(Нарізки мисленнєві і цитати, котрі з’явилися завдяки – знайомству з Агнесою Кулін і її картинами , та щирий монолог мисткині).
Ошатне помешкання, зі смаком «оформлений» домашній інтер’єр, нічого зайвого, є відчуття простору, це домівка молодої мисткині Агнеси Кулін. Тішить око велика бібліотека, на білих полицях виструнчилися сотні книжок. Під час чаювання художниця розпочала розповідь: « Прізвище Кулін можна надибати ще з 13- го століття, більшість людей з таким прізвищем живуть в Угорщині. Попередні покоління моїх родичів були розсіяні в : Берегівському, Перечинському і Ужгородському районах. Дослідженням генеалогічного дерева роду займається старша сестра Юлія. Батько мій – угорський філолог за освітою, мама – математик.
По закінченні дев’ятого класу середньої школи поступила в коледж мистецтв імені А. Ерделі. А усвідомлення того, що хочу стати художником з’явилося в 5- му класі. Окрім навчання в коледжі отримувала приватні уроки у Марії Янкович. У 2002 році вперше представила свої роботи на виставці в Берегові, разом з творами М. Янкович. Перед вступом до коледжу ретельно вивчала українську мову, якою володіла раніше слабенько. Мала велике бажання стати студентом, мрія збулася. Саме тоді я жила малярством… Здобувала різноманітні знання на відділі графічного дизайну. З викладачів пригадую – класного керівника Надію Дідик, Павла Баллу, інтелігента і джентльмена, який винятково галантно ставився до студенток. За чотири «коледжівські» роки здобула чимало знань, та ще не стала фаховим художником».
Вставка перша.
Роботи її авторства насичені фантазійністю, тонким психологізмом, деякі мають гротескову «начинку», інші – гумористичне начало. Молода художниця «занурюється» в фізіогномічне вчення, котре вивчає характер людини, її психологічні особливості по рисам обличчя індивіда. Агнеса придає велике значення осягненню підтексту міміки осіб, про що можуть промовляти людські обличчя? Мімічні рухи лиць знаходять мимовільний вияв у повсякденному житті, та можуть виникати і довільно, - це вже мистецтво, яке демонструють співаки і диригенти.
Щодо фізіогноміки, то у художній літературі трапляються випадки опису фізіогномічних особливостей світу, що оточує нас. Микола Гоголь писав: « Люди, звички, звичаї – на всьому лежить відбиток особливої фізіогномії Петербургу, міста в якому людські стосунки спотворені, в якому все показне, фальшиве, торжествує вульгарність і гине талант і натхнення…».
Фантазійність художниці суголосна поезії:
«Вчора я хотів дізнатись
Чому риби не літають
Чому люди не стрибають
Наче коники в траві…».
З вірша А. Охрімовича.
Повернімося до монологу Агнеси: « По завершення студій у коледжі, наступним моїм кроком стало успішне складання іспитів до Будапештської академії мистецтв. У той період замислилася над питанням, чого хочу у малярстві? Першокурсницею була подібна до дитини, яка бавиться іграшками. Від моменту переходу на другий курс почала усвідомлювати важливі речі – про різні підходи до живопису: традиційний, модерний, синкретичний. Ставила собі важливі запитання, зокрема, як реалізувати себе художникові у 21 – му столітті? Шукала відповіді… Досліджувала творчість відомого угорського митця – Аттіли Сюча, твори якого популярні і у Великій Британії. Саме у Будапешті почала розуміти до чого прагну… Придивлялася і вивчала міміку облич. Спостерігала за рухами дитячих рук під час гри, знаки рухів людини про що говорять?...
Відтоді як стала студенткою веду щоденник. Коли читаю книжку, уявляю, що і як буду малювати. Цікавлюся працями психологів. На моїй фото – картині (показує фото – роботу) обличчя людей закриті будинками міста (це їх бачення). Вони, туристи – це дзеркало, а скульптури, будівлі – віддзеркалення. У деяких роботах прагну показати контрасти міст, провести уявну межу між – чимось гарним і не дуже…».
Вставка друга.
Їй, поєднавшій у живописі палку уяву з психологічним підтекстом, вдається в самих звичайних речах віднаходити непомітну для інших привабливість, та втаємничений зміст, це служить Агнесі одним із джерел натхнення. А про уяву швейцарець Ф. Дюрренматт писав таке: « Уяві, щоб збагнути сучасність, потрібні спогади, без спогадів про минуле сучасність була б позбавлена сенсу події, яка виринає з нічого й поринає в ніщо. Та позаяк жодна сучасність не збігається цілком з минулим, то уява не обходиться без здатності породжувати асоціації між подібними речами; без такої здатності уява не орієнтувалася б у сучасності… Спогад, асоціація, логіка – це немовби інструменти, якими послуговується уява».
Уява не тільки озирається в минуле, вона ще більш одержима зазирнути у майбутнє…
Давайте розглянемо картину «Триптих», зрозуміло, це не взірець ікони з ознаками канонічності. Але ця картина – то намагання художниці передати внутрішнє бажання,- щоб відбулася реставрація сакрального в житті людей, у наверненні до Бога… А шлях до Ісуса у кожного свій…
Вставка третя.
Діалог двох осіб, уривок з твору «Esse est percipi», двох авторів з великої аргентинської трійці – А. Б. Касареса і Х. Л. Боргеса; (третій – Х. Кортасар).
« — Виходить, що у світі нічого не відбувається?
— Відбувається, та дуже мало. На всій земній кулі люди сидять собі вдома розвалившись, дивляться на екран або слухають радіо, хоча б огляд жовтої преси. Чого вам ще, Домек?...».
Допоки будуть з’являтися такі представники нової генерації митців, як Агнеса Кулін, бодай у світі мистецькому завжди буде щось відбуватися…
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
