Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44107
Рецензій: 86036

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Регалка

© VARG, 02-07-2016
(Закінчення)
Дід боровся, як міг, а закінчив в калюжі крові на своїй дідівщині. Якась гнида, заколола його, як свиню і знаючи діда - це явно не той доходяга нарик.
Значить, шо в нас є : запертий Жульман, беспорядок в папках, електронка, що зникла з дідового ноута - дід явно когось чекав і ця худобина покопирсалась в компі. Все зав'язано на останньому заказі. Треба дізнатись замовника.
Я замислився. Дані з пошти стерті, папери зникли, а у ''хмарі'' тільки папка з назвою - видно, дід не втиг оцифрувати. Звичайно, можна було самому копирсатися в програмах, відновлювати дані, але для таких справ був Тоха. Задрот і хакер, а ще чокнутий гравець в покер. В свій час кинув КПІ, бо сподівався робити програми, а отримав маячню прєподів, підхалімській актів студради і одногрупників сраколизів. Ми знались ще з унівєру. Я вирятував чахлого айтішника від вгачених скінів, яким не сподобались гени татуся нігерійця.
Тоха взяв трубку відразу.
- Ти куди пропав ?
- В селі був. Дід помер
- О, братан, я ж не знав. Ти цей, держись там
- Та нічого, порядок. Дєло є. По спеціальності. Ти як завтра - зайнятий ?
- Для тебе - всігда свободний. Прирулюй. Тіки ж не зранку. А то в мене сьогодні партія затягнеться
- А шо на кону ?
- Понти, дві штуки
- Ого, можна місяць двіжувать
- Це кому як
- Харашо, давай рубайся
- Ага
Значить, до завтра нічого не втну. Треба глянути, що з роботою. Так, цей логотип висить на конкурсі, татуха теж. Прийшло замовлення на ілюстрацію. Це що ? Замовлення на статтю. Блін, як мене задовбала ця газета. Декілька років тому тато влаштував мене журналістом в задрипану газетку. Я отримав посвідчення, оформив травмат і забув про неї. Мабуть, вже й звільнили давно, а от завдання приходили регулярно. Я підключив планшет і накинув ескіз. Малювання завжди заспокоює.
Тоха довго не відчиняв. Дрихне, скотина. Я барабанив, як дурний. Нарешті, полущені двері розчахнулись. Закудланий, в ковдрі, мружився, плямкав, кректав, як старий
- Чого гатиш, як дибіл ? Заходь
- Оце ти залип
- Залип не залип, а свої дві штуки з буржуїв збив. Сідай там десь. Кави хочеш ?
- Та нє
- А я ковтну. Башня геть не варить
Квартиру Тосі лишила бабуся. Мати з отчимом жила на другому кінці міста. Маленька хрущовка стала справжнім лігвом хакера. Скрізь монітори, клубки проводів, якісь плати, флешки вперемішку з бутерами і огризками шоколадок. Я скинув з дивану брудне манаття.
- Ти чуми не боїшся ?
- А шо ?
Тоха жував печиво, голосно присьорбуючи каву. Чуб стояв щіткою, брудна майка теліпалась до колін.
- Хоть недоїдки поскладай
- І так нормально. Розказуй свою біду
Я почав. Тоха колупався в носі, похитуючись в здоровенному кріслі.
- Відновить мейли - це херня. Найдемо почту відправника, доберемся до ip компа. А якщо він відправляв з чужого ? Та й адрес по  ip не визначиш
- Шо ж робить ?
- Дєд в основному базарив через фейсбук ?
- Ну да
- І повідомлень ніяких не осталось ?
- Нє
- Ми достанем стерті повідомлення і вичислимо акаунт заказчика. Ломонем його і побачим все
- Шо саме ?
- Та все. Де живе, телефон. А там узнаєм провайдера, ну і остальне
- А ти потянеш таке ?
- Дай два часа
Тоха ''залип''. Я дістав свій ноут і мовчки шастав по сайтах, підшукував стоящу роботу. В квартирі душно. Щось підвонювало з кухні.
- Всьо, прінімай роботу
В мене аж руки затрусились.
- Показуй
- Осьо переписка
Так. Я прикипів до монітора. Віталік Сайка замовляє фінку. Зробить за тиждень. Дід відмовляється. Плачу любі бабки. Ого, вісім штук. Так, герб на рукоятці, гравіровка на лезі. Меседжі мені - зробить ескіз герба. Один, другий, третій. Телефон цього Сайки. Дід обіцяє передзвонити. І все.
- Можеш визначить, де живе ?
- Уже. От тіки договір про надання інтернет послуг на Саєнка Фелікса Степановича. На ньому ж і квартира
- Ти й квартиру вичислив ?
- Ну так
- Де ?
- Липки. На Лютеранській
- Круто. Саєнко, Саєнко...щось знайоме. Звідки я знаю це прізвище ?
- Давай я в нет заб'ю
- Забий
Шось крутиться в голові.
- Слухай, я не знаю чи вони однофамільці, але тут викидає Саєнка чекіста, який ще в сімдесятих помер...
Сука ! Дідова наколка. Саєнко.
- Мені треба до його в гості
- Підожди, дай узнаєм хто ж цей Фелікс Степанович
Тоха ляпотів по клаві. Я сновигав кімнатою, зачіпав дроти, підгиляв сміття
- Харош мельтєшить. В очах мерехтить
- Заткнись і шукай
Тоха зиркнув і ще швидше заляпотів
- Єсть. Саєнко Фелікс Степанович - ветеран органів держбезпеки, двадцять першого року народження, учасник війни, нагороджений. Почесний член спілки ветеранів Печерського району
- Треба в гості. До вєтєрана
Я під здоровенними дубовими дверима. Розкішна ''сталінка'' з величезни холом, широкими сходами і консьєржем. Блискуча табличка - "Саєнко Ф.С''. Мелодичний дзвінок. Дубова ляда, наче віко труни, прочинилась. Лисуватий чоловічок з відвислим животом в сірому бабському светрі.
- Вы к кому ?
- Я журналист, вам звонили из редакции. На интервью с Феликсом Степановичем
- А помню, помню, проходите. Папа ждет
У просторій залі на дивані сидів дід. Висхлий, як слива, аж мохом покритий. Все лице й лисина покриті старечии плямами. Зате очиці блискотіли, як в тхора. Кітель з рядками орденів, наче чохол для мумії.
- Здравствуйте
- Здрасте
- Меня зовут Иван. Я пишу большой репортаж о ветеранах спецслужб
- А почему именно ко мне ?
- Посоветовали из союза ветеранов. как самого заслуженого и кадрового сотрудника
- А-а, это да. Сейчас все больше о бендеровцах пишут, да бандитах этих, с Холодного Яра. Во, как жизнь повернулась - раньше шпонь лагерная, бандюганы лесные, а теперь герои
- Ну, мы то понимаем кто родину защищал
- Кх-м. Так о чем хочешь писать ?
- О вашем героическом пути. Что подвигло стать сотрудником безопасности ?
- Батя мой. Вот это был кадрист. Весь Харьков после революции перед ним дрожал. С самим Дзержинским за руку здоровался. Ну, и я по отцовских следах пошел
Дідуган розійшовся. Задихуючись і покректуючи, оповідав про заградотряди і волинські ліси, підірвани боївки й розстріляних заручників. Далі перейшов на лагеря, де ''работав врагів народа''.  Значить тут галяк. Треба забиратись, поки я не вирубив вєтєрана.
-...А еще был случай. Сидел один матерый в лагере. Расписной - весь синий. Из приисков золотишко лопатой выгребали. Двадцать вохровцев завалили. Из банды только он живой. Когда брили, заметили на черепке то ли карту, то ли шифр. И прошла мулька, что на черепке карта из награбленым наколота. Мы его в БУР, голову бритвой - наколка есть, да только не карта, а цифры непонятные, буквы, какие то треугольники. О, работали с ним мастера ''теломеханики''. Чуть, и раскололи бы. Да вот, Сталин помер, и не до него стало. Куда дальше попал, не знаю. Здох наверное.
Я занімів. Карта, значить. Дід щось молов та я не слухав, механічно шкірячись і ставлячи помітки в блокнот.
- А как ваши потомки, поддержали династию ?
- Да, не. Сын вот в министерстве работает, а внук, этим, бизнесом занимается. Тут понимаешь надо жилку такую иметь. Хотя сейчас что за служба, одни сыкуны работают. Ни тебе допросить, ни... А, что там говорить
- Ну хорошо. Теперь я вас сфотографирую при всех наградах
- Афанасий ! А принеси кортик, что Виталик на день рождения подарил. Так будет посолидней
Я вилетів з під'їзду на ходу добуваючи телефон. Тоха.
- Алло, є нова інформаія
- Кажи
- Я вичислив телефон з якого заходили на аккаунт того Віталіка
- Ну і
- Зробив прив'язку, тепер можна слідить
- Де він ?
- Кажись, їде в твої края
Так швидко я ще ніколи не їздив. Татів ''крузак'' стояв на місці, так що довго не думав. Заїхав на квартиру, забрав травмат, підхопив Тоху з ноутом і якимись причандалами. Погнали. На проспекті Науки мало не підім'яв ''ланоса'', ледь обійшов фуру і ми вискочили на трасу. Мужик випереджав на десь на годину. Йшов рівно, без зупинок. В мене потіли руки, Тоха мружився і втискався в крісло. Червоний маячок простував дорогою. Ось проїхав через наше село. Трохи припинив, повернув на грунтовку. Тоха вдивлявся в позначки, звіряючись з супутником.
- Диви, у ліс завернув
- Став ?
- Та нє, мабуть, з машини вийшов і пішки пішов
Нам лишалось хвилин сорок, а маячок не рухався. Ось і село. Женуть гурток з пасовища. Корови ліниво ремигають, не звертаючи уваги на авто. Проляпотівши свіжими кізяками, женемо до лісу. Свіжий слід широких колес тігся по просіці вглиб.
- Тут станемо, далі пішки
Тоха помаленьку виколупався з авто.
- Слухай, може, ти підеш, а я машину постережу ? Осьо бери ноут, тут вже недалеко
- Не очкуй. Як тільки побачимо паскуду, заникаєшся
- А ти що робитимеш ?
- Затримаю і допитаю
- А як ?
- Побачиш. Я ж мєнт. Хоч і колишній
Ліс тихенько гомонів. Під ногами хрускотіли гілочки. В бур'яні звивались дві широкі смуги, наче поряд проповзли товсті гадюки. Попереду знавісніло скрекотали сороки.
- Це тут, десь тут
Тоха шипів, присівши за розлогим кущем ліщини. Я зняв запобіжник. Метрів через двадцять натрапив на лискучий джип, задрипаний з боків, з довгими подряпинами на боковині. Двері відкриті. Помаленьку обійшов авто. Нікого. Десь далі шурхіт. Сорока на обчурханій сосні просто розривається. Крок, ще крок. Руки змокріли, палець на гачку. Ось просвіт. Невеличка галявина, старезна обдерта сосна. За кілька кроків, височезний муравлисько, далі купа свіжої землі, на яку летіли все нові й нові грудки. Сопіння. Помаленьку рушив по колу. З чималої ями стримів добрячий зад в плямистих штанях. Чоловічина сопів й відхаркувався, грябаючись, наче велетенський кріт. Поряд лежала «помпа».
- Е, мужик !
Дядько потігся до рушниці, але отримав кулю в ногу і грудину. Я забрав подалі дробовик.
- Ты шо твориш, урод ? Я тебя урою нахер, гандон !
- За що діда вбив, гной ?
Саєнко тільки харчав і намагався піднятись. Я уважно стежив.
- Нашел таки, сучонок
Я вгатив кулю в іншу ногу. Віталік заревів, крутячись мов рак
- Розказуй, скот, бо далі будуть коліна
- Бандитская семейка. Зря дед вас не домочил. Ну, да я почти закончил. Твой старый только пузири пустил. Шо вылупился, козел ? Дальше что ? Ты же ментом был. Заяву накатаю и сядеш тварь. А там петушком быстро станешь. Очко порвут на немецкий...
Я розрядив весь магазин. Палець сам натискав гачок, а Саєнко тільки кавкав і смикався, наче жаба під струмом. ''Форт'' клацнув. Віталік не ворушився, тільки нога трошки дригалась, судомно підгрібаючи лісову мерву. Одне око витекло, в голові чорніли дірки з яких поволі текла кров і якийсь слиз. Я почувався так, наче роздушив здоровенного гидкого кліща з якого чвиркнула кров. Перевірив кишені. Ось щось у вакуумному пакеті. Якась тряпочка. Я відсмикнув руку. Дідовий скальп. Гладенько вибритий і смердить. Я помаленьку розгорнув. Так і є - наколка. Формули, два рядки цифр.
- Ти його вбив ?
Я аж підскочив. Тоха стояв за десять кроків, притискаючи ноут до грудей.
- Так вийшло
За мить, він блював під кущем, векаючи на всенький ліс. Я тим часом оглянув яму. Еге, та тут щось є. Довгастий чорний циліндр сантиметрів сорок довжини.
- Тоха, зберись, іди сюди
- Ти його замочив. Сука, нас посадять
- Не посадять. Глянь сюди, що скажеш
- Це шо ?
- Карта чи шифр
- А чого так смердить ?
- Так треба
Тоха ще раз векнув, зрозумівши, що тримає в руках. Але після гарного «ляща» зібрався. Морщив лоба, крутив туди й сюди, ворушив губами. Далі глянув в ноут і вилаявся
- Це ж паралактичний трикутник, а це географічні координати цього місця
- Давай глянемо, шо ж він знайшов
Я обережно поклав знахідку, розкрутив гниле шмаття
- Гільза
- Ага, чимось закручена
Ми ледве відколупали закрутку. Всередині шельпотіло. Я потрусив. Якась чорна шмантина. Тоха обережно поворушив її паличкою.
- Давай розгорнемо
Прямокутне чорне полотнище, з одного боку тризуб і напис ''Воля України або смерть'', а з іншого ''і повіє новий вогонь з Холодного Яру''.
- Це шо таке ?
- Це прапор Тоха, бойовий прапор Холодного Яру
- І шо ?
- Поки прапор не взяли вороги, доти бойова частина є. Мої діди здохли, але зберегли
Я запакував все назад. Треба щось робити з мертвяком. Закопати ? Ось і яма готова. Ні, так не піде.
- Бери його за ноги
Тоха, блідий, наче борошном притрушений робив все що казав. Дотігши трупак до муравлиська, хакер знову блював, а я розкопав частину цієї земляної гори. Злющі лісові мурашки жалили, наче приском кидались. Ми кинули Саєнка всередину рудого скопища і прикидали землею. Від тіла й слід не лишилось. Тільки мурашки ганяли навкруги, заповзючи в кожну шпаринку. Закидавши яму й замаскувавши все мервою рушили до авто.
Того ж вечора набрав тата. За півгодини під'їхав і я все розповів. Наступні дні ми по частинах перевезли джип Саєнка. Що заховали, що знищили. Ідею з трупом підтримав. За декілька місяців лишаться тільки кістки, далі і їх розточать.
Потроху я переїхав у дідову хату. Розбираю папери з гільзи. Як в діда опинились наколка на голові поки не взнали. Я думаю його батько зробив, як відчув. Що можуть забрать. Але хто знає, може, в паперах щось є.  Тоха допомагає. Шукає по базах. Дідів скальп спалив і розвіяв над річкою. А ще зробив наколку - ніж пробиває череп з літерою ''с''.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 03-07-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.22613191604614 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Людина і Зло: «Концерт пам’яті янгола» Шмітта
Нещодавно у «Видавництві Анетти Антоненко» побачила світ нова книжка малої прози Еріка-Емманюеля Шмітта — …
«Україна 2030»: Пан або пропав
Очевидно, будь-яка нація, яка здобуває незалежність і власну країну, має ухвалити принаймні приблизний …
Риб’ячий жир «Чорного лебедя»
Зазвичай, коли потрібно проаналізувати якесь явище, книгу в тому числі, то починають із контексту. Передумови …
Допоки ми дихаємо, вихід є: Нік Вуйчич «Життя без обмежень»
«Допоки ми дихаємо, вихід є» — безсумнівність та актуальність цього твердження доводить власним життям …