Сьогодні видалась гарна погода – світило сонечко, щебетали пташки, природа пробуджувалась від зимової сплячки.
Я сиділа в агентстві і писала весняний віршик. Може через музичну освіту я інколи складала вірші і пісні, одні дарувала друзям на конкурси, інші – знайомим вчителькам на уроки муз. виховання. Це було одним із моїх не дуже знаних хобі.
Аж раптом двері відчинились і в кабінет рвучко зайшла молода вчителька Оксана.
- Добрий день !Допоможіть, я дуже прошу! – з ходу сказала вона . - В мене якраз зараз вільний урок .О!І комп в вас тут є ! То вже легше…
– Та розказуйте вже по порядку –відповіла я.
- О!І ви щось пишете! Всі щось пишуть а ніхто не читає! - Оксана продовжувала збуджено ходити по кабінету.
- А по Інтернету можна зареєструватись на сайті - і сам собі письменник! .Навіть рейтинг з прихильників є . І друзям можна похвалитись. Я теж там записана ! А що - філологічну освіту маю, тож граматику знаю .В нас там майже всі філологи. Так що пишемо грамотно.
– Ну і хто вас там читає? - без особливої зацікавленості запитала я.
– Можуть всі читати. Але переважно ми самі себе й читаємо. Тут як гра – йде боротьба за прихильників. Треба написати якісь два - три твори, щоб хтось заінтересувався. Можна з матюками, тоді точно тебе помітять .А потім треба розвіртуалитись і поїхати на спільні читання.
– Навіщо?
– Як навіщо ?Це головне. Ми там всі знайомимось, а знайому людину вже ніхто не буде обзивати…
– А що в вас там ще й обзивають???
– Ще й як! – з захватом почала розказувати Оксана. Знаєте, як прикольно – наша група, всі разом починаємо пресувати якогось лоха, що не розвіртуалився. Можна й з матюками, в нас все дозволено ! А ми тим часом одні в одних набираємо велику кількість прихильників, поки тим часом ті дурні, які цих правил не знають…
– Ну і що в вас сталось? – перебила я, бо мені вже надоїли дурні похваляння.
– Ой, мені так страшно! А було все так добре! Уявляєте, ми там і е - мейли записали і номер аськи, фотки кинули . А тепер нас шантажують !Нам всім по е-мейлу приходять повідомлення що починаються словами:
– Morder is!
– А далі описують, як будуть нас вбивати.
– Хтось грається - механічно відповіла я.
– Ага, кожен день пишуть. Тепер ми всі переживаємо, як хтось не виходить на зв’язок – мало не плачучи відповіла Оксана.
– Ні, я за це не візьмусь. То треба багато копати - сказала я.
– Будь - ласка! Ось вам! – і вона протягнула мені французькі духи.
- Я не можу спокійно писати на улюбленому сайті!!
– От ідіоти!!! – промовила я, коли за Оксаною зачинились двері.
- Як грошей немає, так слави захотіли.
Але погляд на духи трохи покращив мій настрій і я зайшла на прославлений сайт.
Треба шукати невдах! Але їх тут повно…Ану подивлюсь на рецензії…Боже!
– Навіщо ти даєш поради дурню?
– Від...ись від мене паскудо!
– Дебіл ти і гомік!
–Ти сам від сивої кобили - і так 27 рецензій. Зате ця полеміка на головній сторінці. Дійсно слава так слава.
Жінок я відмела відразу, ті б не тихо погрожували а продовжували б сваритись до посиніння на головній сторінці .Чоловіків, яких не матюкали і які писали про природу теж. Залишилось перевірити найбільш обсварених і обматюканих бідолах.
Мені таки повезло, я його швидко знайшла , бо в рубриці Автори він був на букву А - Анатоль. Скромний, він спочатку писав про журналістів .Стиль його був дещо повільний і докладний .Змішали з болотом його на другій рецензії, а далі вже ніхто не читав .А жаль! Анатоль писав про вбивства .Дітей і підлітків, дорослих, з подробицями .Рецензій – ноль.
– Привіт Анатоль! Чудові тексти! Майстерний колорит! - так почала я свою рецензію.
Анатоль відгукнувся відказу.
– Дякую!!!!! Він аж захлинався від подяки.
- Вам справді сподобалось?
– Звичайно - продовжувала я, вам судилось писати .А чому такі похмурі тексти?
– Мене довели. Я писав про інше. Але мене ніхто не розуміє. Ніхто не може оцінити моєї майстерності.
Але я їм покажу! Вони вже бояться!
– Чого бояться? – відповіла я .
– Справжні письменники – люди неординарні. І я помщусь тим лохам, що мене обзивали. Я їх вб’ю!
– Напевне віртуально? – продовжувала я розмову.
– Ні, насправді Ха! Ці ідіоти виставили про себе всю інформацію, навіть фотки. А тепер бояться …сволоти. Я їх заріжу .Нагострив дома гострий ніж…
– І стало розуму Оксані вчасно звернутись – подумала я, а сама продовжувала розмову:
– Не знаю, чи це добре .Ви ж все одно не прославитесь, бо ніхто не буде знати що ви це зробили.
– Ну й добре .Але я відомщу - додав мій непрославлений дурень.
– Кому відомстиш? Вони того варті? Які вони прославлені? Хто їх знає? А ти можеш писати. На іншому сайті тебе може й в редактори попросять.(Треба буде свій сайт створити, як не вговорю –подумала я )
Я точно знаю, в мене дядько продюсер. Пиши мені і поговоримо.(Французькі духи таки треба відробляти)
– Ну добре. Мені аж трохи легше стало. А то кожен день дивлюся на ніж..
– Ним добре добувати березовий сік, бо зараз весна - сказала я і виключила комп. По спині стікав холодний піт.
– От ідіоти! Слави захотіли! Думають що інет – це сейф в банку.
Але напевно навіть якби я написала це на головній сторінці сайту ніхто з них, засліплених славою, не звернув би уваги .
Ось як буває коли розум спить…
