Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2687
Творів: 51125
Рецензій: 95824

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 4303, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.211.117.197')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Казка

Усмішка

© М. Р., 01-04-2007
Колись у світі жила собі одна дівчинка, досить непривітна і неприємна на вигляд. Коли вона була ще немовлям, всі вади вдачі вже були яскраво виражені. Немовлям вона була плаксивим і вередливим, батьки мали із нею купу клопоту. В три роки з її обличчя не сходив вираз загального незадоволення, який дратував усіх довкола. В шість за невеселість її прозвали «невдячною свинюкою», бо в моменти, коли на думку дорослих  нормальна дитина мали б луснути від щастя, ця навіть не усміхалася.
Хоча ні. Іноді усміхатися їй все ж доводилося, бо інакше, як вона тоді вже збагнула, гнів дорослих виросте до неосяжних розмірів і весь звалиться на її маленьку дурну голову.
В дванадцять дівча мало прізвисько «мерзота», обмаль друзів і вічно кислий вираз обличчя. В чотирнадцять вона почала перші серйозні спроби осмислити власне життя, зрозуміти своє місце в цьому світі, стала ще більш замкнутою і невеселою. Тепер її звичайний вираз обличчя можна було б назвати серйозним і похмурим. Деяким він здавався навіть злим і презирливим. У шістнадцять її обличчя стало сумним і нещасним, вона часто плакала, а дорослі говорили їй таке: «Подивися на успішних людей, на тих, кому все вдається. Вони всі усміхнені, відкриті, оптимістично налаштовані, дотепні і веселі. А тепер подивися на свою незадоволену  бридку пику, що дивного, що в тебе нічого добре не виходить?» Подруги казали їй: «Якщо хочеш подобатися хлопцям, ти маєш усміхатися, бути легкою, привітною, грайливою». Та всі розумні поради були марні. Дівчинка залишалася вірною своїй вселенській скорботі.
Тоді один добрий чоловік взяв її за руку і повів у дивну подорож. Вони заходили у помешкання, де жили хворі, приречені скоро розпрощатися із цим світом, каліки, назавжди позбавлені певних радощів життям, де оплакували недавно померлих, де панувало горе у найстрашнішому і найогиднішому своєму вигляді.
Коли той чоловік повернув її додому, то сказав: «Ти побачила справжні людські страждання, то ж тепер ти маєш знати, яке чудове твоє життя і чому ти маєш радіти кожній миті». Дівчина подивилася на нього у розпачі і сказала: «Ви показали мені найстрашніші сторони життя, біль і сльози, яким я нічим не можу зарадити, і очікуєте, що я стану від цього щасливішою?» Вона дійсно не стала щасливішою, а стала ще більш сумною відтоді.
Тоді той чоловік знову взяв її з собою і привів до смертельно хворої жінки, яка була дуже веселою і доброю, і збиралася прожити у щасті і радості усі хвилини, що їй лишалися, до останньої. Він сказав: «Бачиш, ця людина скоро помре, вона відчуває біль кожного дня, але вона все ж залишається світлою і радісною. А ти, здорова і молода, сумуєш замість того, щоб бути щасливою. Хіба це не дивно?» «Що ж тут дивного, -  відповіла дівчина, - якби я була смертельно хвора, я б теж веселилася щодня, бо що б мені ще тоді лишалося?». Чоловік промовив: «Ти просто дурепа, то роби, що знаєш».
Треба тут зазначити, що те, що дівчинка не усміхалася майже ніколи, - не зовсім правда. Вона багато усміхалася у своїх мріях. Не тому, що їй так радили, а тому що у своїх мріях вона почувалася добре. Вона чомусь думала, коли була маленька, що як виросте, то повеселішає і життя її буде схоже на вимріяне. У своїх мріях вона бачила себе іншою, зовсім іншою, якою хотіла бути, але не насмілювалася стати.
Нарешті вона подумала так: «Я не хочу більше жити так, як живу, як жила. Я хочу усміхатися. Я ніколи нічого не хотіла так, як усміхатися. Та хіба можу я посміхатися цим людям, які пам’ятають, яка я була бридка маленькою, які вважають мене потворою, які кожного дня кажуть мені робити це, кажуть усміхатися, які звикли до мого пригніченого стану? Ні, я краще піду і знайду інших людей, які нічого не знають про мене, які мене ніколи раніше не бачили і усміхнуся їм так, ніби я нічого іншого в своєму житті не робила». І вона пішла з дому шукати тих, кому могла б усміхнутися, як у своїй мрії. Дівчина зустріла чимало людей, але ніяк не наважувалася, бо це здавалося їй дуже складним. І коли нарешті їй це вдавалося, вона почувала себе, як вижатий лимон. Вона страшенно втомилася, і вже не хотіла ані мрій, ані  посмішок, тільки спокою. Так дійшла вона до одного селища, де були напрочуд сумні люди. Вона спитала у перехожого: «Чому ви всі не усміхаєтесь?». «А чому радіти? Хіба доречно усміхатися, коли життя людей коротке і не має сенсу, коли потворне знищує красу, а дурне розум…» «То тут ніхто не буде дивуватися, якщо я не посміхатимусь?» «Звісно, ні» «А я можу тут лишитися?» «Звичайно».
«Як добре, - подумала дівчина, - мені ніколи не треба буде більше усміхатися!». І усміхнулася.
Вона залишилася у тому селищі і відтоді доволі часто бувала усміхнутою. Їй здавався чомусь кумедним глобальний песимізм мешканців селища і вона жартувала над ними, розігрувала їх, вигадувала веселі розваги, оповідала дотепні історії, аж поки обличчя оточуючих не почали поволі вкриватися усмішками.
А через деякий час вона збагнула, що дівчина, якою вона хоче бути, це вона і є, справжня така сама, як у мрії. Усвідомивши це, дівчина не припинила мріяти, лише мрії позбавилися гіркого присмаку недосяжності.
І в цей момент вона надбала щастя. А селище тим часом розросталося, веселішало. Дівчину цю у ньому поважали і завжди слухали.
Вона казала: «Якщо хочеш бути кращим – не соромся».
Вона казала: «Зроби свої маленькі миттєві бажання співзвучними своїм найбільшим і найсміливішим мріям, нехай не буди між ними протиріч, якщо треба для цього повірити у неможливе – то повір».
А мешканці поселення запам’ятовувала і переповідали дітям.
Щоб історія була щасливою, її треба вчасно закінчити, то ж я закінчую на цьому розповідь про щасливу дівчинку, яка в дитинстві майже ніколи не усміхалася.
Додати тут слід, мабуть, те, що іще багато років потому, коли те селище переросло  у велике і знамените місто з храмами і палацами, існувала легенда про безжурну дівчину, яка прийшла одного дня невідомо звідки і звільнила людей того краю від вікової скорботи, завдяки чому невелике поселення швидко розквітло і розрослося. Легенда ця була однією з найулюбленіших, мала багато варіацій і вражала слухачів своєю романтичною красою. Щоправда в жодній версії її не містилося подробиць про бридке плаксиве немовля, яке дратувало оточуючих і робило батьків нещасними.
А в іншому краї ходили оповіді про одну малу невдячну курву, що народилася поганкою, яку батьки не змогли виправити вихованням, якій все було дано для щастя, а вона ніколи не усміхалася, а потім наплювала рідним в душу, втекла і не повернулася. Заради більшої дидактичності, оповіді зазвичай закінчувалися описом страшних мук, в яких померла мала стерва, коли втрапила в якусь пригоду після втечі.
І довгі роки після загибелі дівчини ці дві казки захоплювали і лякали. Героїню першої звали Щаслина, другої – Зрадяна

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Погляд з різних сторін

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігнатюк Віталій, 03-04-2007

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Петрусенко - Левківська, 02-04-2007

є питаннячко

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 02-04-2007

профанація!!!!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© С.З., 01-04-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4557948112488 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …