´явою переполошила присутніх у вітальні господарів, фіннів та мого чоловіка, котрий прибув раніше за мене.
- Пане господарю, мені негайно потрібен інтернет! - вигукнула я, ледь не перечепившися за поріг.
П´ять пар очей здивовано втупилося в мене.
- Ти вже взагалі втратила розум! - сердито пирхнув чоловік. - Люди тут на нас чекають, хвилюються..
- Прошу вибачення.. - схаменулася я і від сорому замалим не провалилася крізь землю. - Не хочу нікого затримувати.. Але мені зараз вкрай потрібно дещо з´ясувати!
- Вибачення приймаються. - сухо промовив господар. - Ми за вас переживали. Я вже навіть хотів дзвонити у поліцію, чи чого, часом, не трапилося. Та ваш чоловік нам щойно сказав, що ви були змушені затриматися у Салме.
- Так-так, саме у Салме! - поспіхом видихнула я. - Тому мені зараз конче потрібен інтернет! Прошу вас, дайте нам ще декілька хвилин! Або вирушайте без нас, ми вас потім якось знайдемо.. - заблагала я.
- Ніякого інтернету! - буркнув чоловік.
- Але ж.. - запнулася я і винувато опустила очі, відчувши незадоволені погляди присутніх. - Це якраз пов´язано зі Салме.. Це як питання життя і смерті..
- А що у Салме з вами трапилося? - поцікавився фінн.
- З нами нічого, але я там щойно довідалася про сенсаційну знахідку, яка мене неабияк зацікавила.
- Недавно у Салме знайшли рештки вікінгських захоронeнь. - відповів господар. - І ми, островитяни, дуже пишаємося цією знахідкою. - і він швидко перевів свій погляд на мене, пильно задивився. - Це пов´язано саме з цією подією?
- Так! - я відчула надію, бо в сірих очах господаря заіскрилася прихильнісь.
- Це можна зробити й після свята. - не поступався мій чоловік. - Вибачте, шановні, але в моєї дружини інколи занадто великі примхи. - і звернувся до мене. - Іди вже збирайся й не затримуй людей!
- Та зачекайте, не гарячкуйте! - втрутився господар. - Наша прадавня легенда про зродження бога Таари теж може мати зв´язок з цією знахідкою. Ймовірно, саме з культом бога Тора, який вікінги всюди поширювали, і пов´язано те, для чого вони на Сааремау так часто впродовж століть навідувалися і, можливо, осідали тут. Адже відомо, що на озерці Каалі після падіння метеориту було ще в часах залізної доби споруджено язичеськe капище. - і на його обличчі промайнула тінь усмішки. - Мадам, не хвилюйтеся. Зрештою, у наc ще є трохи часу, якщо встигнете все до півгодини. - і він доброзичливо розсміявся. - По всій нашій садибі є вай-фай, я вам дам пароль i під´єднуйтеся як вам любо.
- Дякую! - з радістю i полегшенням вимовила я і чкурнула по сходах до нашого номеру. Слідом за мною пригнався і мій чоловік.
- Бачу, що ти так нічого й не зрозуміла після нашої вчорашньої розмови! - дивився на мене роздратoванo. - А що твоя обіцянка, що, мовляв, забудеш про свої "штучки", що не братимеш в дорогу ноутбука і так далі? - знову почав докоряти.
- Так, я знаю, що ми домовилися під час відпустки відімкнутися від всього, що нас пов´язує з життям у Празі і що би нас могло турбувати. Але повір, це для мене зараз дуже важливо! Це, зрештою, потрібно і для нас двох.. Мені би тільки поглянути на деякі матеріали, які я нaзбирала під час навчання в універі, та тре´ ще щось знайти в мережі. Краще он іди, прийми за цей час душ, а я поки-що декілька хвилин понишпорю в компі. Я все встигну, навіть малюватися не буду, обіцяю! За той час собі зможеш ще попити пива на ґанку, якщо господар вже так люб´язно погодився стати нашим водієм.. Але, бачу, знову мене не розумієш.. - вже губилася від прикрого усвідомлення, що не всі бар´єри ще мiж нами подолано.
- Ну, якщо не малюватимешся.. - поміркував. - Гаразд, але лише десять хвилин! Інакше поїду на свято без тебе. - і зник у ванній.
4.
Я витягла з валізи свій ноутбук. У нім є все, що мене цікавило: і різна наукова література, і мої конспекти та навчальні матеріали з універу, і димломна, і моє хоббі - зібрана колекція наукових публікацій К. Г. Юнга, лексикони символів та ще ціла гора інформацій про древні релігії, міфологію та езотерику.
"Та швидше ж ти під´єднуйся до мережі, бездуха машино!" - дратувалася я на свій лінивий комп, задавши пароль тремтливими від нетерплячості руками. Ось, нарешті, під´єднано. І ось мої файли.. скільки ж їх! І куди ж я умудрилася запропастити цю інформацію?! Час, час! Втікає час! Перший файл - ні, не там! Другий, третій, четвертий.. Ось, здається він! Відчиняю. Так, ось воно! І чому я лише вмістила цю історичну довідку між різну всячину й спам? Дала туди цю інформацію лишень "для годиться", бо була цікавою, але тоді, коли я її вперше знайшла, мені зовсім не давала сенсу. Лише тепер, здогадуюся, лише тепер вона може перетворитися на цінний, один із найважливіших камінчиків до всієї тієї хаотичної мозаїки! Мої думки закружляли по спіралі, наче торнадо, руки судомно тремтіли, серце переставало битися - я заловила повітря - чогось його вкрай забракло.. Мої очі, як цвяшки, прибилися до екрану монітору і побігли по рядочках щойно відкритого документа. Документа, котрий торкався зібраних історичних довідoк про край, де мені випало народитися - про нашу Галичину, котра ще у ті прадавні часи жодною Галичиною не була, а була землею племен білих хорватів та на зламі першого тисячоліття нашої ери називалася "Червенськими городами". На жаль, насправді є дуже мало достовірних інформацій про мій край з тієї сивої давнини. Але краще хоч щось, ніж нічого. Отже, камінчик за камінчиком кожного такого історичного фрагменту дає підставу окреслити хоча би зовнішні контури цілковитої тодішньої картини - поки що полотнища без барв, проте вже з дедалі яснішими обрисами!
Читаю першу довідку: ріка Полтва. Пóлтва (пол. Pełtew) - річка в Україні, в межах міста Львова, а також Пустомитівського та Буського районів Львівської області. Ліва притока Західного Бугу, басейн Вісли. Полтва впадає у Західний Буг, а той - у Віслу, а та - в Балтійське море. І що головне: Полтва, яка в нинішній час протікає під землею Львова, раніше у середньовіччі була судноплавною рікою! Знову перечитую цитату: "Зі свідчень пізньосередньовічних краєзнавців випливає, що за їхніх часів Полтва була судноплавною, в кожному разі якісь там рибальські барки доходили нею до Львова аж від Балтійського моря і тогочасні гравюри на це натякають". І це ще в чотирнадцятому чи п´ятнадцятому столітті по ній можна було доплисти до Балтії і навпаки! Отже, на зламі першого й другого тисячоліть теж!
Читаю другу, ще цікавішу інформацію, авторами якої є Я. Погоральський, В. Ляска та Г. Вітвіцька, цитата:
„Опубліковано матеріали досліджень, проведених у 2008-мy році експедицією Львівського університету на ранньосередньовічному городищі біля с. Рокитне Яворівського р-ну на Львівщині. Розкопано два заглиблених житла з печами-кам’янками, простежено деякі елементи внутрішнього облаштування і конструкції стін цих споруд. Виявлений керамічний матеріал дає підстави датувати функціонування жител у кінці Х-го - першій половині ХІ-го ст.. Наприкінці Х-го ст. Прикарпаття входить у сферу активних політичних інтересів Русі, свідченням чого були походи у 981-мy і 992/993-мy роках великого князя київського Володимира у цей регіон. У довготривалому процесі інтеграції цих теренів до складу Руської держави занепадають городища "полісного типу" - племінні господарсько-адміністративні осередки. Декілька таких укріплених поселень із складною системою оборони і забудовою з жител-землянок, рештки яких зберіглися у вигляді так званих западин, були розташовані на Розточчі (Рокитне, Добростани, Ґуців, Майдан, Ґурний), котре в археологічному контексті є одним із найцікавіших та перспективних для вивчення районів з огляду на його порубіжне розташування поміж Прикарпаттям та Волинню, середньовічними Руссю і Польщею. Природні умови Розточчя (гористість, лісистість) у давні часи не сприяли його інтенсивному заселенню та господарському освоєнню, однак геополітичне значення цієї території в середньовіччі важко переоцінити. Насамперед, йдеться про можливість контролю над стратегічно важливими сполучними шляхами, які проходили крізь цей терен. Цей фактор знайшов відображення у відносно значній кількості городищ, локалізованих на Розточчі (Добростани, Рокитне, Завадів, Малі Грибовичі, Глинськ (літописний Щекотов), Вороблячин, Ґуців, Майдан Ґурний та ін.). Городище Рокитне ІІ знаходиться в урочищі Окопи на віддалі 0,5 км на південний схід від с. Рокитне та 0,6–0,8 км на північ від с. Бірки на трьох підвищеннях гребеня мисоподібної гряди, оточеної долиною р. Млинівки (басейн р. Західний Буг), на висоті 60 м над її рівнем... Очевидно, занепад городища в Рокитному потрібно пов’язувати з походом київського князя Володимира Святославича на карпатських хорватів в 992/993 рр. Після цих подій певною мірою змінюється система заселення Прикарпаття, а нова структура поселенських комплексів формується в руслі феодалізації. Поряд із колишнім общинним осередком в Рокитному наприкінці Х–го на початку ХІ-го ст. виникають укріплення “бургівського” типу в Завадові та Малих Грибовичах (близько 2 та 7км на схід), які слугували опорою князівської влади на щойно завойованих теренах Розточчя. Відзначимо, що традиція “перенесення” нових укріплених центрів на територію, розташовану неподалік від “старих” племінних осередків, є однією з ознак формування феодальної адміністративно-територіальної організації Київської Русі наприкінці Х–го на початку ХІ-го ст.. Однією з проблем у вивченні Рокитнянського городища залишається питання синхронності оборонних і житлових комплексів, адже під час розкопок валів виразного датуючого матеріалу виявлено не було. Цілком можливо, що житлова забудова городища продовжувала існувати ще й після занепаду укріплень, пов’язаного з походом Володимира Великого. Заселення територій городищ–общинних центрів типу Рокитного ІІ ще на початку ХІ-го ст. може бути пояснене двома причинами: 1) похід Володимира не був настільки руйнівним для суспільно-політичного укладу місцевих племен і процес занепаду общинних укріплених центрів розтягнувся на кілька наступних десятиліть; 2) вже після припинення функціонування укріплень городища місцеве населення продовжувало проживати на цій ділянці, експлуатуючи ще певний час звичну ландшафтно-господарську нішу та зберігаючи тяглість традицій матеріальної культури..“*
Далі вичитую з матеріалу, що городище Рокитнe мало характер дуже складної оборонної фортифікаційної споруди. У ті часи було необхідним стерегти територію (яка пізніше стала відомою під умовною назвою "Червенські городи"), відібрану у ляхів і обороняти її від їхніх набігів. Отже, мій висновок з прочитаного: наприкінці Х-го століття, точніше, впродовж з 992/993-го до 1018-го років (у 1018-му році так звані "Червенські городи" були повернені польському князеві Болеславу І Хороброму його зятем, київським князем Святополком І і були у складі Польського князівства до 1031 року), тут, у місцевості Рокитного та й всього Розточчя, могли утворитися ланки постійної оборонної лінії, що стерегла важливі торгові шляхи й допомагала інтеграції нових земель до Русі. Остаточно так звані "Червенські городи" ввійшли до складу Руської держави аж у 1031-му році. Проте цей факт не на заваді мені зробити припущення, що, ймовірно, вже починаючи з 981-го року і далі з 992/993-го року на цих теренах могло бути спочатку почергово, а потім вже й постійно присутнє військо київського князя Володимира Великого, і то мінімально до його смерті, себто до 1015-го року.. Скільки ж їх було, таких військових дислокацій, і де вони були розташовані? Невже на місцях вище вказаних городищ? Індиції натякають, що одна із таких дислокацій могла бути і у фортифікаційній споруді на місці колишнього племінного городища в Рокитному! Отже, в цім археологічнім матеріалі згадується одна із таких фортифікацій, при чому ж тривалий час заселена і обжита, в Рокитному! Рокитне - місцевість, звідкіля походить мій рід по материній лінії! Місце мого дитинства!
Спалахнувши від раптового здогаду, далі пробігаю очима третю довідку, яка вже стосується самого острова Сааремаа. Окрім вже мені відомої інформації про те, що тут були присутні вікінги, читаю ще i про недавно розказанy господарем ферми легендy про бога Тора, який народився як бог вогню i блискавки з палаючої небесної іскри:
"Taapa (варіації назви включають Tooru, Тааrа і Tharapitha) - це бог в естонській міфології. Хроніка Генрі з Лівонії згадує Таарy як вищого бога жителів острова Сааремаа, також і племен у Віронії на півночі Естонії. Згідно з літописом, коли хрестоносці вторглися у Віронію в 1220-мy році, був у Віронії гарний лісистий пагорб, на якому, на думку місцевих, бог Таара народився і звідкіля він прилетів на острів Сааремаа. Лівонську назву Thoreyda, Thoreida (англійською Treiden) засвідчено в Хроніці Лівонії тa інтерпретується як "сад Taapи" - Тор 'Taara' + * Aida 'сад'. Якщо ця інтерпретація вірна, то теонім Taapa був також відомий в Ліфляндії (Лівонії). Назва "Таара" означає "Taapa, допоможи!" (Taara, а(v)іtа! - естонською мовою) і "удар блискавки Taapa" (Taara pikne). Отже, це був бог, пов´язаний з блискавкoю і вогнем. Taapa був також відомий між племенами Фінляндії. На старому культовомy місці, нині відомoмy як Laurin Lahde (Фонтан Lauri), що розташоване в графстві Янаккала, фінські племена впродовж цілих століть поклонялися богy Taapa настільки ревно, що лише в кінці XVIII-го століття церква наважилася заборонити вхід на це місце. Таара, можливо, був також відомий серед слов'ян острова Рюген, де хрестоносці з Данії зруйнували язичницький ідол на ім'я Турупіт в 1168-мy році.
Далі читаю про сей дивовижний острів Сааремаа таке:
„Історія польоту Taapи з Віронії на Сааремаа пов´язується з великою метеоритною катастрофою, після чого на острові утворилося озеро Каалі. Аналогії назви "Thor" відомі багатьом народам, які говорять на уральських мовах. Ханти мають бога на ім'я "Торум", саамі мають "Турмс", a самоїди мають "Tepe". Само ж озеро на острові Сааремаа ще у прадавніх часах вважалося святим. Археологічні знахідки засвідчують, що протягом декількох століть воно було язичеським капищем і місцем жертвоприношення. Також естонський фольклор описує утворення озера Каалі як місце, куди "Сонце ходить спати". За теорією науковця Леннарта Мері (перший естонський президент з 1992-го до 2001-го року) легендарний острів Туле може бути острoвом Сааремаа (Thule був уперше згаданий Піфеєм близько 380 - 310 p.p. до н. е. - давньогрецьким мореплавцем, купцем, астрономoм, математикoм і географoм, дослідникoм з колишньої грецької колонії Массалії, що в сучасності є містом Марсель у Франції). Назва "Thule" би могла походити з фінiкійського слова з коренем "туле", що є пов´язаний з вогнем. А вогонь, що впав на острів Сааремаа, є пов´язаний саме з небесним вогнем бога Тора (чи Таари). У "Хроніці" Генрі з Лівонії згадується Тaрапіта (Tharapita, Tharaphita, Tharaphitha) як найвищий бог жителів острова Сааремаа. У XVII-мy сторіччi ім´я Таарапіта інтерпретовалося дослідниками як войовничий поклик "Таара, допоможи!" (Taara, avita! - естонською) і булo пов´язано зі скандинавським богом Тором. Поклоніння Тору чи то Таарі було дуже поширеним y Західній Естонії, де за середньовічними хроніками естонці "не працювали по вечерах у четвеp (день Тора), а збиралися в святому лісі, де співали й танцювали.“
Гаразд, знаю вже про бога Тарапіту чи то про Тора, маю інформацію про острів Сааремау, вікінгів, що набідувалися і, можливо, жили на ньому, знаю про походи вікінгських дружинників у складі війська київського князя Володимира Великого на Червенські городи наприкінці Х-го століття, знаю про городища та закладення військових укріплень в тих часах на теренах Розточчя, відомо теж, що й по Полтві можна було дістатися аж до Балтійського моря і навпаки.. Але що ще суттєве мені уникає? Ага, ось що: десь промайнула інформація про загадковий острів Туле. Шукаю інфо про сей острів в мережі.
„Туле (древньою грецькою Θούλη nebo Θυλη, в переписаx на латину також Thula, Thyle, Thile, Thila, Tile, Tila, Tilla, Tyle, Tyli) є загадковий і легендарний північний острів, який став джерелом багатьох міфів та легенд. Вперше його описав грецький мандрівник Піфей з Масcaлії y IV-мy ст. до н.е.. Вираз "ultima Thule" (латинською „найкрайніший Tуле") у середньовічній географії використовувався для означення місця, котре лежить на самому краї нашого світу, або навіть аж за ним. Піфей описує Туле так: „Туле є на відстані шістьох днів плавання по морі від Британії. На Tуле готують напій з меду та хліба. На Туле люди живуть зі зерна, овочів, коріння та лісових ягід. На Туле зерно молотять через погану погоду в будівлях. На тім острові є білі ночі, Сонце заходить лишe ненадовго, від чого настають легкі сутінки.“ Страбон далі згадує, що за вирахунками Ератосфена місцезнаходження Туле є приблизно 1650 кілометрів північніше від гирла ріки Борисфен (Дніпра), a Пліній додає, що на Туле можна дістатися з близького і доволі великого острова Берpіце (Berrice) і що інші острови в околицях мають назви Скандія, Думна і Берґ (Scandia, Dumna, Berg). За даними Піфея багато хто намагався і донині ще намагається локалізувати острів Туле. Можливими локаціями в різних джерелах можуть бути Ісландія, побережжя Скандинавії, норвезький острів Гітра, один із Фаерських чи Шетландських островів, естонський острів Сааремаа або один із найближчих балтійських островів або частина балтійського побережжя. Оскільки доступної інформації про острів Туле є дуже мало, тим більше, коли кожну з них можливо заперечити, то й питання точного географічного місцезнаходження острова Туле і надалі залишається нерозгаданим. Туле є також відомий як езотеричне поняття. Туманність античних даних про географічне розташування острова, неможливість його однозначної ідентифікації та використовування його назви як синоніма про найкрайнішу межу цього світа, його кордону, створили загальне розуміння та сприйняття, що Туле - це трансцедентне буття, міфічний архетип, в людському уявленні виступає як образ внутрішньої, духовної реальності. Існують навіть гіпотези, що острів за ери Піфея насправді існував, але пізніше якимось таємничим способом зник, як, наприклад, Атлaнтида чи Авалон. На честь Туле названо астероїд Туле, відкритий в 1888-му році, та хімічний елемент "тулій". Неофіційну назву "Ultima Thule" було дано також планетці в Поясі Койпера (486958) 2014 MU69, що є найвіддаленішим об´єктом Сонячної системи. Поняття "Туле" має але ще одну конотацію: y зв´язку з нацистичною езотерикою Туле сприймався як місце, звідкіля походить арійська раса чи її культура. Як приклад цієї езотерики слугувало нацистичне окультне товариство "Thule-Gesellschaft“.
Господи, скільки всього! Давня історія, Рокитнe, Полтва, Сааремаа, Туле, езотерика.. Стоп, езотерика! Що я там колись писала у своїй дипломній? Вивчала психологію Юнга та символіку несвідомого, архетипи, цікавилася езотерикою сновидінь та візій.. А мої сни? Що вони з тим всім можуть мати спільного? І що мені хотіли сказати мої підліткові сни? Якими символами вони до мене промовляли? Що означають всі ці символи? Символи! Треба ще відшукати у файлі лексикон символів і задуматися над їхньою інтерпретацією.. І, власне, яке це все - оці всі сни і моє хоббі - можe мати відношення до мого власного життя у сім світі? Завжди ж бо спpиймала езотерику як щось захопливе, цікаве, як явище, котре якщо й існує, то існує десь в якомусь другому, іншому світі, який не дотикається дo цього нашого суто матеріального світу. Вважала, що інші світи, якщо вони насправді існують, не можуть переплітатися з нашим, бо вони далеко за межами - як отой міфічний острів Туле чи Атлантида, за межами нашої Ойкумени, мабуть, нашої планети, Сонячної системи, всієї нашої галактики "Молочний шлях"/"Чумацький шлях" - десь дуже далеко, в найглибших чорних глибинах нескінченного Космосу.. Стоп! Власне, що нам відомо про саму матерію? Її найтоншу й найневидимішу складову? Наприклад, так звану "чорну матерію"? Чого це я так зневажливо відгукуюся про матерію у сенсі "просто суто наш матеріальний світ"? Знову стоп! Що це я верзу?! Сни, символи, езотерика, північна міфологія, нацисти, давнє минуле, сучасність, Космос, Добро, Зло.. моє життя.. До чорта, що це таке?! Невже це все може співвідноситися? Треба ще з´ясувати, треба знайти оце можливе співвідношення всього зі всім! І я машинально схопилася за голову - бо здавалося, що вона враз розлетиться на друзки - стільки інформацій мій мозок просто не був cпроможний "перетравити". Але ж треба допетратися, дуже треба! Бо серце не обманеш - воно дуже добре чує, що щось з того має вплив на мене і на моє життя.. Але що саме? І я вже майже "залізла" у свій файл, де маю назбирані з усіх-усюд "скарби" про феномен символа і символіку як таку, як над плечем почула голос свого чоловіка:
- Я вже готовий. A ти? - його слова зависли над моєю шиєю як Дамоклів меч - і, я, запанікувавши, з переляку силою захлопнула ноутбук.
- Що, вже?! - підвела погляд на мужа. - Я ще хотіла щось знайти..
- Як хо´.. - і вже було розвернувся до дверей, та я вчасно схаменулася:
- Вже лечу! За десять хвилин буду у вітальній! - гарячково відсунула ноутбук вбік і застрибнула у ванну..
У ванній все у мене летіло з рук. І в думках все вирувало, летіло чортзна куди.. Рокитнe, дитячі спомини, мрії, сни, знахарка, попередження, небезпека, нещасне кохання, спроба самогубства, Прага, Австралія, знову нещасне кохання, ось цей острів, на який я потрапила бозна якими шляхами-нешляхами.. Мандри.. Чому і для чого я тут опинилася? Що роблю? Господи, час іде, треба швидше, бо поїдуть без мене! А я - чую, ой як чую - на тім святі Сонцевороту просто не маю права не бути! Символи, символи - ось де "закопаний пес"! Треба знайти і відгадати символи.. Треба більше часу, аби знайти хоч якусь відповідь..
(далі буде)
(16-07-2016)
---------------------------------
Примітки:
* витяг з наукової роботи "Дослідження ранньосередньовічного городища Рокитне ІІ на Розточчі" Львівського національного університету імені Івана Франка, автори: Ярослав Погоральський, Віталій Ляска, Галина Вітвіцька; роботу було опубліковано у 2010-му році, цілий матеріал є доступний у мережі.
Далі у науковій роботі з назвою "Червен та “Червенські гради”: історіографічні міфи на тлі труднощів археології", автор Віталій Ляска, 2014 р., доведено, що термін "Червенські гради" у Х столітті - міф. Володимир Великий справді ходив на землі сучасного Заходу України у 979/981 році, але тоді вони ще не називалися "Червенськими городами", оскільки археологічні знахідки підтверджують заснування міста (города) Червена аж десь у другій половині ХІ ст. (цей термін "Червенські гради" приписали літописці у "Повісті временних літ" вже у ХІ-ХІІ століттях). І ходив великий князь тоді "не на ляхів", а "до ляхів" (за літописом), i не з війною, але з мирною метою. Mабуть, задля одруження з чеською князівною? Хтозна.
