Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43878
Рецензій: 85483

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Регалка

© VARG, 01-07-2016
Дід ніколи не скидав сорочку. Не ходив купатись з дядьками. Зустрівши сусіду, буркав щось й спішив в здоровенний двір з двометровим тином. На зайду тут чекав волохатий Жульман, що ганяв по обійстю, давив чужих котів й складав їх під ганком. Дід не садив пса на цепок. Навіть коли той видавався скоріше телям ніж собакою.
Село забуло Нечаїв рід. Сімдесят літ насіння віялось світами. Дід прибув у дев'яносто першому. З жінкою і дочкою. На новенькій "Волзі". З повним гаманом грошей. Викупив дідівське дворище й зажив куркулем. Власне так, як предки до комунії. Але сільським став поперек горлянки. Горілки не пив, в борг не давав, гній розкидати не помагав. "Індус", одним словом.
Мама позайомилась з татом випадково. Їхала з педучилища а автобуса не було. І злива. А тато підвіз. Ох дід і розказився. Бабуся казала, мало "бобік" не перекинув й мигалки не повиривав. Але тато виявився впертим. Ходив, поки Жульман перестав кидатись і хапати за штани. Згуляли свальбу і стали жити всі разом. Через рік я знайшовся. Дід перестав комизитись і обзивати тата "краснопьорим". Так мама казала. Одну умову поставив - внук має бути Нечаєм. Тато не перечив. Так і жили.
В кінці дев'яностих тато звільнився з служби і ми переїхали в місто. Дід трохи побурчав, але поки жила бабуся почувався козаком. Щотижня передавали смаколиків. Та й ми часто приїздили. А тоді бабуся померла. Дід згорбатів, посунувся. Я кожні канікули літував в селі. Косили траву, ловили карасів, а вечорами дід оповідав. Про Сібір і кичу, про те, як його батька з дрібними дітками викинули в сніги й вижив тільки він. Про зони оповідав й ворів фартових, що комуністів різали й золотішко вигрібали.
А сьогодні рано дзвінок і я в райцентрі, а дід ... На задньому дворі лікарні бур'ян і карячкуваті яблуні. Дірка каналізації закрита бляхою. З порепаного асфальту стирчить трава. За довгими будівлями стаціонару притулився морг. Бачу татове авто. Значить, не встиг. Коричневі облуплені двері з глазком, наче в звичайній квартирі. Синя табличка. Заходжу. Солодкаво-гидкий дух ліків, гуми, дезінфекторів. Білі слизькі кахлі. В кінці коротенького коридору точилось жовте світло. Ридання.
В маленькому кабінетику горбатий лікар заповняв папери. Поряд на облізлому стільчику ридала мама. Тато сперся на одвірок кусав губу.
- Та, як же...
Тато лиш міцно стис руку.
- Ваня, дід...
Мама хлипала, лікар писав.
- Я хочу його побачити
- Не треба, синок. То не дід
- Пусти
Кахляні стіни й залізні столи. Сморід крові й нутрощів, так, ніби розчиняють свиню.
- Третій стіл
Мужик в синьому халаті скинув брезентове покривало.
Я сім літ не курив. Цегляна стіна моргу холодила спину. Де б його цигарку стрельнути?
- Розв'яжемся ?
Тато тримав дві пожмакані сигарети.
- Давай
Пожадливо затяглись.
- Ти з нами ?
- А ви куди ?
- Маму до тітки Олі завезу, потом в мінтовку заїду. Дєло вроді Коля взяв, побалакаємо
- А шо кажуть ?
- Хєр їх зна. Поштарка знайшла. Принесла пенсію, а хвіртка открита і собака не гавкає. Зайшла, а там дід лежить коло ганку. Крові повно. Ну, ти сам бачив
- За шо його так ?
- Ти взагалі пам'ятаєш ким був дід ?
- Ну да, охочі можуть чергу робить
Мама вийшла. Запухла, з червоними очима.
- Ма, не плач. Ма, харош...
Та вона не слухала. Тато обійняв нас. Так ми й стояли утрьох, а санітари курили й реготали за рогом.
Спориш шурхотів під колесами ''крузера''. Вуличка здавалась вузенькою і глухою.
- Стань тут
- Точно ?
- Да
- Синок, як же ти там сам будеш ?
- Нічого, ма, я хочу
- Дивись сам
Батьки поїхали. Я підхопив рюкзак і тихенько побрів зарослою вулицею. Обабіч бовваніли повалені тини, обдерті хати з пустими вікнами. Люди вимирали і разом з ними гинули дворища. Ось тут жила баба Канунічка. Я в неї завжди був ''босяком'', або ''того блатняги байстрюк''. Особливо, як підбив око її онукові. Тепер тільки шалина. А ось і дідів частокіл. Хвіртка навстіж, трава витоптана. Півроку не був. Біля ганку бурі плями. Я сів на сходи. Шо ж ти хотів, діду ? Дзвонив, дзвонив, а я не брав. Довбаний похід, довбані Карпати. Два тижні поза зоною.
Щось гримнуло в двері піддашка, аж одвірки задвигтіли. Я кинувся. Шо за херня ? Удар, ще і ще. Сокира валяється коло дриветні. Затискаю важенький колун й помалу підходжу до дверей. Скімління. От зараза. Жульман. Піднімаю клямку, відскакую назад. З чорного проймища вихопилось волохате страховище. Я задкував, поки не вперся в стіну. Собайло щирив жовті ікла.
- Жульман, Жульман. Хароший - це я, помниш ?
Пес втягнув повітря й стрибонув через тинок до хати. Я втер піт.
Ми сиділи з Жульманом на порозі й пили. Я коньяк, а він... теж коньяк з пом'ятої алюмінієвої миски. От тобі й поминки по діду. Жульман нюхав брунатні плями й скімлив. В траві сюрчали цвіркуни. Лигнувши грам триста, спинився. Пійло просилось назад, а ще смерділо кров'ю. Ледь встиг відбігти до клумби. Тіло зводило судомою й трясло. Я сидів на землі й ридав, розмазував бруд по лиці. Діда нема. Раптом щось зітхнуло поряд. Шорсткий язик обслинив щоку.
- Шо, Жульман немає хазяїна ? Бач, як воно все
Жульман лиш хмукав. Я піднявся. Треба подзвонить батькам. Мама взяла зразу. Охриплий голос. Сьорбала носом і тяжко говорила. Трубку перехопила тьотя Оля. Сказала щоб не хвилювався, за мамю наглядає, напоїла заспокійливими. Ну добре. Тепер до тата.
- Алло
- Да
- Ну шо там ?
- Їду. В мінтів нічого
- Взагалі ?
- Вобще ноль. Ну, ше ж і вскритія нема. Я їздив в морг, дав  врачу, глянув отчот
- І шо там ?
- Приїду розкажу. Давай
Телефон мигнув. Треба хоч світло повключать. Я підхопив рюкзак й рушив до хати.
П'ять кімнат, кухня й ванна. У всіх закриті двері крім дідової. Нічого не перекинуто, не перевернуто. Легкий безлад, як у всякій холостяцькій берлозі. На широкому столі ноут. Пару років тому я затягнув діда в цифровий світ. Він так розохотився, що поставив собі wi-fi антену й годинами губився в неті. Екран чорний, проте блакитний діод мигає. Так, ану глянемо. Купа закладок, аж ''опера'' зморщилась. Ножі, станки, заточка, наборні ручки - давнє дідове захоплення, а недавно, ще й непоганий заробіток. Старий зробив групу в ''фейсбуці'' й торгував тільки так. Клієнти перли косяком. Частенько і я підсобляв, якщо треба був трафарет під гравіровку чи художнє різьблення. Розсип листків з кресленнями й ескізами. Хм, дід все складав акуратно - для кожної моделі ножа своя папка. А тут все розкидано. Я сів на рипучий стілець. Охотнічий ніж, один, другий, фінка босяцька, ніж розвєдчика - все перемішано. Креслення зберігались на етажерці. Он і папки стоять. Рядочок цупких прямокутників з потріпаними зав'язками. На кожній - назва, строки виконання й ціна. Я потіг одну з останніх - пуста. Папери з них. Але це минулі роботи. Остання завершена більше місяця тому. Для чого розкидать ? Передивлявся ще раз ?
Надворі рикнуло авто. Хтось затарабанив у хвіртку. Жульман підняв дике ревисько. Я включив світло надворі.
Від тата несло потом й бензином. Під очима набігли гудзомахи. На тенісці темніли плями поту.
- Шо ти тут ?
- Та дивлюся...
- Набери води - язик розпух
Поки шукав чашку, тато дзвонив мамі, вговорював, заспокоював.
- Держи
Тато пив, як кінь після гону. Гекнув, відкинувся на спинку дивана.
- Ну все, давай, я тут з Ваньком ше посиджу та й приїду
- Шо мама ?
- Плаче. Завтра опять треба в отдєлєніє і тіло поки не отдадуть
- А шо мінти ?
- Я з Кольком балакав. Вони рішатимуть завтра, після отчота про вскритіє. Я приїхав після них, дід лежав на сходах. Крові повно, голови не видно - місиво. Голий по пояс, сорочка порвана валяється. Участковий обійшов сусідів. Нічого не бачили й не чули. Ото тільки баба Піснячка згадала, шо зранку їздили якісь цигани - купляли акомулятори й металолом. То вона все позакривала і втікла в хату, щоб не закрутили голову й не виманили гроші
- А де був Жульман, як ти приїхав ?
- Не знаю, якось не звернув уваги
- То не ти його в піддашку закрив ?
- Та нє
- Фігня якась. Чужий би не підійшов, а дідові нашо таке робить
- Не знаю. Слухай далі. Поїхав в лікарню. Там ше й кіт не валявся. Дав врачу дві сотки, підождав. Він мені бистренько накидав результати на листок. Осьо
- Перед очима пливе. Коротко перекажи
- Численні травми потилично-тім'яної частини черепа, часткове скальпування голови, проникаюча колота рана правого підребер'я, розрив печінки
- То… від чого помер ?
- Врач сказав, помер за хвилину від больового шоку і втрати крові. Але тут друга херня
- Яка ?
- Вже після смерті з діда здерли скальп
Спав паршиво. Ввижалась всяка чортівня, а шо саме, ранком геть забув. Жульман дрімав на ганку. Татова розповідь не давала зосередитись. Чорт зна ким був дід за все своє життя, але не індіанським воїном. Хоча... Мав наколку індіанця на грудях. Може, через це ? Якийсь схиблений побачив та й вчинив, як з туземцем. Нє, дурня.
Мене шось мучило та не міг зрозуміти що. Я знову «розбудив» ноут. Заліз до себе на пошту. Емейл від діда. Грьобана мать ! Аж руки затрусились. Відкрив.
'' Здоров, малий. Тут мені заказ козирний прийшов, треба трафарет і ше штуку одну намалювать. Я дзвонив, ти не береш. Вибирайся вже з тих Карпат''.
Пальці липли до клавіш. В діда був гарний заказ, а папки не завів. Підожди, я ж зробив йому ще віртуальне сховище вдруг чого. Дід навчився сканірувать і переводив в цифру всі креслення. Дай зайду. Але перше до нього на пошту. Так, заходимо. А відправлених то немає. Останній тиждень тому. Вхідні - розсилки з '' ножевая барахолка'' knifeclub.com.ua, різних форумів. Жодного по ділу. Так, до сховища. Ага ось і папочки. П'ять днів тому  - ''Фінка НКВД''. Й жодного сліду більше.
Діда поховали через п'ять днів. Слідаки зловили якогось наркомана з райцентру, який признався  у всьому. У нього була задрипана ''шістка'', на якій буцімто їздив збирати метал по селах. Нашо убив ? Клямка впала і побачив, шо хата гарна, а дід сам. Ото й усе, дєло розкрито. Тато матюкався, їздив лаяться до начальника слідчого відділу з яким колись починали участковими. Але його звідти виперли на три букви. Слідство пройшло, справа передана в суд. Все.
Місто зустрічало тиснявою, смердючим асфальтом, купками злющих людей на зупинках. Назад я за рулем. Тато убився за ці дні й відключився зразу ж за селом. Мама дрімала, накидавшись заспокійливих. "Крузер'' хилитався на вибоїнах. Я не любив їздити. В місті користувався тільки метро, інколи таксі. Поки доїхав до будинку, геть змокрів. Вести таку теліжку суцільний напряг - так і дивись щоб когось бампером не підіпхнуть. Тільки в гаражі здихнув. Це ше треба ключі занести. Дай, тата наберу
- Алло, та, в тебе є запасні ключі ?
- Десь були, а шо ?
- Нічого, все нормально. Просто вертатись не хочу. Зразу на метро і до себе
- Харашо, давай
Я знімав квартиру на Позняках, в новому будинку. Сюди вселився згодом, як кинув міліцію. Відтрубивши п'ять років в академії й три опером, в райвідділку, відчув стійку відразу до людей. В цій роботі немає блискучих розслідувань, дедукції чи якоїсь іншої романтичної херні. Суцільна битовуха, розвалені черепи, випущені тельбухи, кров і гімно. Я знав це. Коли батько служив, ми не бачили його вдома. Так і я. Жив з батьками, тільки переночую і у відділок. А то й серед ночі. Може, вкалував би й далі, але... Того студента так і не відкачали. В нашому відділку. Сказали впав з лавки на бетон. Три рази. Через день я поклав рапорт. Місяць сидів в батьків. Шо робитиму не знав, тож повернувся до свого юнацького захоплення - малював. Випадково натрапив на сайти фріланс. Спробував - перші тридцять баксів заробив за годину роботи. А що дружив з ілюстратором і фотошопом, за місяць, особливо не напрягаючись, зняв чотириста долларів. З тих пір промишляв фрілансом. Жив вільним козаком і у вус не дув.
В квартирі розгардіяш. В коридорі валявся рюкзак, брудні черевики, ще якесь шмаття. Як з походу кинув так і лежить. Зараз під душ, а там побачимо.
Тугі цівки били з усіх сторін, змивали тижневий піт, бруд, жаль. У відкрите вікно рвався гук нічного міста. В холодильнику пусто, лиш валяється ошурок запліснявілої ковбаси та морхлий огірок. Та і їсти не хочеться. Я включив лампу. Дідів ноут панібратськи моргнув й зашумів. В цій державі немає правди. А надто для того хто все життя ложив на владу з високої гори. Пам'ятаю, як вперше побачив діда без сорочки. Ото було видиво
- Це шо в тебе, діду ?
- Регалки, Ванько, парадний фрак з орденами
- А шо воно означає ?
- Тут вся судьба моя
Дід багато оповідав. Як їх викидали з хати комизами, як в теплушках правили в Сібір, а тоді батька, вчителя математики й астрономії, забрали в Севоостлаг, бо познали, що в  революцію випускав кишки актівістам, маму в жіночу зону, а дітей розкидали по патранатах Якутії. Була ще одна, особлива наколка - ніж пробиває зірку, а під ними прізвище. Повністю не пам'ятаю, шось маленьке, смішне - ''сайка'', ''сайко''. Це слєдак, із за якого в мене всі зуби ''рижі''. Так дід говорив. А ше казав, шо шукає цього виблядка все життя. І бог не фраєр, зведе їх колись.
(Далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 02-07-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50134205818176 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …